Чи любите ви Брамса?

Страница 14 из 25

Франсуаза Саган

Роже прийняв запрошення. До того ж він хотів роздивитись зблизька молодого дженджика, який назирці ходив за Поль і про якого вона розповідала з симпатією, що більше заспокоювала Роже, ніж будь-яка стриманість. До того ж його мучило сумління перед Поль, якій він уже майже місяць не приділяв уваги. Він був заворожений Мейзі, її дурістю, її тілом, жахливими сценами, які вона йому влаштовувала, її патологічними ревнощами, зрештою, тою несподіваною пристрастю, яку вона виказувала до нього*і яку щодня жбурляла йому в обличчя з неприховапою безсоромністю. Він був наче загіпнотизований. Роже здавалось, що він живе, мов у турецькій лазні, але він невиразно думав, що, може, це востаннє він викликає таку шалену пристрасть, і тому знов поступався, дзвонив Поль, що не зможе прийти,— вона незмінно рівним голосом відповідала: "Гаразд, любий, до завтра",— і повертався до тісного жахливого будуару, де Мейзі, уся в сльозах, присягалася, що пожертвує задля нього навіть артистичною кар'єрою, якщо він захоче. Він зацікавлено ніби збоку спостерігав за самим собою, намагаючись збагнути, скільки зможе ще терпіти все безглуздя цього роману, потім брав її в обійми, вона починала вуркотіти, і її напівідіотські, напівсороміцькі фрази викликали в нього таке еротичне збудження, якого досі він майже не зазнавав. І Сімон, що скромно розважав Поль, був тепер якраз до речі. Як тільки Роже порве .з Мейзі, він поставить знов усе на свої місця і до того ж одружиться з Поль. Він пі в чому не мав певності, навіть у самому собі; єдине, в чому він ніколи пе сумнівався, було непорушне кохання Поль, а в останні роки і його власна прив'язаність до неї.

Він припізнився і з першого ж погляду зрозумів, що потрапив на один з тих обідів, па яких йому буває до смерті нудно. Поль часто закидала йому брак товариськості. І справді, поза роботою він пі з ким не зустрічався, хіба що мав чітку мету або хотів відвести душу, а для цього існувала Поль і ще один-однісінький друг. Роже жив самотою і не міг терпіти світських збіговиськ, модних у Парижі; там його зразу ж поривало вчинити якусь брутальність або піти геть. На обіді було кілька обраних осіб, відомих у їхньому колі або з газет, до того ж дуже ґречних; за обідом з ними доведеться розмовляти про театр, кіно або ще чого доброго про кохання і стосунки між чоловіками та жінками — тема, якої Роже боявся над усе, бо вважав, що зовсім не розуміється на таких речах або принаймні не може чітко викластиЛЇВОЇХ уявлень. Він зверхньо привітав присутніх, і, як завжди, коли у дверях з'являлася його велика, трохи скута в рухах постать, виникло прикре враження, ніби иія зробив протяг. Враження, між іншим, не зовсім хибне,— Роже завжди викликав деяке замішання, не вписуючись з самого початку у розмову, хоч саме цим вабив до себе багатьох ланок. Поль наділа його улюблену чорну сукню, більш відкриту, ніж інші, і, приязно нахилившися до неї, він вдячно усміхнувся їй за те, що вона саме така, як с, і що вона належить йому,— тільки її віп визнавав у цьому домі. Вона на мить заплющила очі, відчайдушно прагнучи, щоб він узяв її в обійми. Він сів поруч неї і тільки тоді помітив нерухомого Сімона; в нього промайнула думка: "Як, напевне, страждає хлопець від його присутності". Він інстинктивно забрав руку, яку поклав був за спину Поль. Вона обернулась, і раптом у загальну розмову врізалось мовчання трьох, напружене з обох боків, мовчання, що його урвав лише жест Сімона, який нахилився, щоб датп припалити Поль. Роже дививсь на них, дививсь на довготелесу постать Сімона, на його поважний, тільки, може, занадто тонкий профіль, на нахилений поважний профіль Поль, і його розбирав глузливий сміх. Вони обоє такі стримані, чутливі, добре виховані: Сімон простягає Поль запальничку, вона відмовляє йому в інтимній близькості, і все це з ріпними нюансами, зі словами "дякую, ні, дякую". Сам він іншої породи, на нього чекає маленька шльондра і буденні радощі, а після неї — нічний Париж із тисячею зустрічей, а потім, на світанку, майже фізично виснажлива праця серед таких самих перевтомлених людей, чию роботу він і сам колись викопував. У цю мить Поль промовила "спасибі" своїм спокійним голосом, і він, не втримавшись, узяв Поль за руку, стиснув її, щоб нагадати про себе. Він кохає її. Хай цей хлопчик скільки хоче водить її по концертах і музеях, він до неї не торкнеться. Роже підвівся, узяв з таці склянку шотландського віскі, випив хильцем, і йому трохи відлягло від серця.

Обід минув так, як Роже й передбачав. Bin щось пробурчав, намагаючися встряти в розмову, і замовк аж до кінця обіду, коли мадам Ван ден Беш запитала, чи знає він, з ким спить мосьє X, явно бажаючи повідомити Роже цю новину. Роже відповів, що його це цікавить не більше, ніж кулінарні вподобання мосьє X, що, як на нього, це не має ніякого значення і що краще вже цікавитись столом людей, ніж їхнім ліжком,— принаймні буде менше неприємностей. Поль розсміялася, бо таким чином він урвав усю обідню розмову, і Сімон, не втримавшись, засміявся слідом за Поль. Роже забагато випив; з-за столу встав похитуючись і не помітив, як мадам Ван ден Беш підкликає його до себе, манірно ляскаючи по сусідньому кріслі.

— Вас кличе моя мати,— сказав Сімон.

Вони стояли один навпроти одного. Роже дивився на Сімона, підсвідомо шукаючи у нього безвільне підборіддя або млявий рот, та не побачивши, ні того, ні другого, спохмурнів.

— А вас, мабуть, шукає Поль?

— Я йду до неї,— сказав Сімон і повернувся до Роже спиною.

Роже впіймав його за лікоть, охоплений раптовою люттю. Хлопець здивовано подивився на нього.

— Зачекайте... Я хотів би вас дещо попросити.

Вони зміряли один одного поглядом, усвідомлюючи, що зараз їм ще немає про що вести розмову. Роже й сам здивувався своєму жестові, який потішив гордість Сімона, аж той не втримався від посмішки. Роже зрозумів це і відпустив його.

— Я хотів попросити у вас сигару.

— Одну хвилиночку.

Роже провів його поглядом. Потім підійшов до Поль, яка розмовляла в колі гостей, і взяв її під руку. Вона відійшла з ним убік і відразу ж спитала:

— Що ти сказав Сімонові?