Батько вирішив, що нова обрядова традиція мусить бути пов'язана із власною кров'ю. Доки мозок визріє для розуміння добра і зла, від лиха повинен захищати жорстокий обряд.
Хоч це було справжнісіньке дикунство, Ечука нічого кращого придумати не міг. Щоб не проливалася кров — потрібна клятва на крові!.. Для цього він не пошкодує власної шкіри…
Прилетівши на острів, Ечука своєю старечою рукою метнув бумеранг просто в груди Алочі. Микола вперше бачив, як батько кидав цю зброю. Може, то сила гніву так наснажила його м'язи? Алочі одразу ж упав, стікаючи кров'ю…
Потім батько гострим кінцем бумеранга скривавив собі груди. Так зробили усі мисливці. Вони завдавали собі справжніх ран, які, заростаючи, перетворювались на добре помітні рубці. Вслід за батьком мисливці повторювали клятву:
— Клянусь червоними рубцями на грудях, що рука моя ніколи не підійметься на брата. Якщо я порушу цю клятву, хай брати не залишать у моєму тілі жодної краплини крові…
І колись інший Ечука, інший Акачі так само кривавитимуть собі груди, повторюючи майже ту саму клятву — клятву Біловолосого Бога…
26. Катастрофа
Якось після чергового повернення з Фаетона до колонії завітав Рагуші. Космонавта не можна було впізнати. На цей раз він навіть не захопив з собою вина. Рагуші був знервований до краю.
— На Фаетоні діється щось жахливе, — заговорив він, стомлено впавши в крісло. — Ішов я по вулиці. Раптом на мене впало якесь потьмарення. Я одразу ж перестав розуміти, що зі мною діється. Ніби я заснув… Коли отямився, гадав, що це сталося тільки зі мною. Виявляється, всі чисто протягом п'яти хвилин блукали мов сновиди. Кажуть, ніби сам Безсмертний пережив те ж саме… Тепер він страшенно лютує. Скарав уже кількох радників і жерців…
— А ти не перебільшуєш? — відгукнувся батько, не приховуючи подиву.
— У столиці схоплено троє біловолосих. І чомусь… — Рагуші тривожно глянув на Миколу. — Серед них чомусь виявилась Лоча. Як вона потрапила туди?..
— Лоча?! — скрикнув Микола.
— Так, мій друже… В неї забрали таємний шахо. Там була кнопка, призначення якої ніхто не розумів. У Палаці Безсмертного така колотнеча…
— Де Лоча?!..
— Безсмертний наказав тримати її в палаці. Сам її допитував. Але вона мовчить…
"Лоча, Лоча! — стукалось до Миколиних скронь. — Значить, вона пішла в столицю, щоб доповісти Чаміно про дію його станції!"
Микола пригадав: повстання має розпочатися через півгодини після того, як станція виправдає сподівання Чаміно.
— Коли ти вилетів? — тремтячим голосом запитав він у Рагуші.
— Наступного дня…
Всі мовчали. І Рагуші, і Ечука-батько добре уявляли, що діється зараз на серці в їхнього Акачі.
Але вони розуміли далеко не все, бо не знали того, що знав Акачі-Микола. А він навіть тут, на іншій планеті, не мав права розголошувати таємниць революції.
Якщо Рагуші вилетів наступного дня після перевірки, значить Чаміно ще не вдоволений дією станції. Мабуть, не на всіх людей її хвилі впливали однаково, а Чаміно не заспокоїться, доки не досягне свого. Чи, може, ще не встигли перетнути страшних кабелів Безсмертного?..
Рагуші витратив на дорогу одну фаетонську добу. Отже, з моменту перевірки минуло майже дві доби. Скільки ще триватимуть додаткові роботи на станції? Що Безсмертний зробить з Лочею? Може, її зараз катують?.. Може, хтось із інформаторів не витримав тортур і Безсмертний уже довідався про підготовку повстання?..
Ні, цього не може бути! Якщо Штаб послав у столицю Лочу, то, значить, підбиралися не випадкові люди, а лише ті, хто користувався цілковитою довірою. Вони скоріше загинуть, ніж викажуть таємницю Штабу.
Тривогою і чеканням наповнилось усе Миколине єство. Йому хотілося вірити, що з Лочею нічого не станеться, що її незабаром визволять.
Пригадались її останні слова, і знов Миколине серце стиснулось від болю.
— Що ж вирішив Безсмертний? — спитав нарешті батько.
— Безсмертний наказав, щоб я негайно повернув тебе на Фаетон. Він порозганяв усіх своїх радників. Каже, що всі вони йолопи. Був, каже, один розумний, та й той тепер десь на гарячій планеті. Безсмертний гадає, що ти один можеш йому допомогти…
— Я!.. О-о, ні, Рагуші. Цього він не діждеться. Перекажи Безсмертному, що я не бажаю приймати його милості.
Рагуші зблід.
— А ти знаєш, чим це скінчиться для нас обох?.. Якщо я не виконаю його наказу, мене зжарять живцем. А ти… Він накаже атлантам поховати під водою весь оцей материк!..
Ечука замислився. Після тривалої паузи сказав:
— Є лише один вихід… На Атлантиді знають, що ти полетів до мене?..
— Ти збожеволів, Ечуко!.. Хіба я міг полетіти спершу на Атлантиду, а потім до тебе? Я ніколи цього не робив…
Владно, тоном наказу, батько звелів:
— Ти негайно вилетиш на Фаетон. З космосу передаси до Палацу Безсмертного, що повертаєшся разом зі мною. А десь напівдорозі пошлеш повідомлення, що твій реактор не слухається мозку управління. Є загроза вибуху… Потім влаштуєш вибух…
— У ракеті?!.
— Навіщо в ракеті?.. Тобі треба створити радіоактивну зону. А вибухнула ракета чи, може, потужна воднева капсула — хто це встановить?..
Рагуші спохмурнів. Підвівшись з крісла, він довго стояв біля вікна. Його трикутна постать з широкими плечима на якийсь час заступила світло. Сива чуприна під скафандром була мокра від поту.
— Я зрозумів твій план, Ечуко. Але де я потім сховаюся від Безсмертного?..
— Тут, разом з нами.
— А мої діти на Атлантиді? Їхня земна мати… Мої милі онуки? Я більше не побачу їх ніколи?..
"Не той тепер Рагуші, — подумав Микола. — Старість пригасила готовність до самопожертви. Ні, він, звичайно, не згодиться".
— Так, — сумно промовив батько. — Це дуже велика жертва. Але зрозумій, Рагуші… Справа, якій ти віддав усе життя…
— Яка справа? — сердито вигукнув Рагуші. — Для мене була тільки дружба. Дружба з тобою, з Шарукою… А до ваших справ мені байдуже.
— Ти кажеш неправду, Рагуші, — усміхнувся батько. — Але хай так, хай тільки дружба. Все одно ти служив цій справі. Якщо загине наша колонія… Цей материк буде безлюдний доти, поки земляни не навчаться вільно пересуватись у просторі. А який це прекрасний материк! Як тут може забуяти розумне життя!..