— Що ви, брате Рінальдо? Хіба ченці таке діло роблять?
— Мадонно, — одповів їй брат Рінальдо, — коли я скину з себе отсю рясу (се робиться дуже просто), то ви побачите, що я хоч і чернець, а такий самий мужчина, як інші.
— Лишенько моє! — каже тоді, осміхаючись, молодиця. — Ви ж мені кум, то хіба воно годиться? Чула я не раз, що то великий гріх; якби не се, то я вже, мабуть, уволила б вашу волю.
— Тільки дурні, — рече брат Рінальдо, — одмовляються од утіхи з такої причини. Я не кажу, що се не гріх, але ж Господь і більші гріхи тому прощає, хто щиро кається. А ви от скажіте мені: хто рідніший вашому синові — я, що його в хрест увів, чи ваш муж, що сплодив його?
— Авжеж, що муж, — одказує молодиця.
— Правда ваша, — каже чернець. — А муж із вами спить?
— Спить, — каже молодиця.
— Коли так, — каже чернець, — то і я можу з вами спати, бо не такий рідний вашому синкові.
Молодиця не знала, мабуть, логіки, та й не потребувала, очевидно, дальших доказів; вона повірила (або вдала, що повірила) ченцевим словам і сказала:
— Та хіба ж вас переспориш, коли ви такі розумні! Отак, не зважаючи на кумівство, далась вона ченцеві на підмову і з того дня частенько з ним ісходилась під покривкою кумання, так що ніхто на них призри не мав.
Одного дня брат Рінальдо прийшов до куми і, побачивши, що в домі не було нікого, крім господині та її гарненької наймички, послав ту наймичку з своїм товаришем на горище, щоб він навчив її деяких молитов, а сам пішов у ліжницю до куми, що тримала на руках дитину; замкнулись вони там та й давай бавитися в постелі. Аж тут, на лихо, нагодився господар, що й не помітив ніхто, підійшов до дверей кімнати і почав стукати та гукати жінку. Почувши сеє, мадонна Агнеса сказала:
— Пропала ж я тепер! Зараз чоловік догадається, яке між нами кумання!
Брат Рінальдо був роздягнений — без ряси, без наплічника, в самій сорочці. Як почув він її слова, сказав:
— Правда ваша. Якби ще я був одягнений, то якось би викрутились, а як ви одчините зараз і він побачить мене голим, тоді вже годі вимовок шукати.
Тут мадонні Агнесі мов світ у голові свінув; вона сказала ченцеві:
— Одягайтесь хутенько, беріть на руки свого хрещеника і слухайте пильно, що я чоловікові казатиму; щоб нам водно говорити, я вже все придумала.
Чоловік ізнов застукав до дверей.
Тоді встала, підійшла веселенько до дверей, одчинила і промовила:
— Чоловіченьку, яке щастя, що до нас кум наш, брат Рінальдо, нагодився, — його, певне, сам Бог сюди прислав. Якби не він, було б уже по нашому хлопчику!
Як почув теє кум-недоум, то мало не зомлів.
— А що? — питає.
— А те, чоловіче, — каже жінка, — що малого нашого раптом обняли млості, я вже думала, що помер, і не знала, що мені почати. Аж тут прийшов наш кум, брат Рінальдо, узяв хлопчика на руки та й каже: "Се в нього, — каже, — кумо, глисти в животі, вже до серця підходять, що й задушити можуть; та не бійтесь, — каже, — я їх замовлю, і синок ваш буде знову при повному здоров'ю, так вибрикуватиме, що ну!" Тебе тут не було — бо й ти мав певні молитви прочитати, а наймичка тебе шукала, та не знайшла; тоді кум велів своєму товаришу помолитись на горищі, а я з ним прийшла сюди. А що при такому ділі не годиться бути нікому, крім матері малого, то ми й замкнулись, щоб не перебивав ніхто. I нині ще він малого на руках тримає, чекає, мабуть, поки товариш перемолиться, і, певне, замова та вже помогла, бо хлопчик очуняв.
Кум-легкодум усьому тому повірив; стурбований лихом, що загрожувало коханій дитині, він не міг і подумати, що жінка його дурить.
— Піду, — каже, зітхнувши глибоко, — подивлюсь на малого.
— Не ходи, — каже жінка, — а то, крий боже, зіпсуєш те, що вже зроблено. Пожди, я піду сама подивлюсь, чи тобі вже можна йти, а тоді покличу.
Брат Рінальдо чув усю ту розмову; він устиг за той час спокійно одягтись, узяв дитину на руки і, наготувавшись таким чином, гукнув:
— Гей, кумо, чи то ти не з кумом балакаєш?
— Так, добродію, се я, — одказав кум-товстосум.
— То ходіть же сюди, — запросив брат Рінальдо. Увійшов легковір у кімнату, а брат Рінальдо йому й каже:
— Ось ваш синок: уже він із ласки Божої здоровий, а я думав був, що хтозна, чи до вечора доживе. Мусите, добродію, поставити воскову фігуру з вашого хлопця заввишки перед статуєю святого Амброзія, що його заступництвом сподобив вас Господь сієї милості.
Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки, плачучи, і почав цілувати — немовби з труни дитину вирвав, та все дякував кумові, що порятував сина.
Тим часом ченців товариш навчив наймичку не одної, мабуть, молитви, подарував їй білий в'язаний капшучок, що дістав од якоїсь чернички, і залучив її до гурту своїх сповідальниць. Почувши голос господаря, він тихенько зліз із горища і давай піддивлятись та прислухуватись, що і як. Побачивши, що діло пішло на лад, він спустився вниз, зайшов до кімнати і сказав:
— Брате Рінальдо, я проказав ті чотири молитви, що ви мені веліли.
— Добре в тебе горло, брате, — одповів брат Рінальдо, — і добре єси зробив своє діло. А я, поки кум прийшов, проказав тільки дві молитви, та я радію, що моїми й твоїми молитвами сей хлопчик тепер живий-здоровий.
Богомільний кум велів подати доброго вина й усяких солодощів, почастувавши обох ченців тим, чого їм було по трудах найбільше треба. Потім провів їх із дому й попрощався, а тоді не гаючись замовив воскову фігуру і поставив її перед статуєю святого Амброзія — не в Мілані, а таки в своєму місті.
ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА
Тофано замикається вночі од жінки дома і не впускає її, якта не просила; тоді вона каже, що втопиться, і кидає в колодязь камінь; чоловік вибігає надвір, а вона замикається сама в домі, не впускає його і ганьбить перед сусідами
Як побачив король, що Еліза свою оповідку докінчила, він зразу ж звернувся до Лауретти, щоб і вона щось розказала; та почала не гаючись такими словами:
— О Амуре! Які численні й могутні твої сили, які невичерпні й розмаїті твої способи і засоби! Який мудрець, який мастак спроможеться коли на ті вигадки, ті вихватки і витівки, які ти щохвилини піддаєш тим, що в тропу твою ступають! Воістину, всяка інша наука тупа й туга проти твоєї, — се можна легко зрозуміти з тих історій, що тут сьогодні оповідалися. Долучу до них і я свою, любії мої подруги, розкажу вам про хитрощі, на які піднялась одна проста жінка — не з чиєї, як не з Амурової направи.