Дикий ангел

Страница 6 из 14

Коломиец Алексей

П л а т о н. Збирався подумати.

Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.

П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?

Л i д а. Ото в тилу i є її робота.

П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?

Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?

Пл а т о н. Правди не сховаєш.

Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.

П л а т о н. Не повернеться.

Л i д а. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Син.

Пауза.

Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.

П л а т о н. Обережно, воно глибоке.

Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець.

П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю їх, молодих...

Заходить Крячко.

К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик — ще не все твоє горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?

П л а т о н. Знаю. '

К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),

Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.

Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.

П л а т о н. На завод устигаєш?

Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.

П л а т о н. Записали наставником?

Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!

П л а т о н. Тямущий?

Ф е д i р. Придивляюсь — нiби береться.

П л а т о н. Чомусь думають — до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити — не рiзьбу класти.

Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).

П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшукує слово) шури-мури?

Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв — образливе те слово для сина.

Називай, як хочеш, по-своєму.

Федiр мовчить.

Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш... Чого зацiпило?

Ф е д i р. Я люблю Клаву!

П л а т о н. Дiвчат мало?

Ф е д i р. Я Клаву люблю!

Пауза.

Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!

Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо...

П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..

Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.

П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда! Чуєш, правда!

Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?

Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.

М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю — все одно, що прийти в чистилище — за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?

П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.

М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили — не повiрив...

П л а т о н. Чому?

М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..

П л а т о н. Так.

М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете — бiлитимуть мiсяць — два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост — i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!

П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?

М а л я р. Асигнацiї вашi — дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.

П л а т о н. Крадеш, хапаєш?

М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, — темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка — лiкар, дочка у школу ходить, — грошi менi потрiбнi.

П л а т о н. Жiнка теж заробляє?

М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити — це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього — нуль. У мене — закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар — це вже моє.

П л а т о н. На що тратиш?

М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.

П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?

М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?

Платон наливає чарку.

М а л я р. А собi?

П л а т о н. Не можу.

М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка — це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв — єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є де — той хапає. З ними борються, а вони хапають... Один хапне — йому догана. Другий хапне — його з роботи, третiй хапне — в кутузку... А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!