Він мусив залишити для неї хоч слово! Під час обідньої перерви Джилл знову зателефонувала до його офісу й поговорила з референтом Бена, керівником офісу Озбертом Кілгалленом. Він похмуро запевнив її, що Бен не залишав для неї повідомлень і що від моменту її попереднього дзвінка нічого не змінилось.
За ним на екрані вона бачила інших людей в офісі, тому вирішила, що не варто згадувати про Людину з Марса.
— Він не сказав, куди збирається? Чи коли повернеться?
— Ні. Але в цьому немає нічого дивного. Він завжди має кілька вільних ідей для статті, щоб втілити їх у життя, якщо виникне така потреба.
— Що ж... Звідки він вам телефонував? Чи я надто допитлива?
— Все нормально, міс Бордмен. Він не дзвонив, це було друковане повідомлення, відправлене, наскільки пам'ятаю, з Паолі Флет у Філадельфії.
Джилл це мало б задовольнити. Вона пообідала у сестринській їдальні — спробувала відволіктися їжею. Не подіяло. Вона переконувала себе, що якби щось трапилося... чи якби вона не закохалася в дурня, та ще у таких неважливих дрібницях.
— Агов! Бордмен! Припини витати у хмарах: я в тебе щось запитую.
Джил підняла очі і побачила Моллі Віллрайт, дієтолога з їхнього крила, що пильно дивилась на неї.
— Вибач; я замислилась.
— Я кажу: як давно твій поверх розміщує у люксових палатах благодійних пацієнтів?
— Нічого про це не знаю.
— Хіба не на твоєму поверсі К-12? Чи тебе перевели?
— К-12? Точно. Але це не благодійний випадок: це багата літня жінка. Така багата, що може заплатити, щоб лікар стежив за кожним її подихом.
— Хм... Якщо вона багата, то мала б отримати гроші дуже несподівано. Останні сімнадцять місяців вона перебувала у неврологічному відділенні і її лікування оплачував геріатрійський храм.
— Це, мабуть, якась помилка.
— Принаймні не моя: я не припускаюсь помилок у дієтичному харчуванні. Її дієта — одна з найскладніших, тому я перевіряю її сама. Жодних жирів (їй видалили жовчний міхур) і цілий список речовин, до котрих вона має підвищену чутливість. Додай сюди ще й замасковані ліки. Повір мені, дорогенька: призначення дієтолога можуть бути так само індивідуальними, як і відбитки пальців. — Міс Віллрайт встала. — Біжи, пташко. Хотіла б я, щоб мені дозволили покерувати цією кухнею хоч трохи. Кафетерій "Гоґвалло"!
— Про що це говорила Моллі? — запитала одна з медсестер.
— Ні про що. Вона просто щось наплутала.
Але Джилл і далі думала про сказане. Їй спало на думку, що можна відшукати Людину з Марса, просто дослідивши кухні дієтичного харчування. Проте згодом відкинула цю ідею: на те, щоб відвідати їх усі на території розміром у кілька гектарів з розкиданими по ній будівлями, знадобиться цілий день. Центр Бетесди заснували як військово-морський шпиталь у ті часи, коли в океанах іще тривали війни, і вже тоді він був величезним. Пізніше його викупили і розширили — "Здоров'я, освіта та благоустрій"; зараз він належить Федерації. За розмірами цей шпиталь більший від містечка.
Проте у справі місіс Бенкерсон було щось дивне. Лікарня приймала пацієнтів усіх класів: приватних, благодійних, урядових; поверх, на якому працювала Джилл, зазвичай приймав лише урядових пацієнтів. Його люксові палати займали сенатори Федерації та інші офіційні гості, які могли претендувати на ідеальне обслуговування. Те, що пацієнт, за лікування якого сплатила приватна особа, отримав палату, та й взагалі потрапив до її поверху, було досить нетипово.
Звичайно, місіс Бенкерсон могли перевести — якщо у відкритій для благодійних пацієнтів частині центру не вистачало місць. Так; мабуть, саме так і було.
По обіді Джилл була надто зайнята новими пацієнтами, щоб думати про все це. Аж ось їй знадобилося силове ліжко. Буденна справа — подзвонити, щоб когось за ним відправили, проте склад був розташований за чверть милі, а Джилл ліжко було потрібне просто зараз. Вона згадала, що бачила таке у палаті К-12, у кімнаті очікування, — і пам'ятала, як говорила одному з морських піхотинців не сидіти на ньому. Очевидно, його просто виштовхали, а замість нього для Сміта поставили гідравлічне ліжко.
Можливо, воно досі там, вкривається пилом, залишаючись на балансі поверху. Силових ліжок зажди було мало, а коштували вони в шість разів дорожче, ніж звичайні. Хоча, відверто кажучи, це мусили бути турботи керівників крила, Джилл не бачила причин без необхідності перевищувати витрати свого поверху. Крім того, якщо воно там, вона може забрати його просто зараз. І вона вирішила це з'ясувати.
Кімната очікування була замкнена. Джилл дуже здивувалася, що її перепустка не спрацювала. Подумки зробила для себе примітку: треба сказати ремонтникам полагодити замок, — і пройшла далі коридором до кімнати спостереження, маючи намір з'ясувати, чи ліжко там, у лікаря, який спостерігав за станом місіс Бенкерсон.
Там Джилл побачила лікаря, з яким вже зустрічалася, — лікаря Браша. Він не був ані інтерном, ані штатним лікарем, але йому доручили цю пацієнтку. Джилл розпитала про Нього лікаря Гарнера. Коли вона зазирнула, Браш підняв на неї погляд.
— Міс Бордмен! Саме вас я і хотів побачити!
— Чому ви не подзвонили? Як ваша пацієнтка?
— З нею все добре, — відповів він, глянувши на "Нишпорку Тома", — але зі мною точно ні.
— Проблеми?
— Певні труднощі. Знадобиться хвилин п'ять. І моє полегшення не в цій будівлі. Сестро, чи могли б ви поділитись зі мною кількома хвилинами свого дорогоцінного часу? А потім тримати рот на замку?
— Думаю, що так: я сказала помічниці, що відійду на кілька хвилин. Дозвольте зателефонувати й повідомити, де мене можна буде знайти.
— Ні! — відразу ж вигукнув він. — Просто замкніть двері після того, як я піду, і не впускайте нікого, доки не почуєте мій стук. Пароль "Гоління та стрижка", гарнюню.
— Добре, сер, — із сумнівом сказала Джилл. — Мені щось потрібно зробити з пацієнткою?
— Ні, ні. Просто посидь тут за столом і поспостерігай за нею на екрані. Тобі не потрібно нічого робити. Не турбуй її.
— А раптом щось станеться — де ви будете? У кімнаті відпочинку?
— Я збираюсь лише до чоловічого туалету. Це далі по коридору. А зараз помовч, будь ласка, і дозволь мені піти — це терміново.