День народження Аліси

Страница 4 из 20

Кир Булычев

— Ти молодчина, Громозеко, — похвалив я.

— А тепер я спатиму, бо завтра почнемо вантаження. Навіть без атомних батарей нам знадобиться для перевезення машини три кораблі. А ці кораблі ще треба дістати.

По цих словах Громозека притулив товсту, м'яку, схожу на невелику повітряну кулю голову до стіни і заснув.

4

Всенький наступний день Громозека гасав по Москві, літав у Прагу, здзвонювався з Місяцем, діставав кораблі, домовлявся про вантаження і аж увечері прийшов додому. Цього разу без квітів, але не сам.

З ним прийшло двоє часовиків. Так у нас називають працівників Інституту часу. Один часовик був молодий, цибатий, дуже худий і, можливо, тому не дуже веселий. У нього була темна кучерява чуприна, наче в папуаса, і Громозека, дивуючись, які бувають на світі ніжні створіння, весь час намагався підтримати часовика кігтем. Другий часовик був невисоким кремезним літнім чоловіком із маленькими гострими сірими очима. Він трохи заїкався і був одягнений за останньою модою.

— Петров, — відрекомендувався він. — М-михайло Петров. Я керую проектом. А Річард опікуватиметься безпосередньо нашою машиною..

— Атож, атож, — мовив я. Ім'я цього славетного фізика, який відкрив тимчасові зміни в надтекучій плазмі, а згодом очолив Інститут часу, було мені ще й як відоме. — Дуже радий, що ви прийшли до нас у гості.

— А у вас якесь свято? — спитав Петров. — Д-день народження? Даруйте, ми не знали, а то принесли б подарунок.

— Ні, це не свято, — відповів я. — Це наш приятель Громозека вчора приніс нам букет квітів. А оскільки Громозека все робить трохи перебільшено, то він просто обібрав цілісіньку квіткову оранжерею.

— Сідайте, — запропонував Громозека. — Зараз вип'ємо валер'янки й поговоримо.

Він дістав із глибокої сумки, що росте у всіх чумарозців на животі, сулію з валер'янкою і безліч усіляких смакот і напоїв.

— Отже, — сказав він, усідаючись на килим і огортаючи всіх нас щупальцями, наче боявся, що ми порозбігаємося, — ми дістали кораблі, одержали згоду Академії наук на ваше відрядження в космос і невдовзі вирушимо випробовувати машину. Ви раді?

— Спасибі, — мовив ґречно Петров. — Ми вдячні вам за запрошення.

— Бач, — сказав Громозека ображено, звертаючись до мене, — насправді він не радий. І знаєш чому? Тому що йому хотілося побувати на Чудному озері.

— На Чудському, — поправила Громозеку Аліса.

Громозека ніби й не чув.

— Йому хотілося побувати на Чудському озері, бо він знає, чого чекати від цього озера. Хоч скільки туди їзди, все одно рицарям не здолати Олександра... Невського. А от на Колеїді невідомо, чим усе закінчиться. А раптом їх винищила зовсім не космічна чума, а щось інше?

— Якщо ви хочете дорікнути нам у боягузтві, — образився Річард, — то ваші зауваження влучили не за адресою. Ви просто не уявляєте, з яким ризиком пов'язана робота в часі. Ви не знаєте, що наші люди пробували допомогти Джордано Бруно і врятувати його від вогнища, що вони проникали в лави армії хрестоносців і в фашистські табори. Чи знаєте ви, що їм доводиться повністю перевтілюватись у людей іншого часу, ділити з ними всі їхні небезпеки і біди.

— Не гарячкуй, Річарде, — мовив Петров. — Хіба т-ти не бачиш, що Громозека тебе зумисне дражнить? От ти й попався на гачок.

— Я нікого не дражнив! — обурився Громозека. — Я дуже прямий і наївний археолог.

Громозека казав неправду. Насправді він не позбавлений єхидства, і він боявся, що часовики через що-небудь відмовляться від польоту до археологів і тоді всі його мрії підуть прахом.

— Не турбуйтеся, Громозеко, — озвався раптом Петров, який був дуже проникливим чоловіком, — якщо Інститут часу обіцяв вам, що експ-периментальна модель машини часу випробовуватиметься у вашій експедиції, то так і буде.

— От і чудово! — відповів Громозека. — Я не мав сумніву. Інакше не став би знайомити вас із моїми найкращими друзями — професором Селезньовим та його відважною донькою Алісою, про яку ви мало знаєте, але скоро дізнаєтесь більше.

— А чому вони скоро дізнаються більше? — спитав я.

— Тому що я придумав прекрасний подарунок до дня народження твоєї доньки, професоре, — відповів Громозека.

— Який?

— Я візьму її з собою на Колеїду.

— Коли? Зараз?

— Звичайно, зараз.

— Але ж їй до школи треба ходити.

— Я завтра ж сам піду до неї в школу і побалакаю з учителькою. Вона напевно її відпустить на кілька днів.

— Ой, — сказала Аліса, — велике спасибі! Тільки не треба ходити до школи.

— Чому?

— Тому що наша Олена дуже нервова і боїться павуків, мишей та інших чудовиськ.

— А я при чому? — спитав суворо Громозека.

— Ти ні при чому, — поквапилася відповісти Аліса. — Але вона може тебе трішечки злякатися.

Не так за себе, як за мене. Вона скаже, що боятиметься відпустити мене... тобто не з тобою, а з таким, як ти... тобто, ти тільки не ображайся, Громозеко...

— Усе зрозуміло, — промовив мій друг журливо. — Все зрозуміло. Ти, моя дівчинко, опинилася в руках у жорстокої жінки. Ти побоюєшся, що вона може заподіяти мені, твоєму другові, зло.

— Ні, ти мене не так зрозумів...

— Я тебе чудово зрозумів. Професоре!

— Що? — спитав я і постарався стримати усмішку.

— Негайно забери свою дитину з цієї школи. Її там замучать. Якщо ти цього не зробиш, я завтра ж сам піду туди й Алісу врятую.

— Аліса сама кого завгодно врятує, — заперечив я. — Не бійся за неї. Ти мені краще скажи, на скільки днів ти збираєшся її з собою забрати?

— Днів на тридцять-сорок, — відповів Громозека.

— Ні, про це навіть не мрій.

— Тоді на двадцять вісім днів.

— Чому на двадцять вісім?

— Бо я з тобою торгуюсь і ти вже виторгував у мене два дні. Торгуйся далі.

Часовики розсміялися.

— Ніколи не гадав, що космічні археологи такі веселі люди, — озвався Річард.

— Та я не збираюся з тобою торгуватись, — відрубав я Громозеці. — Невже не ясно, що дитині треба ходити до школи?

— До такого монстра, як Олена, котра мучить мишей і павуків? Котра могла б на мене напасти, якби не Алісина пересторога?

— Так, до такого монстра, до чарівної, доброї і чуйної жінки не в приклад тобі, товстошкірому егоїстові.

— П-постривайте, не сперечайтеся, — сказав тоді Петров. — Коли в Аліси починаються канікули?