ГЛАВА 5
А тепер, будь ласка, пригадайте попередження, котре я зробив на початку. Як я вже згадував, найважливіші події викладені зі слів Вульфа.
Отже, була п'ята година вечора квітневої неділі, Вербної неділі. Звичайно, наш літак прилетів поза розкладом, і Барі не столиця держави, але, навіть, в цьому випадку можна було сподіватися побачити ознаки життя в аеропорту. Але ні. Він вимер. Звісно, хтось був на контрольній вишці і ще хтось в маленькій будівлі, куди зайшов пілот, певно, доповісти про прибуття, але більше нікого, за винятком трьох хлопчиків, які кидалися в кішку. Вульф дізнався у них, де знаходиться телефон, і пішов у будівлю зателефонувати. Я сторожив речі і спостерігав за комуністичними хлопчиками. Я так вирішив, бо вони кидалися в кішку у Вербну неділю. Потім я згадав, де перебуваю, і подумав, що вони з таким же успіхом можуть бути фашистськими хлопчиками.
Вульф повернувся і повідомив:
– Я дозвонився до Телезіо, він сказав, що черговий охоронник перед цим будинком знає його і не повинен бачити нас разом. Він дав мені номер телефона, по якому я подзвонив і домовився, що за нами прибуде машина і відвезе на зустріч.
– Звісно, сер. Потрібен час, щоб я зумів звикнути до такого положення. Може, року мені вистачить. Давайте підемо, щоб не стояти на сонці.
Дерев'яна лавка в залі очікування була не надто зручна, однак, думаю, Вульф не тому встав через кілька хвилин і вийшов. Подолавши чотири тисячі миль і змінивши три літаки, він був по горло ситий пересуваннями. Неймовірно, але факт: я сидів у приміщенні, а він був на ногах і ззовні. Може, місця, де він провів молодість, раптово повернули йому друге дитинство, але, подумавши, вирішив, що навряд чи. В решті-решт, він появився і зробив мені знак рукою, я підняв речі і вийшов.
Нас чекала довга, чорна, блискуча "ланчіа" з водієм у красивій сірій формі, оздобленій зеленим. Тут було досить місця і для речей, і для нас. Коли ми рушили, Вульф дотягнувся до паска безпеки і міцно вчепився в нього, що свідчило про його нормальний стан. З майдану ми повернули на гладку асфальтовану дорогу, і "ланчіа" зовсім безшумно понеслася, а спідометр показував вісімдесят, дев'яносто і більше ста, коли я збагнув, що це кілометри, а не милі. Все одно, це була класна машина. Невдовзі будинків стало більше, дорога перетворилася на вулицю, а затим в авеню. Ми повернули праворуч, де рух був інтенсивнішим, зробили ще два повороти і зупинилися біля тротуара напроти чогось, нагадуючого залізничну станцію. Вульф поговорив з водієм і звернувся до мене:
– Він просить чотири тисячі лір. Дай йому вісім доларів.
Я подумки зробив підрахунок, поки діставав портмоне, знайшов його правильним і протягнув гроші шоферу. Чайові були явно прийнятними, судячи по тому, що він притримав Вульфу дверцю і поміг мені витягти багаж. Відтак, він сів у машину і поїхав. Я хотів запитати у Вульфа, чи це не станція, але не зміг. Він напружено слідкував за чимось і, простеживши за його поглядом, я зрозумів, що він спостерігає за "ланчією". Ледь вона завернула за ріг і зникла з виду, він заговорив.
– Нам треба пройти п'ятсот ярдів.
Я підняв речі.
– Андьямо.
– Де, в дідька, ти це викопав?
– В опері, з Лілі Роуен. Хор не відходить зі сцени, не проспівавши цього слова.
Ми пішли поряд, але скоро тротуар звузився, і я пропустив його вперед, а сам з речами тягнувся позаду. Я не знаю, може, він в молодості зміряв кроками саме цю дорогу, яка складалася з трьох прямих ділянок і трьох поворотів, але якщо так, то виходить, пам'ять його підвела. Ми пройшли більше півмилі, і чим далі, тим важчі ставали речі. Після третього поворота на вулицю, котра була вужча, ніж усі решта, ми побачили припарковану машину, біля якої стояв чоловік. Коли ми підійшли, він суворо втупився на Вульфа. Вульф зупинився прямо проти нього і сказав:
– Паоло.
– Ні. – Чоловік не міг повірити. – Боже, це правда. Сідайте. – Він відкрив двері автомобля.
Це був маленький двохдверний "фіат", котрий міг би служити причепом до "ланчії." Ми все ж втиснулися в нього: я з речами – позаду, а Вульф з Телезіо – на переднє сидіння. Поки машина їхала по вузькій вулиці, Телезіо раз у раз повертав голову до Вульфа, і я міг уважно розглянути його. У Нью-Йорку повно таких, як він, з жорстким густим волосся, переважно сивим, смаглявою грубою шкірою, швидкими чорними очима і великим ротом, ніби завжди готовим до посмішки. Вульф, природно, був не в стані відповідати на його запитання, і я не міг його в цьому дорікнути. Я хотів би пересвідчитися, що Телезіо можна довіряти, як брату, оскільки менше, ніж через милю, мені стане ясно, що йому не можна довіряти, як водію. Судячи по всьому, він був твердо переконаний, що всі перепони, які виникали на його шляху, живі чи неживі, мають зникнути раніше, ніж він до них добереться, а коли одна з них все ж не встигла вчасно ухилитися, і Телезіо майже стикнувся з нею, реакція нашого водія якусь долю секунди була дуже радісною. Коли ми, нарешті, доїхали, я виліз із машини і обійшов її, щоб поглянути на крила. Ні подряпини, ні пом'ятини. Я подумав, що, слава Богу, таких водіїв один на мільйон.
Пункт призначення представляв собою маленький двоповерховий обтинькований будинок, позаду якого знаходився двір, обгороджений з трьох боків парканом, з квітами і маленьким басейном.
– Не мій, – сказав Телезіо, – мого друга, який від'їхав. У мене дім у старому місті, де ви були б надто помітні.
Насправді, мені переклали цю фразу тільки через дві години, але я стараюсь передавати події в тому порядку, в якому вони відбувалися. Це єдина можливість отримати про них чітке уявлення.
Телезіо наполіг на тому, щоб самому внести речі, хоча йому й довелося їх поставити, щоб відчинити двері ключем. У невеликому квадратному холлі він взяв наші пальто і капелюхи, повісив їх і провів нас у велику кімнату. В ній все було витримано в рожевих тонах, і одного погляду на меблі і інші предмети було достатньо, щоб зрозуміти, якої статі його друг, принаймні, мені так показалось. Вульф розглянувся у пошуках підхожого стільця, не знайшов його і сів на кушетку. Телезіо зник і повернувся з підносом, на якому красувалися пляшка вина, склянки і вазочка з миндалем. Він наповнив склянки до країв і проголосив тост: