Коли Огюстина, плачучи, розповіла про свою сумну долю, їй, звичайно, довелося вислухати цілий потік загальників, якими щедро постачила Віргінію мораль вулиці Сен-Дені.
— Наша сестра потрапила в біду, жінко,— сказав Жозеф Леба.— Що ж, спробуймо дати їй добру пораду.
І спритний торговець почав доскіпливо розбирати закони та звичаї, які могли б допомогти Огюстині знайти вихід з її тяжкої безвиході. Він, так би мовити, занумерував усі міркування, розкласифікував їх за значущістю в окремі категорії, наче йшлося про товари різного гатунку; потім поклав їх на терези, зважив і дійшов висновку, що в цьому скрутному становищі лишається тільки вдатися до рішучого кроку, який цілком суперечив почуттям Огюстини — а вона досі кохала свого чоловіка,— і ці почуття пробудилися з усією силою, коли Жозеф Леба порадив їй звернутися в суд.
Подякувавши родичам, Огюстина повернулася додому ще в більшому сум'ятті, ніж була до зустрічі з ними. І тоді вона зважилася поїхати в старовинний дім на вулиці Коломб'є, маючи намір розповісти про свою біду батькові й матері, бо вона уподібнилася до тих хворих, які в розпачі вдаються до всіх засобів і довіряють навіть шептанню баби-знахарки. Старі батьки зустріли дочку з такою бурхливою радістю, що вона була вкрай зворушена. Цей візит вони сприйняли як розвагу, рівнозначну дорогоцінному скарбові. Вже чотири роки вони пливли по життю, наче мореплавці без мети і без компаса. Сидячи біля каміна, розповідали одне одному про те, скільки втрат зазнали в період "максимуму", скільки закуповували колись сукна, до яких пересторог удавалися, щоб уникнути банкрутства, а найчастіше згадували про знаменитий крах Лекока — цю битву під Маренго11, в якій старий Гійом зіграв роль Наполеона. Обговоривши в усіх подробицях ті знаменні події, вони починали пригадувати, в які роки під час переобліку товарів виявлявся особливо значний прибуток, знову й знову розповідали одне одному давні історії кварталу Сен-Дені. О другій годині старий Гійом ішов глянути, як ідуть справи в торговельному закладі, над яким красувався кіт з ракеткою в лапах. Повертаючись додому, він зупинявся біля всіх крамниць, що колись із ним суперничали, і молоді крамарі намагалися залучити старого купця до якої-небудь ризикованої оборудки, від чого він, за своїм давнім звичаєм, і тепер категорично не відмовлявся. Два добрих нормандських коня гинули від ожиріння у стайні, бо пані Гійом веліла їх запрягати лише по неділях, коли їздила на святкову месу до парафіяльної церкви. Тричі на тиждень статечне подружжя влаштовувало звані обіди. Завдяки впливові свого зятя де Соммерв'є татуся Гійома призначили членом комітету з питань обмундирування війська. Відтоді як чоловік обійняв цю високу адміністративну посаду, пані Гійом вирішила, що їм слід жити з шиком: її кімнати були тепер захаращені безліччю золотих та срібних речей і позбавленими всякого смаку дорогими меблями, отож звичайне собі помешкання тепер виблискувало, наче каплиця. Ощадливість і марнотратство ніби змагалися між собою в кожній дрібничці обстави цього особняка. Здавалося, що навіть купівля свічника була для пана Гійома не просто купівлею, а вкладенням капіталу. Посеред цього базару, багатство якого свідчило про знудженість старого подружжя, знаменита картина Теодора де Соммерв'є займала почесне місце, вона була розрадою Гійомів — разів по двадцять на день, озброївшись окулярами, підходили вони подивитися на сцену із свого колишнього життя, такого радісного та діяльного.
Побачивши оселю батьків, де від усього віяло старістю та вульгарним смаком, подивившись на ці два створіння, які, здавалося, були викинуті ураганом життя на золоту скелю, далеко від світу та від усього живого, Огюстина була приголомшена. Вона споглядала тепер другу половину картини, яка вразила її в домі Жозефа Леба,— це було життя діяльне і водночас застигле, якесь машинальне інстинктивне вовтузіння, схоже на існування бобрів. І тоді, згадавши про своє горе, Огюстина відчула гордість; вона подумала, що всі її прикрощі мають своїм джерелом щастя, яке тривало аж півтора року і за яке, на її думку, можна було віддати тисячу ось таких до моторошного жаху нікчемних животінь. Одначе вона приховала це не надто доброзичливе почуття, вона виявила перед старими батьками усі набуті віднедавна чари свого розуму, кокетливу ніжність, якої її навчило кохання, і настроїла їх спокійно вислухати розповідь про свої подружні прикрості. Старі люди полюбляють вислуховувати такі звіряння. Пані Гійом захотіла довідатися про найдрібніші подробиці цього дивовижного життя, що видалося їй чимось казковим. Навіть у "Мандрах барона де Лаонтана", які вона вже кілька разів починала читати і ніколи не закінчувала, вона не змогла б вичитати таких неймовірних речей — а там же йшлося про життя канадських дикунів!
— Що ти говориш, моя дитино? То твій чоловік зачиняється з голими жінками, і ти, дурна, віриш, ніби він їх тільки малює?
Вигукнувши це, стара купчиха поклала окуляри на робочий столик, розгладила спідницю і, сплівши пальці, уперлася руками в коліна, підняті грілкою — її улюбленою підніжкою.
— Але ж усі художники малюють із живої натури.
— Він, бач, остерігся сказати нам про це, коли просив твоєї руки. Якби я знала, що він таке витворяє, то ніколи не видала б за нього дочку. Така гидота суперечить заповідям Божим. А коли, ти кажеш, він повертається додому?
— О першій, о другій ночі...
Старі переглянулися, вражені й приголомшені.
— То він грає в карти? — спитав пан Гійом.— Коли я був молодий, лише картярі поверталися додому так пізно.
Огюстина скривила гримаску, відкидаючи це звинувачення.
— Ти, мабуть, терпиш люті муки, коли чекаєш його вночі? — правила своєї пані Гійом.— Та ні, не думаю, ти, звичайно, лягаєш спати, так? І це страховище, програвшись до цурки, повертається розлючене і будить тебе, так?
— Та ні, мамо, навпаки, він часто повертається дуже веселий. А коли погода гарна, то навіть пропонує мені встати і їхати з ним гуляти в Булонський ліс.
— У ліс посеред глупої ночі? Чи у вас таке мале помешкання, що йому тісно в своїх кімнатах, у своїх вітальнях, і він знай утікає з дому?.. А може, він, душогуб, витягає тебе на ці прогулянки умисне, що ти застудилася? Він хоче спекатися тебе. Де це бачено, щоб чоловік статечний, діловий гасав ночами в лісі, мовби вовкулака?