Одарка скрикнула, відхилилась до воріт. Пролунав постріл. На придорожній вербі скреконула сорока і, гублячи пір'я, почала падати на землю.
— Оце запам'ятай: перший раз б'ю по скрекотливій, а другий — по горластій! — вовкувате глипнув на жінку, повернувся, хряпнув хвірткою і подався наздоганяти батька, який бачив і залицяння, і гнів сина.
"Стьопочка при владі..."
XXVI
Коли сам Гітлер обізвав всемогутнього і всевладного Германа Герінга свинею, то чого жандармський обер-вфрейтор Ганс Шпекман має церемонитися із тубільцями-поліцаями, які так і норовлять замість служби щось поцупити або надудлитись самогону? Тому поліцаї тільки й чують від нього: "швайне" і ще раз "щвайне", а іноді й перекручений матюк, який у них викликав но страх, а щирий регіт. За повсякчасне "швайне" поліцаї прозвали Шдекмана Кнорусом, у цьому, може, й була якась рація, бо, лютуючи, обер-єфрейтор запінювався, наче вищезгаданий екземпляр парнокопитих.
Невідомо чому обер-єфрейтор у ввіреному йому селі і досі тримав поліцайську сторожу під банею дзвіниці. Чого він боїться, коли німці, як запевняє радіо, вже підійшли до Москви? Поліцаям на дзвіниці нудно до нестями, бо нема з ким перемовитися словом, нема де розім'яти кості, не можна в дурня згуляти, ні чарки випити, щоб не нахапатися від обер-вфрейтора "гумів". Єдина розвага — насіння. Тому на довколишніх городах і поскручувані голови мало не в усіх соняшників. Коли ж якась господиня зчиняє галас, її відразу заспокоюють Терешковим словом:
— Нема чого жаліти соняшників, краще дурну голову жалій, бо вона в тебе поки одна.
Господиня щось гарикне — і мерщій до хати.
Ось і зараз стовбичать два бевзи на опасанні дзвіниці і в руках тримають не зброю, а голови соняшників. Вулицею проходить молодиця, і поліцай поліцая штурхає ліктем під бік і
— Подивись, Калістрате, які ноженята?
— Оце, Мусію, звиняй, тільки й нашого, що подивишся на чужі нож.енята, — зітхає гусакуватий Калістрат.
— Та чого так мало?
— А хіба ж тепер хоч одна дівчина хоче постояти з нами?
— Таки ні, — погоджується Калістрат. — Були ми колись для них парубками, а стали головорізами. І що маєм за це? "Гуми" і "швайне" від обер-вфрейтора. І чого ми пішли в поліцаї свій хліб шукати? О, здається, несуть чорти обераї
Поліцаї хватопеком кидають прямо на землю голови соняшників, хапаються за зброю і стають з нею біля вікна, придивляючись до вулиці, по якій, поблискуючи півмісяцем бляхи, на триколісному мотоциклі мчить з перекладачем обер-єфрейтор. Ось він повертає свою чортопхайку на цвинтар, зупиняв біля дверей дзвіниці і пересохлими східцями гупає до поліцаїв, за ним обережно плигає жовторотий, з кишкуватою шиєю перекладач Ксянда, що десь навчився цвенькати по-німецьки і так густо парфумити свое прилизане волосся, що навіть поліцаї чманіють од нього.
— Гутен таг! — висанує обер-сфрейтор, зійшовши на горішню сходинку, і вирівнює свою бляху, з якої намарно намагається злетіти втиснутий орел.
— Вам обер-єфрейтор каже "добрий день", — дідько звав, для чого перекладає нудисвіт Ксянда, і широко розставляв цівки ніг, щоб бути схожим на свого зверхника.
Поліцаї по-єфрейторськи гвинтівками вітають насурмонене начальство, і воно залишається задоволеним, щось говорить Ксявді, а той одразу ж по-горобиному цвірінчить:
— Пан обер-єфрейтор питає, чи не було чогось гідного уваги на вашому посту?
— Нічого такого, звиняйте, не було на нашому високому посту, — відповідає Калістрат, — а от на землі дядьки, звиняйте, не хотять іти на роботу.
Ксянда перекладає, обер-єфрейтор невдоволено морщиться, ледь перекидає слова через відвислу губу.
— Хай крайсляндвірт менше сидить у своєму кабінеті та менше цікавиться картинами.
Цих слів Ксянда не перекладав поліцаям, а лише хвацьке поправляє німецького нідгонистого картуза. От аби ще срібні позументи до нього, то й Ксянда зійшов би за начальство, бо ж усе вбрання в нього ненаське і навіть кобуру носить ва запалому животі, як пан обер-єфрейтор. Обер-вфрейтор підходить до вікна, ще ширше розставляє вгодовані ноги, а до вічно невдоволеиих очей притуляє масивний бінокль. До нього наближаються безмежні поля оцих скіфів, які мають скоритися рейху. А потім усіх їх треба ставити підряд — і одному рубати голову, а другого залишати живим, бо інакше з них не викорчуєш більшовизм. Що таке більшовизм, Ганс Шпекман не дуже розуміє, але знає, що населення більшовицької країни треба переполовинити, навіть оцих поліцаїв варто стріляти через одного, щоб решта вірно служила.
Друге вікно наблизило ліс, але обер-єфрейтор недовго дивився ва нього, бо нещодавно ледве виніс голову з тівї проклятої місцини. Через неї три дні на живіт хворів, і мимоволі торкнувся рукою ременя, який не давав волі животу.
А а третього вікна побачив болото, куди ще треба поїхати битм качок. Минулого разу він цілу коляску настріляв їх, довелося Іїсянді пішки іти до крайсу. І враз обер-єфрейтор занепокоївся, повторюючи те саме слово:
— Міколка! Міколка! — І передав бінокль Калістрату.
Той приклав його до очей, покрутив коліщата, здивувався:
— Справді, Океании Микола.
— Чого він там знову ходить? — починав гніватись оберєфрейтор.
Ксянда перекладає, а Калістрат бурмоче і
— Напевне, звиняйте, корову пасе.
— Коровуї Корову! — перекривляв обер-вфрейтор. — Свині виї Я і на полюванні бачив його з повною торбиною, і тепер з повною. Що там може бути?
— Звиняйте, напевно, харчі, — розводить Калістрат клешнястими руками.
— Цих харчів на десять чоловік вистачить. Він, свині, напевне, партизанам їсти носить.
— Ґаволови! — і собі лайнув поліцаїв Ксянда.
— Зараз же їдьмо до нього! Доганяйте нас кіньми! — Оберєфрейтор аж загуркотів по сходах, а за ним ніяк не міг угнатися миршавий Ксянда.
Курними дорогами вони доїхали до татарського броду, поромом перебрались на той бік, а потім лугами і мочарищем добились до краєчка болота. Далі їхати було небезпечно. Скочивши на землю, почали пильно оглядати гиблу місцину, але Микола наче крізь землю провалився. Під'їхали на конях і поліцаї. Вони теж не побачили хлопчака.
— Де ж його корова?! — в'їв їх обер-єфрейтор. — Свині ви, п'яні свині і ще раз свині! Ось тут будемо чекати його хоч тиждень. Мае ж він знову вийти з болота?