Звідти, куди дивилися Дерсу і Кітенбу, лунав тріск розламуваних гілок і характерне чихания диких свиней.
Трохи не доходячи до нашого бівуаку, кабани спустилися з сідловини і обійшли конічну сопку збоку.
Я розім'явся, спати вже не хотілось.
— А чому ці кабани ідуть уночі? — спитав я Дерсу.
— Його даремно ходити нема,— відповів він.— Його інші люди ганяй.
Я подумав було, що він каже про удегейців, і в думці здивувався, як уночі вони ходять по тайзі на % лижах. Але згадав, що Дерсу "людьми" називав не тільки людей, і зразу все збагнув: кабанів переслідував тигр. Отже, хижак був десь поблизу.
В природі потроху встановлювався лад. Якась інша сила перемагала вітер і примушувала його заспокоїтись. Та, судячи з того, як гойдалися старі кедри, видно було, що там, угорі, ще не все гаразд.
Я не хотів ждати чаю. Підтягнув свій мішок ближче до вогню, заліз у нього і знову заснув. Мені здалося, що я спав дуже довго. Раптом щось важке впало мені на груди, я почув скавучання собаки й несамовитий крик Дерсу:
— Скоріше!
Я швидко скинув з себе відлогу хутряного мішка. Сніг і сухе листя вдарили мені в обличчя. І в ту ж мить я побачив, як якась довга тінь ковзнула навскоси до лісу. На грудях у мене лежала Альпа.
• Багаття майже зовсім погасло. В ньому тліли тільки дві головешки. Вітер роздмухував вугілля і розкидав іскри по снігу. Дерсу сидів на землі, впершись ногами в сніг. Лівою рукою він тримався за груди і, здавалося, хотів угамувати калатання серця. Старий таза лежав долілиць і не ворушився.
Якийсь час я не міг зрозуміти, що сталося і що мені треба робити. Насилу зігнав з себе собаку, виліз з мішка і підійшов до Дерсу.
— Що сталося? — спитав я його, торсаючи за плече.
— Амба, Амба! — злякано закричав гольд.— Амба зовсім наша бівуак ходи. Один собака таскай!
Тут тільки я помітив, що немає Кади.
Дерсу підвівся із землі і почав розпалювати багаття. Тільки-но спалахнув вогонь, таза опам'ятався; він злякано озирався навкруги і скидався на божевільного. Іншим часом він здався б смішним.
Цього разу найбільше самовладання зберіг я. Це тому, що я спав і не бачив того, що тут діялося. Та невдовзі ми помінялися ролями: коли Дерсу заспокоївся, злякався я. Хто поручиться, що тигр знову не прийде на бівуак, не кинеться на людину? Як усе це сталося і чому ніхто не стріляв?
, Виявилося, що перший прокинувся Дерсу: його розбудили собаки. Вони весь час стрибали то на один, то на другий бік багаття. Рятуючись од тигра, Альпа плигнула просто на голову Дерсу. Гольд спросоння штовхнув її і в цей час зовсім близько від себе побачив тигра. Страшний звір схопив тазівського собаку і повільно, не кваплячись, ніби розуміючи, що йому ніхто перешкодити не зможе, потягнув у ліс. Злякана Альпа кинулася через вогонь і попала мені на груди. Саме в цей час я й почув крик Дерсу.
Інстинктивно я схопив рушницю, але не знав, куди стріляти.
Раптом у заростях позаду мене почувся шурхіт.
— Тут! — сказав пошепки таза, показуючи рукою праворуч од кедра.
— Ні, тут,— відповів Дерсу, показуючи у протилежний бік.
Шурхіт повторився, але цього разу з обох боків одночасно. Вітер гуляв по деревах і заважав слухати. Часом мені здавалося, ніби я справді чую тріск гілля і навіть бачу самого звіра, та незабаром виявлялося, що то бурелом або молодий ялинник.
Нас оточувала така гущавина, крізь яку і вдень нічого не можна було роздивитись.
— Дерсу,— сказав я гольдові,— лізь на дерево. Тобі згори добре буде видно.
— Ні,— відповів він,— моя не можу. Моя старий люди: тепер дерево ходи — зовсім розумій нема.
Старий таза теж відмовився лізти на дерево. Тоді я вирішив вилізти на кедр. Його стовбур був рівний, гладенький і з підвітряного боку запорошений снігом. Насилу видерся метрів на три. Скоро у мене заклякли руки, довелося злазити.
— Не треба,— сказав Дерсу, поглядаючи на небо.— Незабаром ніч кінчай.
Він узяв гвинтівку і вистрілив у повітря. Саме в цей час налетів сильний вітер. Звук пострілу загубився десь поблизу.
Ми розклали великий вогонь і почали гріти чай. Альпа тулилася то до мене, то до Дерсу, при найменшому шумі здригалась і злякано озиралася на всі боки.
Хвилин сорок ми ще сиділи біля вогню і ділилися враженнями.
Нарешті почало світати. Повітря наповнилося неясними тьмяними тінями, зорі почали гаснути, ніби вони ховалися кудись у глиб неба. Ще трохи часу — і на сході запалала криваво-червона заграва. Вітер швидко стихав, а мороз — дужчав. Тоді Дерсу і Кітенбу пішли до кущів. По слідах вони встановили, що повз нас пройшло дев'ять кабанів і що тигр був великий і старий. Він довго ходив коло бівуаку і тільки тоді напав на собак, коли багаття зовсім погасло. ■ / *
Я запропонував Дерсу лишити речі в таборі і піти по тигровому сліду. Я думав, гольд відмовиться, і був здивований, дізнавшись, що Дерсу згоден одняти у тигра собаку.
Старий став казати про те, що тигр має в тайзі досить їжі і йому заборонено нападати на людину. Цей тигр вистежував кабанів, але по дорозі побачив людей, натрапив на наш бівуак і вкрав собаку.
— Такий Амба можна стріляй, гріха нема,— закінчив він свою довгу розповідь.
Поївши нашвидку холодного м'яса і напившись гарячого чаю, ми наділи лижі і пішли по слідах тигра.
Розгодинилося. Вікові ялини і кедри втратили своє біле вбрання, зате на землі в багатьох місцях намело великі кучугури. По них пробігали сонячні промені, і від цього в лісі було ясно, святково.
Від нашого бівуаку сліди тигра привели нас до сушняку. Вони йшли під бурелом.
— Не поспішай, капітане,— сказав мені Дерсу.— Просто ходи не треба; треба навколо ходи, добре подивись.
Ми почали обходити бурелом.
— Виїхали! — раптом закричав Дерсу і швидко повернув по новому сліду.
Тут ясно було видно, що тигр довго сидів на одному місці. Під ним підтанув сніг. Собаку він поклав перед собою і слухав, чи немає погоні. Потім поніс його далі.
Так минуло ще три години.
Тигр ішов не просто, а вибирав такі місця, де менше спігу, густіші зарості та більше бурелому. В одному місці звір виліз на повалене дерево і довго стояв на ньому, але раптом чогось злякався, стрибнув на землю і кілька метрів повз на животі. Час од часу він зупинявся і прислухався: коли ми підходили, тигр тікав спершу стрибками, а далі риссю, ходою.