"ЧЕКАЮЧИ На Ґодо"
Трагікомедія на дві дії
Переклав з французької Володимир Діброва
ДІЙОВІ ОСОБИ
Естрагон. В л a д і м і p. Л а к і. П о ц ц о. Хлопчик.
ПЕРША ДІЯ
Сільська дорога, дерево. Вечір. Естрагон сидить на землі, намагається скинути черевик. Тягне його обома руками, сопе, крекче. Знесилено опускає ногу, відсапується, тягне знову. Повторює всю процедуру від початку. Заходить В л а д і м і р.
Естрагон (відсапується). Не лізе.
В л д д і м і р (наближається короткими кроками, напружена хода, ноги в колінах не згинає). Я також схиляюся до цієї думки. (Зупиняється). Все життя я її відкидав, запевняв себе: зваж, Владімір, хіба ти усе випробував? І я знову кидався в бійку. (Зосереджується, уявляє себе на бойовиську. Обертається до Естрагона). А ти, я бачу, знову тут.
Естрагон. Хіба?
Владімір. Радий, радий тебе бачити. Я вже думав, що ти не повернешся.
Естрагон. Я також.
Владімір. Чим би нам відзначити цю зустріч? (Міркує). Підве-дися-но, я обніму тебе. (Простягує Естрагонові руку). Естрагон (роздратовано). Почекай, почекай.
Мовчанка.
Владімір (обережно, холодно). А чи не скаже мені шановний пан, де він сьогодні ночував? Естрагон. У баюрі. Владімір (вражено). У баюрі? В якій? Естрагон (не вказуючи). Отамо.
В л а д і м і р. А тебе часом не побили? Естрагон. Було. Били. Але не дуже. В л а д і м і р. Знову ті самі? Естрагон. Ті самі? Звідки я знаю.
Мовчанка.
В л а д і м і р. Коли я про це думаю... це ж не перший рік... і питаю себе... де б і ким би ти був... якби не я... (Рішуче). Ти б зараз був капшуком із кістками, не більше, повір мені.
Естрагон (зачеплений за живе). Ну то й що?
В л а д і м і р (пригнічено). А тобі цього замало? (Пауза. Жваво). А з іншого боку, кажу я собі, чи варто зараз себе так троюдити? Краще було про це думати за попередньої вічності, десь так на зламі століть.
Естрагон. Ет, розпатякався. Поможи краще зняти цю чортівню.
В л а д і м і р. Взявшись за руки, ми були б серед перших, хто дав сторчака з Ейфелевої вежі. Як ми тоді трималися, як були вбрані! Пізно тепер про те згадувати. Зараз нас би туди й близько не підпустили.
Естрагон ніяк не подужає зняти черевика.
Що ти робиш?
Естрагон. Що, що... Роззуваюся. Ніколи не бачив?
В л а д і м і р. А скільки разів я тобі казав, що черевики слід скидати щодня! Так ти ж не слухав!
Естрагон (благально). Поможи!
В л а д і м і р. Що, так тобі зле?
Естрагон. Зле! Як йому язик повертається таке питати!
В л а д і м і р (схвильовано). Можна подумати, що лише ти тут страждаєш! На мене тобі начхати. Цікаво, як би ти поводився на моєму місці, якоТ б ти тоді заспівав.
Естрагон. Тобі було зле?
В л а д і м і р. Зле! Як йому язик повертається таке питати! Естрагон (вказує пальцем). Однак це діло можна було б і застібнути.
В л а д і м і р (оглядає себе). Вірно. (Застібає матню). Ніби-то дрібниця, а якось неохайно виходить.
Естрагон. Інших научаєш, а сам очевидного до останньої миті не бачиш.
В л а д і м і р (мрійливо). До останньої миті... (Замислюється). Хто довго чекає, тому добре буває. Хто це сказав? Естрагон. Допоможеш чи ні?
В л а д і м і р. Якось-то воно неодмінно буде, кажу я собі. Але ніяк не можу позбутися цього дивного відчуття. (Знімає капелюха, зазирає всередину, засовує туди руку, трясе капелюх, одягає). Як би сказати... Полегкість і разом з тим... (шукає слово)... приголомшеність. (З притиском). При-голом-шеність. (Знову скидає капелюха, зазирає всередину). Саме так! (Стукає зверху, немов сподівається, що звідти має щось випасти, зазирає знову та одягає капелюха). Отаке...
Естрагон неймовірним зусиллям скидає черевик, зазирає всередину, просовує туди руку, обмацує, перевертає його, трясе, пильно дивиться, чи не випало звідти що-небудь, нічого не знаходить, знову нишпорить рукою всередині черевика, безтямно
зорячи перед себе...
Ну?
Естрагон. Нічого. В л а д і м і р. Покажи. Естрагон. Нема чого показувати. В л а д і м і р. А ти взуйся знову.
Естрагон (розглядає свою ногу). Нехай лишень трошки подихає.
В л а д і м і р. І в цьому — вся людина. Ганить свій черевик, хоча винна його нога. (Ще раз скидає капелюха, зазирає всередину, лізе туди рукою, стукає зверху, дмухає туди, одягає капелюха). Це вже неподобство.
Мовчанка, Естрагон теліпає ногою, ворушить пальцями.
Один із розбійників був спасенний. (Пауза). Що ж, це — нормальне й розумне співвідношення. (Пауза). Гого... *
Естрагон. Що?
В л а д і м і р. А може, покаятися?
Естрагон. В чому?
В л а д і м і р. Ну... (Міркує). Навіщо вдаватися в такі тонкощі. Естрагон. В тому, що нас народили?
Владімір заходиться сміхом, зненацька себе уриває, соромливо затуляє долонею пах,
кривить обличчя.
Владімір. Не можна з цього сміятися. Естрагон. Єдину втіху і ту забороняють!
Владімір. Хіба що всміхатися. (На його обличчі спалахує щира усмішка, від вуха до вуха. Протримавшись деякий час, усмішка так само зненацька спадає). Це зовсім різні речі. Словом... (Пауза). Гого...
Естрагон (роздратовано). Ну що таке? Владімір. Ти читав Біблію?
Естрагон. Біблію... (Думає). Мусив колись зазирати. Владімір (здивовано). А в школі тебе хіба не вчили закону божого?
Естрагон. Був якийсь закон, але від бога він чи від небоги, не пам'ятаю.
В л а д і м і р. То чи не в тюрмі ти ту школу проходив? Естрагон. Все може бути. Пригадую карти Святої Землі. Кольорові. Гарні. Мертве море було таким ніжно-блакитним. Було,
* Ім'я Гого слід вимовляти зі звуком "г", бо "Гого" надасть п'єсі зовсім іншого, не властивого їй забарвлення. (Прим, переклад.).
подивлюся на нього, і пити хочеться. Ось, казав я собі, ось де нам слід поТхати на медовий місяць. Будемо плавати. І зазнаємо щастя. В л а д і м і р. Та ти — поет.
Естрагон. Був колись. (Гидливо торкається свого вбрання). Хіба не видно?
Мовчанка.
В л а д і м і р. Я щось хотів... Ага, нога твоя як? Естрагон. Набухає.
В л а д і м і р. Ось, пригадав! Два розбійники, значить. Історію цю пам'ятаєш?
Естрагон. Ні.
В л а д і м і р. Розказати тобі?
Естрагон. Не треба.
В л а д і м і р. Щоб згаяти час. (Пауза). Було там два злодії, яких розіп'яли разом зі Спасителем. І... Естрагон. З ким?
В л а д і м і р. Зі Спасителем. Два злодії. І один, кажуть, був спасенний, а другий... (шукає антонім до слова "спасенний")... був проклятий.