Ми підійшли до нього смерком. Поява невідомих людей звідкись "згори" налякала удегейців, але, дізнавшись, що в загоні є Дерсу, вони заспокоїлись і прийняли нас дуже гостинно. Цього разу наметів ми не ставили і розмістилися в юртах.
Увечері я розпитував удегейців про їхнє життя на Бікіні і про їхнє ставлення до китайців.
М. Венюков, який 1857 року мандрував в Уссурійському краї, розповідав, що тоді на річці Бікін китайців не було зовсім, а жили самі удегейці (він називає їх орочонами). Сини Піднебесної імперії прийшли значно пізніше. Вони занесли сюди віспу, яка тут так лютувала, що від деяких стійбищ не лишилося жодної людини. У 1895 році на Бікіні жило всього 306 чоловіків і жінок. Китайців, які оселилися на Бікіні, незабаром стало більше, ніж удегейців, вони підкорили їх собі, стали повновладними господарями річки, а удегейці їхніми неоплатними боржниками, що опинилися в становищі рабів. Розповіді про нелюдське поводження з ними китайців сповнені жаху: людей убивали, продавали, як тварин, били палицями... Щоб дізнатися, скільки удегейці впіймали соболів, китайці нерідко вдавалися до катувань. Так тривало доти, доки на допомогу удегейцям не прийшов начальник Ястребов. З військовою командою він піднявся по річці і виселив з Бікіну всіх китайців, лишивши тільки старих та калік. Удегейці зітхнули вільніше, але останніми роками знов почався наплив китайців на Бікін. Цього разу вони колонізувалися в місцевості Сігоу.
Вже два тижні, як ми йшли тайгою. З того, як стрільці і козаки поривалися до жител, я розумів, що вони потребують тривалішого відпочинку, ніж звичайна ночівля. Тому вирішив лишитися ще на день у Лаохозенському стійбищі. Дізнавшись про це, стрільці стали відповідно розміщатися в юртах. Бівуачні роботи відпали, не треба було рубати хвою, носити дрова і т. д. Люди роззулися ( й одразу взялись варити вечерю.
Смерком повернулися з полювання два юнаки-удегейці і сповістили, що недалеко від стійбища бачили сліди кабанів і завтра хочуть влаштувати на них облаву. Полювання мало бути цікаве, і я вирішив піти разом з ними.
Взимку, якщо сніг випаде глибокий, амурські тубільці полюють на кабанів на лижах. Дикі свині тікають далеко, але швидко стомлюються. Тоді мисливці їх доганяють і вбивають списами. Рушниць для такого полювання не беруть, заощаджуючи патрони, які завжди в тайзі дуже дорогі. Крім того, полювання із списами подобається удегейцям як спорт. Тут юнаки мають нагоду показати свою силу і спритність.
Почали готуватися звечора: натягли ремені коло лиж і підточили списи. Виступ було призначено до схід сонця, тому після вечері всі рано лягли спати.
Було ще темно, коли я відчув, що мене хтось торсає за плече.
Я прокинувся. В юрті яскраво горів вогонь. Удегейці вже приготувались; затримка була тільки за мною. Я швидко одівся, засунув у кишеню два сухарі і вийшов на берег річки.
Тільки-но починало світати; зорі одна по одній згасали; блідий місяць поволі рухався назустріч легким, ніжним хмаркам. На другому боці неба займався світанок. Ранок був холодний. У термометрі ртуть опустилася до —39° С. Навколо панувала врочиста тиша; жодна билинка не ворушилася. Темний ліс стояв стіною і, здавалося, прислухався, як тріщать од морозу дерева. Ці звуки дзвінко лунали в застиглому ранковому повітрі, мовби хто ляскав пугою.
Удегейці йшли попереду. Пройшовши трохи по річці Лаохозен, вони звернули вбік, потім зійшли на невеликий хребет і спустилися з нього в сусідній розпадок. Тут мисливці почали радитися. Погомонівши трохи, вони знову пішли вперед, але вже мовчки.
За півгодини стало зовсім видно. Сонячне проміння, освітивши вершини гір, сповістило жителів лісу, що день почався.
В цей час ми досягли того місця, де юнаки напередодні бачили сліди кабанів.
Треба сказати, що влітку дикі свині відпочивають удень, а вночі їдять. Взимку навпаки: вдень вони їдять, а на ніч лягають. Отже, кабани не могли піти далеко. Почалось переслідування.
Уперше в житті я бачив, як швидко удегейці ходять у лісі на лижах. Незабаром я почав одставати, і скоро мисливців уже не було видно. Наздоганяти їх була марна річ, і я не кваплячись пішов по їхній лижні. Так минуло, напевне, півгодини; нарешті я втомився і сів відпочити. Раптом позаду мене почувся якийсь шум. Я обернувся і побачив двох кабанів, що підтюпцем перетинали мені дорогу. Я швидко підняв рушницю і вистрілив, але промахнувся. Злякані кабани кинулись убік. Я вирішив їх переслідувати. Хвилин через п'ятнадцять або двадцять наздогнав кабанів. Вони, мабуть, втомились і ледве пересувалися по глибокому снігу. Та, відчувши небезпеку, ніби солдати по команді, швидко повернули до мене голови. З того, як вони рухали щелепами, та із звуку, який долинав до мене, я зрозумів, що вони підгострювали ікла. Очі тварин горіли, ніздрі були роздуті, вуха нашорошені. Коли б це був один кабан, я, можливо, стріляв би, але переді мною стояли два сікачі. Безперечно, вони кинуться на мене. Я вирішив
ие стріляти, а зачекати іншої, більш слушної нагоди, кабани перестали клацати іклами: вони підняли вгору морди, принюхуючись, потім повільно повернулись і рушили далі. Тоді я обійшов стороною і знову наздогнав їх. Кабани зупинились. Один з них почав рвати іклами кору на сушняку. Нараз тварини насторожилися, заревли і пішли прокладати дорогу ліворуч од мене. В цей час я побачив. чотирьох удегейців. По їхніх обличчях я зрозумів, що юнаки помітили кабанів. Я приєднався до них і пішов ззаду. Дикі свині далеко втекти не могли. Вони зупинились і приготувалися до оборони. Удегейці обійшли їх і почали сходитися до центру. Це примусило тварин ки-# датися то в один, то в другий бік. Нарешті вони не витримали і помчали праворуч. З дивовижною спритністю удегейці вдарили їх списами. Одному кабанові спис улучив під самісіньку лопатку, другого було поранено в шию. Останній ринувся вперед. Молодий удегеєць намагався стримати його списом, та в цей час пролунав короткий сухий тріск. Кабан переламав древко іклами як лозинку. Мисливець втратив рівновагу і впав. Кабан метнувся до мене. Інстинктивно я підняв рушницю і вистрілив майже в упор. Випадково куля влучила в голову звірові. Аж тут я помітив, що удегеєць, у якого кабан зламав списа, сидів на снігу і затискав рукою на нозі рану, з якої сильно текла кров. Коли кабан встиг ударити його іклом, не помітив і сам потерпілий. Я перев'язав йому рану, а удегейці нашвидку влаштували бівуак і принесли дров. Один лишився з хворим, другий пішов по нарти, а решта знову вирушила па полювання.