Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі.
Дядько — на воза, поправив мішок
і на волів: соб, цабе!
А Оришка: — Візьміть хоч пиріжок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багаті, тим і раді...
Їде з Ромна бородань на Брід —
біля колодязя спинить підводу.
Брязне цепом і відрами дід —
набирає студену воду.
Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі
Дід сіда на віз, бере батіжок,
шкапа останнє сінце скубе.
А Оришка: — Візьміть хоч грушок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багаті, тим і раді..
Щира й весела, докине слівця,
щоб враження в кожного мандрівця
від Курманів найкраще було,
бо дуже любила рідне село.
НА БАЗАРІ
Йдемо з матусею на Спаса —
гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар...
Ось дід Оверко,
знайомий дід.
І груш цеберко
біля воріт.
І каже: — Ледве придибуляв, —
за поперек схопившись, кривиться.
Кива на груші мені: мовляв,
бери, яка на тебе дивиться.
Ось дядько Федір, наш родич — сват
(у нас був тиждень тому назад).
Стоїть, як завше,
жує мундштук,
грушки розклавши
по десять штук.
Ціни ніколи не попустив би.
Підходим, а він збентежено глядь.
— Я, — каже, — вас би і пригостив би,
та не хоцця десятка розбивать.
А тітка Настя торби збирає,
струснула крихти для горобців.
— Попродавала, нічо' й немає,
візьми, Митюшко, хоч гарбузців...
— Спасибі, тьотю... Ой, не треба!
Купили ми кавун — "як жар".—
Світило ясне сонце з неба,
стихав Коровинський базар.
ЛЮДСЬКА ВДАЧА
Загадка
Про яку, вгадайте, йдеться людську вдачу:
зроду не збіднієш з нею, далебі.
Бо за тую вдачу матимеш віддачу:
що роздав ти людям — вернеться тобі.
Яка це риса вдачі?
(Щедрість)
БЕЗ ЗУБІВ ГРИЗЕ
Загадка
У тварин не буває,
навіть і в шимпанзе.
Хоч зубів і не має,
а людину гризе.
Що це таке?
(Совість, сумління)
ОСОБЛИВА НІЧ
Загадка
Що за піч у Гаврила —
і пахтіла, і курила,
а нічого не зварила.
Що це таке?
(Кузня)
КУЗНЯ
Д. Молякевичу
Дмитро Панасович, поет,
жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.
Заговорив він про слова:
— Є вчені, добре знані,
а от слова й для них, бува,
з походження — туманні
Ось слово "кузня". Фасмер, Даль [6],
дають близьке — кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?
Яке походження прапра —
"кузенного" словечка? —
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?
Бесідник мій усе це враз
спромігся пояснити:
— Ви знаєте, в селі у нас
словечко є кузити.
Коли пронизливо свистить
поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: "О, вже кузить!
Кузить!" — говорять люди.
Для тих, хто знає цей вітрець,
уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть — кузниця.
У мовознавців ми й на мить
не відбираєм кусня.
Та справді: чи не від кузить
походить слово кузил?
БІЛИМ ПОЛЕМ Я ІДУ
Загадка
Я тонкий, твердий, та знаний всюди,
білим полем я охоче йду.
Що ти думаєш — очима люди
визначають по моїм сліду.
Хто я?
(Олівець)
ЯКА НАЗВА?
Загадка-жарт
Двічі повторив Панько Вареник
український вказівний займенник
і здивовано гукнув до друга:
"Це ж так зветься африканська муха!"
Яка назва цієї мухи?
(Цеце)
МІСЦИНА НАД ЯРОМ
Загадка
Тож бувають у мові дива!
Це слівце інтригує недаром:
на шість літер — апострофів два,
означає місцину над яром.
Яке це слово?
(Над'яр'я)
ЗАГАДКОВІ ІМЕНИНИ
Шість десятків років має чоловік,
загадку маленьку загадав для нас:
не проґавив жодних іменин за вік,
та в житті їх справив лиш п'ятнадцять раз.
Може б, друзі, з вас хто потрудився
та й сказав, коли він народився?
(29 лютого)
З ОДНИНИ У МНОЖИНУ
Загадка
Вживаюся я тільки в однині —
коротке слово з невеселим змістом.
Додайте літеру — і в множині
одразу стану слобожанським містом.
Який я іменник?
(Сум, Суми)
СЛАВУТНІ МІСЦЯ
Над назвою задумавсь я,
ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім'я?
Чом зветься він Славутою?
Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,
що слово є славутина,
що значило в старі часи,
в народнім давнім звичаї
кут неповторної краси,
природи мальовничої.
А хвилі сивий Дніпр несе,
де зелень кучерявиться.
Славутне справді тут усе,
бо все красою славиться.
А де ще є гаї, луги,
як на святій Хмельниччині?
Горині тихі береги,
яр-зіллям закосичені.
А це хіба не дивина,
в зелений бір укутана:
Славута-місто вирина,
що звалося Славутина.
Вбирай красу, твори добро,
милуйся рястом, рутою —
й збагнеш, чому зовуть Дніпро
Славутичем, Славутою.
ЩЕ ПРО НАЗВИ
...Немає мудріших,
ніж народ, учителів.
М. Рильський
Здавна, за царя Гороха,
словом круглим, як горох,
ув оселі край порога
сипав жвавий скоморох:
— Чули? Обухів
торбу набухав,
а Київ — виїв...
А народ же як пристебне —
слово влучне і шпарке
вічно житиме, дотепне,
чи солодке, чи гірке.
Мова дідова не змеркла,
перейшла до внука:
"Славен город Біла Церква,
ще славніш Прилука..."
Одному Золотоноша
на всі сто хороша.
А для іншого Тараща
у сто разів краща.
Я люблю цю перепалку —
чув про неї змалку:
"Ой хвалився Яготин —
Ніжин мені побратим".
А до нього славний Ніжин:
"Я красою не обижен.
У степу стоїть Ромен,
та й той мені не ровен".
Від Обухова до Ічні —
жарти, дотепи зустрічні
Від Красилова до Варви —
все нові квітчасті барви:
мак, любисток і ласкавець —
не будяк і не осот —
бо найкращий мовознавець
мудрий рідний наш народ.