— Ага, кажіть, кажіть! Так я вам і повірю. Адже я бачу, що лікар — об'єкт вашої симпатії!
— Та ні ж бо! — відповіла її родичка з удаваним жаром. — І ви теж, благаю, якщо де зайде така розмова, то заперечуйте!
Місіс Дженнінгс не поскупилася на приємні запевнення, що обов'язково заперечуватиме, і міс Стіл піднеслася на вершину щастя.
— Гадаю, ви залишитеся погостювати у вашого братика з сестричкою, міс Дешвуд, коли вони приїдуть до міста? — спитала Люсі, починаючи новий наступ після нетривалого припинення ворожих натяків.
— Не думаю.
— Але ж чому? Залишайтеся!
Елінор не стала тішити її новими запереченнями.
— Як чарівно, що місіс Дешвуд змогла відпустити вас на такий тривалий час…
— Тривалий? — перебила місіс Дженнінгс. — Та вони ж щойно приїхали!
Люсі довелося замовкнути.
— Так шкода, що ми не зможемо побачити вашу сестричку, — сказала міс Стіл. — Так шкода, що вона нездужає! (Маріанна при їхній появі покинула вітальню.)
— Ви дуже ласкаві. Моя сестра буде не менш засмучена, що не побачила вас. Але останнім часом її постійно мучать мігрені, товариство і розмови її дуже стомлюють.
— Як погано! Але такі старі знайомі, як ми з Люсі! Хто-хто, а ми її не натомимо. Ми і рота не відкриємо.
Елінор дуже ввічливо відхилила таку пропозицію: її сестра, мабуть, зараз у ліжку або в домашньому вбранні і тому вийти до них не може.
— Оце і все утруднення? — вигукнула міс Стіл. — Так ми самі до неї піднімемося!
Елінор відчула, що більше не в силах терпіти цю безцеремонну настирливість, але від необхідності покласти їй край її позбавило різке зауваження Люсі, що, як не раз траплялося раніше, хоч і не зробило приємнішими манери однієї сестри, допомогло, проте приборкати вульгарність другої.
РОЗДІЛ 33
Трохи поопиравшись, Маріанна, врешті-решт, поступилася умовлянням сестри і погодилася виїхати вранці з нею і місіс Дженнінгс на півгодини. Проте вона поставила неодмінною умовою, що не буде нікому робити візитів, а тільки проведе їх до магазину Грея на Секвілл-стріт, де Елінор торгувалася про обмін деяких старомодних прикрас її матері.
Коли вони зупинилися біля дверей ювеліра, місіс Дженнінгс пригадала, що в дальньому кінці вулиці мешкає пані, яку їй давно треба було відвідати, і, оскільки ніяких справ у Грея вона не мала, було вирішено, що вона вирушить до своєї знайомої, поки її юні приятельки будуть зайняті в магазині, а потім повернеться за ними туди.
Піднявшись сходами, Елінор з Маріанною побачили перед собою велику кількість людей і, оскільки не знайшлося жодного вільного прикажчика, їм залишалося тільки чекати. Вони вибрали прилавок, перед яким стояв тільки один джентльмен, і сіли збоку, вважаючи, що він затримається не особливо довго, та й вихованість, як сподівалася Елінор, повинна була змусити його поквапитися. Проте чіпкість ока і витонченість смаку виявилися для нього сильнішими за вихованість. Він замовляв для себе футляр під зубочистку і, не спромігшись вибрати його форму, розмір і оздоблення, почерпнув їх з власної багатої фантазії після того, як чверть години роздивлявся кожен з тих футлярів, що були в магазині. Його чемна увага до панночок, що сиділи в черзі, обмежилася двома-трьома вельми безцеремонними поглядами, які допомогли закарбувати в пам'яті Елінор його фігуру і обличчя, що вирізнялися природженою і незаперечною непоказністю, незважаючи на всі прикраси, які тільки могла їм додати новітня мода.
Ці зухвалі розглядини і та цуценяча зарозумілість, з якою він виголошував жахливим кожен футляр для зубочистки, що йому пропонували, не викликали у Маріанни неприємних почуттів презирства і обурення, оскільки вона нічого не помітила: вона була здатна поринути у свої думки і нічого довкола не бачити в магазині містера Грея з тією ж легкістю, що і у себе в спальні.
Врешті-решт важливе питання був вирішено. Зупинивши вибір на слоновій кістці, золоті і перлинах і вказавши, як їх поєднувати, джентльмен назвав останній день, до якого він міг продовжити своє існування без футляра для зубочистки, неквапливо натягнув рукавички і, удостоївши Елінор з Маріанною ще одного погляду, який, здавалося, більше вимагав захоплення, ніж його виражав, пішов собі геть зі щасливим виглядом непідробного самовдоволення і удаваної байдужості.
Елінор не стала витрачати час даремно і майже закінчила свої переговори, коли біля неї зупинився ще один джентльмен. Вона поглянула на нього і не без здивування впізнала свого брата.
Їх взаємна ніжність і радість від несподіваної зустрічі виявилися якраз доречними для магазину містера Грея. Джону Дешвуду аніскільки не прикро було знову побачити сестер, вони теж були скоріше раді, ніж навпаки, а про здоров'я їх матінки він спитав з належною пошаною і зацікавленістю.
Елінор дізналася, що вони з Фанні в місті вже два дні.
— Я дуже хотів був відвідати вас учора, — сказав він, — але це виявилося неможливим, оскільки ми повезли Гарі на Ексетерську біржу подивитися диких звірів, а залишок дня провели у місіс Феррар. Гаррі був надзвичайно задоволений. Нині вранці я мав твердий намір заїхати до вас, якби у мене знайшлися вільні півгодини, але після приїзду в місто завжди буває стільки невідкладних справ! Сюди я заглянув замовити Фанні печатку. Але вже завтра я неодмінно зможу заїхати на Берклі-стріт і познайомитися з вашою приятелькою місіс Дженнінгс — пані, як я розумію, вельми багатою. І, зрозуміло, Мідлтони! Ви повинні мене представити їм. Я буду щасливий виявити їм усіляку повагу як родичам моєї мачухи. Як я розумію, на селі вони є вашими найкращими сусідами.
— Справді так! Їхні турботи про наші зручності, їх дружня увага до всіх дрібниць є вищою всіляких похвал.
— Я надзвичайно радий це чути. Їй-богу, надзвичайно радий. Але інакше й бути не могло. Вони люди вельми багаті, вони — ваші родичі, і бажання зробити послугу вам, різні знаки прихильності є цілком природними. Отже, ви чудово влаштувалися у своєму котеджі і вам нічого не бракує! Едвард мило описав нам його — свого роду досконалість, як він висловився, і вам усім, схоже, надзвичайно подобається. Нам було вельми приємно це почути, запевняю вас.