Невідомо, скільки б тривала ця розмова, якби на площі не з'явилась приземкувата, огрядна людина в сірому плащі. Це був член Ради Сивоголових. Привітавшись із гостями, він запросив їх до парку. Там зараз велике свято — свято приєднання Фаетона до Всесвітнього Розуму…
Парк був заповнений святково вбраними людьми. В одязі панували всі барви, окрім рожевого, бо й тут рожевий колір був традиційним для космічних зустрічей і розлук.
Раптом над головами залопотіли тисячі рожевих плащів. Почулися привітальні вигуки. Це космічні фаетонці, до жили в гравітаційних містах, прибули на велике свято, яке їм хотілося зустріти разом з родичами та друзями. Підвізши голови, гості помітили невисоко в небі яскраво освітлені будинки-кораблі. Вони спокійно висіли під сніговими хмарами, затуляючи собою майже все небо. Це був другий космічний материк, який прибув до материка "низового" — первинного, рідного.
Фаетонець у рожевому плащі весело тряс у дружніх обіймах біловолосого фаетонця в білому одязі, що тримався кволо і похмуро.
— Що сталося? — запитав космічний фаетонець. — У тебе такий вигляд, ніби ти поховав рідного батька.
— Покараний, — спроквола відповів фаетонець у білому.
— Скільки?..
— Чверть оберту.
— Чим же ти завинив? — співчутливо обізвався космічний мешканець. — Кара дуже сувора…
Гості не почули відповіді покараного. Тим часом Ело-перший пояснив, що на Материку Свободи існують і провина, і кара. Людство ніколи не зруйнує суспільної угоди про норми співжиття, інакше воно перестане бути суспільством. На Материку Свободи не може з'явитися провина перед державою, перед урядом, бо немає ні держави, ні уряду. Але провини однієї людини перед іншою, провини перед колективом, на жаль, поки що трапляються. Кілька обертів тому сталося навіть убивство із ревнощів. Убивця сам зрозумів, що жити серед людей не має права, і попросився на одну з планет системи Толімака. Такі тяжкі провини трапляються дуже рідко, їх зосереджено вивчають як небезпечне викривлення людської психіки.
Майже всі провини пов'язані з емоційними чинниками людської натури. Досвід розумовий і досвід емоційний — це не те ж саме, хоч, безумовно, десь вони схрещуються і взаємодіють. У цьому розумінні кожна жива людина набагато складніша за цілий Пантеон Розуму з його мільярдами розумових одиниць. Людські характери зіштовхуються, ніби молекули, і припинитися це не може, бо припиниться життя. Не завжди піддаються поясненню причини людських симпатій чи антипатій: здебільшого тут діє не розум — діють емоції. Провина виникає несвідомо — з любові чи зненависті однієї людини до іншої. Інколи трапляється заздрість, бажання довести свою перевагу, принизивши суперника в коханні чи в роботі. Словом, живі лишаються живими…
Ело пояснив, що найбільш поширена кара на Материку Свободи — тимчасове усунення від роботи. Покарана людина живе так само, як інші, може скільки завгодно гуляти в садах, разом з іншими відвідувати палаци страв і палаци спорту, але працювати їй дозволяють лише тоді, коли вона відбуде термін покарання. Громадяни Материка Свободи кожне таке покарання переживають надзвичайно тяжко. Вирок виносить той квартал, де живе людина, простою більшістю голосів…
Та ось над головами — на рівні фіолетового листя дерев — перед святковим натовпом з'явилася Рада кварталу, до якого належав парк. Серед членів цієї Ради був лише один представник Ради Сивоголових — той, що привів сюди гостей. Свято відбувалося по всіх парках.
Члени Ради, зодягнені в сірі плащі, непорушно стояли у повітрі. Нарешті старший із них сказав:
— Друзі! Сьогодні у всіх наших парках потужні стіни горизонтів покажуть фаетонцям передачі планети Деми. Вони прийшли до нас через Юпітер…
Світло почало гаснути, десятки тисяч людей — дорослі й діти, жінки й чоловіки — дивилися на екран, який вільно висів у повітрі над вершинами дерев. Екран був такий великий, що передачу могли бачити навіть космічні фаетонці, які зостались у своїх будинках-кораблях…
Коли екран ніби розчинився у просторі, люди опинилися в цілком незнайомому світі. Це було так несподівано, що вони спершу розгубилися. Нарешті зрозуміли: потужна станція Материка Свободи транслює передачу з далекої планети Деми. Диктор перекладав цю передачу з мови Юпітера на мову фаетонців. А голос іншого диктора — мешканця планети Деми, якого вони побачили на екрані, — звучав приглушено.
Людина із планети Деми мала такі самі руки й ноги, як у фаетонців. Таке саме обличчя, такий самий тулуб. Коли екран здобув повну потужність, глядачі зрозуміли, що то була жінка. Волосся золотисте, коротко підстрижене. Обличчя ясно-рожеве, з тонкою, ніжною шкірою. Тільки очі незвичайного кольору, який не зустрічається на Фаетоні. На одміну від обличчя — тіло голубувате. Чи, може, це не тіло? Справді, це одяг молодої жінки, схожий на одяг фаетонок, — він ніби розмиває реальні обриси тіла, але не ховає і не потворить тієї краси, якій не потрібні жодні окраси.
— Поглянь, Акачі! — захоплено вигукнула Лоча. — Вона схожа на нас! Вона — людина, справжня людина… Я могла б з нею подружити. Значить, розум буває тільки в людей?..
— Тварини на різних планетах дуже відмінні, — зауважив Ело-перший.
— Так, — погодився Микола і висловив те, що добре знав від Ечуки-батька: — Тому вони й лишилися тваринами, що не здобули пропорцій, за яких можливий розвиток розуму. Для тварин єдність форми не обов'язкова…
Світ незнайомої планети вражав лише оточенням, серед якого стояла жінка. Повз неї повільно пересувалися невідомі і незнайомі тварини, птахи, будови, машини. Очевидно, провадилась демонстрація здобутків далекої планети.
Та ось жінка сказала:
— Люди, люди, люди! Слухайте і дивіться! Нещодавно ми одержали передачу з галактики, яка припинила своє існування тоді, коли ще не було нашої планети. Ця галактика містилася так далеко, що її передача дійшла до нас через десятки інших галактик. Шлях цієї передачі безконечний, як безконечний Всесвіт. Її призначення — вберегти планети, системи планет і цілі галактики від страшних космічних трагедій, які час від часу повторюються…
Постать жінки зникла. Зникли обриси незнайомих споруд і тварин, які вона демонструвала іншим розумним світам.