Ой чом не прийшов,
Коли місяць зійшов,
Тоді тебе принесло,
Як сонечко ізійшло!
Ой чом не прийшов,
Як я говорила, —
Цілу ніченьку
Свічка прогоріла.
Ой хто до кого,
А я до Параски,
Бо у мене чортма штанів,
А в неї запаски!
(Пішов).
Ява 4
Одарка вийшла з хати, потім Маруся.
Одарка. От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і, яку першу дівчину зустріну, ту й покличу. (Іде на село, їй назустріч Маруся).
Маруся. Добривечір! Невже це ти й рушники подавала?
Одарка. Подавала, сестричко!
Маруся. За кого?
Одарка. Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.
Маруся. Коли ж весілля?
Одарка. У ту неділю.
Маруся. Щаслива ти! За Семена йдеш? І він щасливий!… Бач, як то кажуть: "За терпіння бог дає спасіння"; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого щастя.
Одарка. І ти діждеш!
Маруся. І… дай поки! Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть.
Одарка. А Микита? Невже знову згордував?
Маруся (з серцем). Дуже він за мною пеклується!
Одарка. Ну, і як ти його, сестрицю, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд, — мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!… Я й не знаю, чи він хоч слово ласкаве сказати.
Маруся (зітхає). Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!… Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце, і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!… Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати: одним поглядом все скаже — і я всю його зневагу забуду, і знову збожеволію, і стеряюсь!
Одарка. Бідна ти, сердешна!
Маруся (зиркнула на неї). Бідна? Чого ж тобі так стало жаль мене?…
Голос Скубка: "А де ж це наша молода?"
Одарка. Це ж вже мене шукають… Ось я зараз! (До Марусі). Біжи ж, Марусе, та клич усіх, усіх дівчат, а я піду лагодити закуску, бо баба самі не вправляться. Гляди ж, не барись, приходь хутенько! (Йде). Стривай, і забула. Як думаєш, сестро, кого мені ще покликати за другу дружку? Покличу Христю або Горпину… Як ти думаєш? Кого ти раєш? (Пішла).
Маруся (дивлячись їй услід). Про мене, хоч і Христю! (Регоче). Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!… Чи тямиш же ти, що таке кохання? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!… Одначе дурному та ледачому завжди щастить!… Що не говори, а, бісова тінь, гарного парубка підхопила… Це відьомське чудо! Розквасить губи та й дума, що ось-то така я красуня!… Хороша, як курка задрипана!
(Чутно за лаштунками пісню.)
Еге, це вже й парубки йдуть на сватання!… Піду та скличу тобі дівчат, а потім будем дивуватись на те щастя!… Ха-ха-ха! А Микита десь запропастився!… О, тепер я з нього поглузую!… (Пішла).
Ява 5
Омелько, Іван і парубки (йдуть через кін з піснею).
Гей, по синьому морю
Хвиля грає,
Гей, турецький корабличок
Розбиває,
Гей, сорок тисяч війська
Витопляє.
Гей, сорок тисяч війська
Ще й чотири.
Гей, то ж їхали козаченьки
Та із України.
Гей, вони посідали на могилі,
Гей, викресали вогнику з оружини…
Виходить Скубко, уклоняється парубкам і просить їх в хату.
Іван (вертається). Треба побігти ще за музиками. Чорт його зна, яку їм і ціну давати. Ондечки й дівчата вже йдуть. (Пішов).
Ява 6
Дівчата (стають проти хати і співають).
Заручена та Одарка,
Заручена;
Дала свою білу руку
На вічну заруку.
Чи ми ж тобі та й, Одарко,
Не казали,
Чи ми ж твого й серденька
Не втішали,-
Не йди, не йди та до броду
Рано по воду,
Та не слухай тих голубів,
Де два загудуть…
Одарка вийшла з хати і кланяється дівчатам тричі у ноги. Потім запрошує їх до хати.
Ява 7
Два музики і Іван.
Іван. Ідіть же, дяденька, прямо в хату, а мені ще декуди треба збігать. Так що ж, дяденька, договор так, як я говорив?
Музика. Ні, так буде не ловко. Четвертака до карбованця набавиш?
Іван. А какой-бо ви!… Та беріть двадцять копійок срібла — просю вас!
Музика. Як то можна? Штрумент же що-небудь стоїть, ну й струн, може, на цілого гривеника зопсуєш, так воно чогось коштує? Тепер сама тонша струна, так вона, брат, аглицька або ще й дорожча!… Как ти полигаєш?
Іван. Ну, нехай буде по-вашому! З вами не зговориш!
Музика. Вєрно!… Потому штоб і гаварить, так обученіє требується… Чудной ти! Тепера хоч і на скрипці навука тож чого-небудь стоїть… Я, може, не одного карбованця заплатив, доки навчився. Дам я тепера тобі скрипку, на, на, на!… От ти й не заграєш; бо звєсно, как не туди пальці стоять. Воно до всякого діла є наука… Мені дратвою прив'язували пальці до скрипки, доки навчили! Прив'яже — і грай… да!… А вот как єтот мальчонка був предоставлен до меня у ндравоученіє, так што я з ним восприїмчив був. Ось розкажи, как я тебя муштровав!
2-й музика. Мене дяденька били, у-у, здорово били!…
1-й музика. Мальчонка вон нічаво, ну только пйоть, біда, як пйоть!… Раз однажди договорились ми свадьбу грать за 75 копеєк. Положим, продешевили. Так вон побачив на вікні пляшку, думав, что водка, та й украв її, та в горло; а то хитижен… Што ж ти думаєш, чуть дуба не дав. Так я його як схватив за холку, да как тріпонув, так так увесь каніфоль з него і вискочив!…
2-й музика. Мені у сирівці вимочували руки, а далі шевською смолою натирали пучки, щоб отак-о гуділо… (Показує на бубоні).
Іван. Та добре-добре, йди вже; бо тебе й за день не переслухаєш!
1-й музика. То-то ж бо й є! До всякого діла треба знать, як і що!… (Пішов у хату, настроюючи скрипку). Я тобі усякий танець так заграю, що… Я можу козак-вальця, і жидівочку, і всякі панські танці!…