— Не підходь близько до води!
Нелла здригнулася й глянула на дитину, що притишила крок і нерішуче наближалась до неї.
— Чуєш? — закричала мати.— Не підходь близько до води!
— П'ятнадцять градусів, — мовив служник.
— То можна купатися,— сказала Нелла.
— Як хочете.
Вона повільно пішла з служником до ґанку. Назустріч робітник ніс двері з цифрою "9".
— Треба поміняти завіси,— сказав він своєму товаришеві.
Той кивнув головою.
На ґанку служник дав їй жовто-гарячий купальник, білу гумову шапочку й рушник. Вона віддала йому свою торбинку і зайшла до кабіни. Кругом було тихо, і її охопив страх. Мрія вже не вдавалася: Рай не повертався, більше не приходив таким, яким вона хотіла його бачити. Кімната мрій спорожніла, вона переїхала в інше помешкання; вулиць, якими ходилося в мріях, більше немає. Перерізано плівку, і кадри скручуються, котяться до обрію, що притягає їх до себе, всмоктує, як стічна труба у ванні всмоктує воду: глухе булькання, наче останній зойк потопельника, останнє зітхання, і матеріал, з якого вона ткала свої мрії, зник — його всмоктала труба. Залишився ніби дух ванної кімнати — ледь затхле тепло, міцний запах туалетного мила, трохи чутно спаленим газом, а на скляній поличці хтось залишив погано вимитий помазок. Час відчиняти вікно. А там, надворі, вже чекає нудне освітлення рекламного фільму, що не віддає ні настрою, ні відтінків: убивці стали кар'єристами з доброю платнею, вони роблять доповіді про лірику й забувають про війну.
— Не підходь близько до води, чуєш! — кричала від кав'ярні мати, і Нелла з її голосу здогадалася, що рот у неї був не зовсім порожній. Тістечка з кремом — зліплені докупи шматки жовтого печива, облиті збитими вершками,— не давали материнському голосові забриніти на всю силу.
Та ось він став Гучний і пронизливий:
— Обережно! Обережно, кажу! Забулькала вода, витікаючи з ванни, клубок підкотився до горла.
Присмак навмисних спогадів — і Гезелерів голос, його рука, смертельна нудота його присутності. Отакий вигляд мають убивці: шукач пригод біля керма, хтивість відвідувача казіно в голосі, хвацько веде машину.
Нарешті тістечко дожоване, і материнський голос кричить:
— Н е д у р і и!
Моріжок іще не прибраний, скрізь валяються затички від пляшок з-під лимонаду, заіржавілі, з погнутими краями. Нелла вернулася до кабіни, взула черевики й побігла до басейну, щоб зігрітися. Дівчинка стояла між терасою і басейном, а на тому боці мати, купа м'яса у квітчастій сукні, спершись на поруччя, стежила за нею.
Східці до води були слизькі, вкриті мохом. Удалині над верхів'ями дерев за кав'ярнею Нелла побачила дах Брерніхського замка, а на ньому прапор Католицької спілки діячів культури: золотий меч, червона книга і блакитний хрест на білому полі. З півдня повівав легенький вітер, і прапор тихо тріпотів на тлі ясного неба.
Нелла скинула черевики, шпурнула їх позад себе на траву, повільно зійшла сходами, вмочила ноги, потім набрала в жмені води й почала оббризкувати себе. Було приємно і не так холодно, як думалось. Вона стала набирати в жмені ще більше води, зайшла ще глибше, по коліна, по стегна, купальник намок, і по шкірі під ним пробіг холодок. Нелла нахилилася, плигнула й попливла повільно, сильно загрібаючи руками. Вона тихо засміялася з утіхи — їй було гарно, радісно розтинати зелену спокійну поверхню води. Служник стояв на помості і, приставивши долоню дашком до очей, дивився на неї. Вона помахала йому рукою, коли завернула назад, і він теж помахав. Дівчинка на моріжку ступила ще півкроку, і купа м'яса в кав'ярні знову закричала:
— Не підходь близько до води! Дівчинка слухняно повернулася назад. Нелла лягла
на спину й попливла повільніше. їй було не холодно. Чужий купальник трішки пахнув водоростями. В небі невидимий літак тягнув за собою широкий білий шлейф — пухкий вологий слід, що ставав усе ширшим, аж поки нарешті танув. Самого літака не можна було добачити. Нелла намагалась уявити собі пілота: шолом, вузьке, затяте обличчя. Вона спробувала поставити себе на його місце: крихітне озеро, таке завбільшки, як головка шпильки, ніготь чи ручний годинник, зелена площина з нерівними краями серед темних лісів. Чи він бачить її? Повільно, наче на превелику силу, тягнув він за собою важкий шлейф — жовтавий хвіст, що розпадався на ясному небі. Він насилу перетнув болісну одноманітність блакитної пустелі і врешті зник за деревами. Його слід і досі ще розпливався в повітрі, а за Брерніхським замком, звідки літак починав свій шлях, небо знову було чисте. Тільки прапор непохитно і вперто тріпотівша вітрі — золотий меч, червона книга і блакитний хрест на білому полі, мудро переплетені, промовистий символ.
Тепер учасники семінару п'ють після обіду каву, вражено похитують головами, зачаровані Гезелеровою доповіддю, і стверджують те, що їм належить стверджувати:
— Ще не все втрачено.
Нелла ще раз повільно попливла назад на спині Вона відчувала на губах гіркі краплі води, що ліниво скочувалися з шапки на обличчя, і — майже мимоволі — тихо сміялася, так приємно було у воді. З лісу долинув сигнал поштового ріжка, захриплий від багатьох поворотів у лісі. Вона підпливла до берега, усміхаючись сама до себе, вилізла з води й поглянула на слід літака, що над лісом круто спадав униз і губився за деревами. Служник шанобливо усміхнувся, коли вона йшла повз його ґанок до кабіни. У мокрій деревині лишився затхлий дух літа. Між латами пліснява була біла, а знизу, де вогкіше,— зеленава. Жовта фарба на стінах кабіни потріскалася, а на одному вцілілому місці, такому завбільшки як долоня, було написано: "Кохати жінку краще для самої жінки". Інтелігентне впевнене письмо, воно зраджує і силу, і ніжність. Такою рукою пишуть під учнівськими творами про Вільгельма Теля: "Незадовільно", "Добре", "Посередньо".
— Не підходь близько до води! — кричав голос за кабіною. — Скільки тобі казати?
Нелла заплатила служникові, усміхнулась йому, і він теж осміхнувся, беручи від неї мокрий купальник, шапочку й рушник.
На дорозі засигналив автобус, фальшиво й весело, як завше поштові машини. Нелла, махнувши водієві, щоб почекав її, кинулась бігти. Водій чекав, тримаючи напоготові течку з квитками.