П л а т о н. Це ж як дали?
П е т р о. Службова машина.
П л а т о н. А дача?
П е т р о. Теж службова.
П л а т о н. Безкоштовно?
П е т р о. Плачу.
П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, такої роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиняєш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так — i гадки не мав. Держися!
П е т р о (засмiявся). Постараюсь!
П л а т о н. Ото держава дає тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий!
П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiвує).
I сказала стиха мати:
— До роботи, бо йде тато! —
I повчала стиха мати:
— А як жити, скаже тато!
П л а т о н (усмiхнувся). Не забув?
П е т р о. Нiчого не забув...
П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю.
П е т р о. Удвох за вихiдний управимось.
Заходить Вiля.
В i л я. Начальство приїхало?
П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато, а це Вiля, вже визнаний талант!
П л а т о н. Ми знайомi.
П е т р о. Вже був у нас?
В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу, серйозну розмову.
П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати.
Л i д а (з хати). З шампанським!
В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад.
Л i д а (виглядає з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та несмiливе, що й не проб'ється... Поснiдаємо i поговоримо. Петрику, переодягнися, я приготувала тобi.
П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати).
П л а т о н. В якiй справi до Петра?
В i л я. Квартиру вибиваю.
П л а т о н. У батькiв живеш?
В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови.
П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро роздає квартири?
В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто має поставити резолюцiю на одержання.
П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов?
В i л я. Ваш син правофланговий.
Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок.
П е т р о. Вiля i Петро — шампанське, а ви, тату?
П л а т о н. Нiчого.
В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе умовностями. До вас приїхав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне — вирiшити свої справи i пiти. На мене чекає цiкаве товариство.
П е т р о. Що хотiв?
В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо...
П е т р о. Ти заслужив...
В i л я. Краще сказати — заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак...
П л а т о н. "Заробив" — краще слово.
П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай — маєш квартиру.
В i л я. Менi ця казка подобається. (Наче пiдраховує собi пульс). Аж пульс зачастив.
П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну.
В i л я. З акварелi на олiвець!
П е т р о. У цьому роцi починаємо будувати.
В i л я. В якому райському куточку?
П е т р о. В кiнцi Качаловської.
В i л я (помовчав — наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен немає?
П е т р о. На жаль.
В i л я. Спасибi за увагу!
П е т р о. Не влаштовує?
В i л я. Хто буде жити в тому будинку?
П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей.
В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних — засуджених до каторги...
П е т р о. Замудро висловлюєшся.
В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль наївненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!")
П е т р о. Перекипить.
Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби?
П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум.
Лiда ставить на стiл шампанське, келихи.
Л iд а.
I сказала стиха мати:
— Їжте, дiти, бо йде тато.
П е т р о. Ця пiсня, здається, i не затихає в душi... Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти приїхав.
П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть.
Чується далекий чоловiчий голос, що спiває.
(Прислухається). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке вчулося, i снився вiн...
Перемiна свiтла.
Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругує дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля.
В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Своє i чуже.
Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати.
В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде!
П л а т о н. А кого ж ти малюєш, коли не секрет? Кого скажуть?
В i л я. Не так легко пояснити вам.
П л а т о н. Спробую зрозумiти.
В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людської тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi... засвiтиться — того й пишу.
П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiшаєш?
В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, — не лiзь їм на очi!"
П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав?
В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся.
П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй?
В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропонує?
П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй.
В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого — за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю...
П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Буває, набалакають.
В i л я. Iнформацiя точна!
П л а т о н. Знали i робили?
В i л я. Типовий випадок.
П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде?
В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте вiдкланятися.
Виходить.
Перемiна свiтла.
Ліда в крiслi-гойдалцi гортає журнал. Петро за столом нереглядає газети, помiтно хвилюється.
Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде.
П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому... Раптом забажалося поїхати в мiсто, до того ж одному, без мене...