Штаб вирішив організувати подібну "катастрофу". До повстанців приєдналися ще кілька талановитих інженерів, вірних Друзів Лашуре. Вони сконструювали потужні апарати з надзвичайною променевою силою. Куди падало їхнє проміння, надра планети одразу ж починали кипіти, перетворюючись на розтоплену лаву.
В повстанському районі створилися велетенські порожнини, які згодом дали широкі можливості для розселення людей, а вся маса розтоплених мінералів опинилася в лабіринтах "першого поверху" держави Безсмертного. Жертв не було — для цього обиралися безлюдні печери.
Та поліпшення життєвих умов для кількох мільйонів чоловік не вичерпувало програми Штабу — це був тільки початок його діяльності. Треба думати про велику революцію. Проте велика революція вимагала могутньої техніки. Одного реактора вже було замало, а збудувати справжню електростанцію — таку, якими володіє Безсмертний, — власними силами повстанці не могли.
Лашуре, ризикуючи життям, полетів над крижаним океаном. Треба шукати допомоги на Материку Свободи…
Та як можна допомогти, коли немає жодних засобів сполучення? Ні космос, ні атмосфера, ні поверхня планети для таємного перевезення вантажів непридатні: жерці Безсмертного виявили б одразу гравітаційні кораблі Материка Свободи, і це могло б спричинитися до згубної війни.
Після тривалих пошуків шляхи були знайдені. Інженери Материка Свободи сконструювали безтемпературний генератор тиску. Після випробувань один із таких генераторів почав прокладати шлях до повстанців у найглибших надрах крижаного океану. Створюючи великий тунель, генератор посувався все далі й далі. Глибинна крига розступалася, ущільнюючи стіни широкого тунелю. Стіни робилися такими твердими, що об них тупилася найліпша сталь. На спорудження цієї кришталевої дороги витрачено лише півоберту. Вона залягала на глибині шести тисяч шу, отже, виявити її практично неможливо. До того ж по всій трасі стояли генератори екранізації.
Незабаром попід крижаною стелею великого континентального тунелю побігли перші гравітаційні ешелони.
— Тепер ясно, звідки оці багатства? — не приховуючи гордості, запитав Чаміно. — Ми фактично приєдналися до Материка Свободи…
…І нарешті трапилась нагода, коли можна було запитати про Юпітер. Але що за дивина? Чаміно відповів майже так само, як колись відповів Рагуші:
— Не варто, Акачі…
— Чому не варто? — трохи ображено перепитав Микола. — Це ж, мабуть, титани. Хіба вони нездатні нам допомогти?..
— То зовсім інша форма життя. Крім того, існує закон Всесвіту: якщо розум на планеті вже сформувався — він повинен виборювати для себе свободу самостійно. Свобода, яка приходить ззовні, згодом стає новою формою рабства… — Так відповів Чаміно.
А нитка, за яку Безсмертний таємно убив його батька… Чаміно покаже її іншого разу. Поки що Лочі про неї казати не слід. Ніхто не знає, що батько передав копію цієї нитки Ечуці. І лише тоді, коли Чаміно підріс, Ечука виконав заповіт свого друга — вручив нитку синові…
— Іншого разу, Акачі! Тоді, коли на Фаетоні стане більше волі.
На сьогодні було досить. Миколі належало все це осмислити і подумати про власну участь у підготовці повстання.
В одному з лабіринтів їм назустріч вийшов Лашуре в супроводі високого, жилавого чоловіка, що, забачивши Миколу, привітно усміхнувся. Миколі здалося, що він його десь бачив. Напружуючи пам'ять, пригадав: це був той самий скотар, який колись з допомогою таємної мови пальців попередив Лашуре про небезпеку. Зустріч була хвилинна, але Миколі запам'яталось його обличчя. Воно чимось нагадувало обличчя Ечуки-батька.
— Акачі! — сказав Лашуре. — Я хочу тебе познайомити з Ело. Він — рідний брат твого батька.
Ело взяв Миколину руку, довго тримав у своїй.
— Вітаю тебе, Акачі!.. Ми дуже любимо нашу Лочу. Ми любили твого батька. У нього велике серце і світлий розум. Мені хочеться, щоб і тебе всі біловолосі любили так само…
Ело запросив Миколу й Лочу до своєї невеличкої кімнати, яку нещодавно йому допомогли вирубати на новій площі. Він розпитував про Ечуку-батька, про його життя на гарячій планеті. Довідавшись, що Ечука зостався один на весь материк, Ело гірко бідкався. Але Миколу він не осудив. Ело знав, як його кохала Лоча, яка нестерпна була для неї розлука. Ело не міг уявити, що батька оточують десятки земних дітей. Не раз він чув, що Безсмертний створив на Землі своїх рабів, та коли Микола почав пояснювати, що батько також створює і вирощує людей — вільних земних людей! — Ело в це не повірив. Висушений злиднями й нелюдським трудом, скотар ненавидів Безсмертного, але Єдиний усе ще лишався для нього богом. Хіба звичайна людина здатна прожити кілька тисяч обертів?.. Ело згоден, що бог цей дуже жорстокий, що його треба якось приборкати або й зовсім знищити, якщо в людей вистачить на це сили й рішучості. Фаетон повинен мати доброго бога. Цей добрий бог уже прийшов до фаетонців. Ело хоч сьогодні ладен віддати за нього власне життя…
— Хто ж він такий, цей новоявлений бог? — невесело посміхаючись, запитав Микола.
— Чаміно… — з урочистою таємничістю прошепотів Ело. Микола глянув на Лочу. Її обличчя залила краска сорому. Вона вигукнула:
— Ело! Те, що ти сказав, — жахливо!
— Так думають майже всі скотарі, — спокійно зауважив Ело.
— Ело! — сказала Лоча. — Якби Чаміно про це дізнався, він був би дуже засмучений. Він хоче, щоб Фаетон мав одного бога — Свободу!.. Ти розумієш мене, Ело?
Та скотар лише посміхався, зосереджено, загадково. Його важко було в чомусь переконати.
Повернувшись у сад, що був тепер для них домівкою, Микола й Лоча довго розмовляли про людську природу і про те, як виникають боги…
Микола вперше бачив Лочу в білому вбранні. Чорне волосся вільно розсипалося по плечах, і це було гарно, дуже гарно! Біла сукня не так міцно облягала її постать, як дівочий одяг, але теж підкреслювала стрункість і пружність Лочі.
— Чий це сад? — запитав Микола. — Звідки він узявся? І скажи, будь ласка, чому ми тут живемо?..
— Хіба Чаміно тобі не пояснив?..
Лоча заходилася розповідати докладно.
На Материку Свободи Лашуре бачив велетенські парки. Материк щільно забудований — по суті, це суцільне місто, — і в центрі кожного кварталу великий парк. Тут граються діти, прогулюються дорослі, молодь займається спортивними вправами, старі люди відпочивають серед квітів і дерев. Охочих доглядати рослини дуже багато.