2. Пролом
Пролом, кріз який можна було пройти всередину башти, виник від вибуху міни. На думку знавців цієї справи, міна, що зробила такий пролом, була підкладена дуже вміло. Розміри порохової камери цілком відповідали міцності стіни, яку треба було зруйнувати. В цій камері містилося, мабуть, щонайменше два центнери пороху. До неї вів звивистий канал, практичніший за прямий. Вибух відкрив запальну трубку, що була діаметром з куряче яйце. Цей вибух зробив у мурі глибокий пролом, крізь який могли увійти в башту нападаючі. Башта, очевидно, витримувала в різні часи чимало нападів, бо вся була покопирсана різноманітними ядрами, і ці ядра були різних епох. Кожного типу снаряд лишає відмінний слід, і на мурах башти лишилися шрами і від кам’яних ядер XIV століття, і від чавунних XVIII століття.
Крізь пролом можна було пройти в ту частину башти, де був найнижчий її поверх. Прямо напроти пролому в мурі башти були дверці, що вели до вирубаного в скелі склепу, який простягався далі в фундаменті башти під залом нижнього поверху.
Цей склеп, завалений на три чверті, був 1835 року розчищений — про це подбав Огюст Ле Прево, антиквар з Берне.
3. Підземна в’язниця
Цей склеп був підземною в’язницею. В кожній башті була така в’язниця. Цей склеп, як і багато карних льохів тієї епохи, мав два поверхи. Перший поверх, у який вели дверці, був склепінчастим, досить просторим приміщенням, на одному рівні із залом нижнього поверху башти. Через дві протилежні стіни цього приміщення і через усе склепіння йшли, глибоко врізаючись, дві паралельні борозни, наче колії від коліс. Та вони й справді були прориті колесами. Колись, за феодальних часів, у цьому приміщенні провадилося четвертування не таким шумним способом, як четвертування кіньми. Тут було двоє дуже міцних коліс, таких великих, що вони сягали від підлоги до стелі і торкалися обох протилежних стін. До кожного колеса прив’язували одну руку і одну ногу катованого, потім починали крутити ці колеса в різні боки, так що людину розривало на частки. Крутити треба було з чималою силою, через те й утворилися оті колії. Таку кімнату ще й тепер можна бачити у Віандені.
Під цим приміщенням було друге — справжня кам’яна яма. Потрапити туди можна було не через двері, а крізь діру. Засудженого, обв’язавши вірьовкою під руками, спускали туди, зовсім голого, крізь отвір у підлозі верхньої камери. Якщо він уперто хотів жити, йому в цю діру кидали їжу. І тепер ще можна побачити таку діру в Булонському замку.
У цю діру проходив вітер. Нижня камера, споруджена глибоко під землею, була скоріше колодязем, ніж кімнатою. З підлоги виступала вода і тягло крижаним повітрям. Холодний струмінь повітря убивав нижнього в’язня і давав змогу жити верхньому — він мав чим дихати. В темряві, — а там завжди було темно, — в’язень верхньої камери легко міг упасти в нижню. Якщо він чіплявся за життя, то мусив завжди стерегтися отвору в підлозі, а якщо життя гнітило, — отвір був засобом його позбутися. Верхній поверх був темницею, нижній — могилою. Такий поділ нагадував поділ у тодішньому суспільстві.
Це було те, що наші предки називали "кам’яним мішком". Нам ця назва нічого не говорить, бо зникло те, що вона позначала. Завдяки революції ми можемо байдуже вимовляти ці слова.
Зовні башти, над проломом, що сорок років тому був єдиним входом у неї, виднілася амбразура, ширша за інші бійниці, із якої звисали грати, погнуті й поламані.
4. Замок-міст
З протилежного від пролому боку до башти прилучався кам’яний міст на трьох арках, що сорок років тому ще досить добре збереглися. На цьому мосту стояв будинок, від якого лишилися тільки уламки. Від замка зберігся тільки почорнілий кістяк із видимими слідами пожежі, з дірами замість вікон, крізь які проходило світло. Наче скелет з порожніми орбітами, він стирчав поряд з привидом башти.
Тепер цю руїну цілком знесли, і ніякого сліду від неї не лишилося. Досить одного дня і одного селянина, щоб знищити створюване протягом багатьох віків багатьма королями.
Тург — селянською скоромовкою означає Тур-Говен, тобто Башта Говенів. Тург, який сорок років тому був руїною, а тепер став тінню, 1793 року був фортецею. Це була Бастілія Говенів, що охороняла з заходу вхід у Фужерський ліс, який тепер можна назвати хіба ліском.
Цю фортецю спорудили на великій кам’яній брилі, які трапляються між Майєною і Дінаном і розкидані всюди по лісах та луках, немов ними перекидалися титани в своїх сутичках.
Башта — це й була уся фортеця. Під баштою скеля, біля підніжжя скелі протікав один із тих струмків, що в січні вирують бурхливими потоками, а в червні пересихають.
У такому спрощеному вигляді ця фортеця в середні віки була майже неприступна. Міст ослабив її. Середньовічні Говени побудували її без мосту. Тоді пройти в неї можна було тільки хитким помостом, який можна було звалити одним ударом сокири. Поки Говени були віконтами, це їх задовольняло. Та коли вони стали маркізами і проміняли свою печеру на королівський двір, вони перекинули через струмок три кам’яні арки і зробили свою фортецю приступною з рівнини, як самі зробилися приступними для короля. Маркізи сімнадцятого та вісімнадцятого століть перестали дорожити своєю неприступністю. Привабливішим здавалося наслідувати життя королівського палацу, ніж додержувати заповітів предків.
Напроти башти, з західного боку, було досить високе плато, що спускалося до рівнини. Це плато підходило майже аж до башти і відокремлювалось від неї тільки глибоким ярком, де протікав струмок, доплив Куенону. Міст, що сполучав башту з плато, стояв на високих биках, і на них у XVII столітті побудований був невеликий замок. Він був зручніший для житла, ніж башта. Але звичаї були тоді ще грубі, сеньйори й далі жили в баштових кімнатах, схожих на камери в’язниці, а в мостовому будинку влаштували внизу кордегардію, над нею бібліотеку, а верхній поверх перетворили на горище. Високі вікна з маленькими шибками з богемського скла, пілястри між вікнами, різьблені медальйони на стінах, три високі поверхи з топірцями й мушкетами унизу, книжками посередині і мішками вівса угорі, — все це разом було трохи дико, але дуже аристократично.