Чари барвінкові (збірка)

Страница 9 из 13

Белоус Дмитрий

Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі.

Дядько — на воза, поправив мішок
і на волів: соб, цабе!
А Оришка: — Візьміть хоч пиріжок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).

Чим багаті, тим і раді...

Їде з Ромна бородань на Брід —
біля колодязя спинить підводу.
Брязне цепом і відрами дід —
набирає студену воду.

Наче в казці, одчиниться хижка —
й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі

Дід сіда на віз, бере батіжок,
шкапа останнє сінце скубе.
А Оришка: — Візьміть хоч грушок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).

Чим багаті, тим і раді..

Щира й весела, докине слівця,
щоб враження в кожного мандрівця
від Курманів найкраще було,
бо дуже любила рідне село.

НА БАЗАРІ

Йдемо з матусею на Спаса —
гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар...

Ось дід Оверко,
знайомий дід.
І груш цеберко
біля воріт.

І каже: — Ледве придибуляв, —
за поперек схопившись, кривиться.
Кива на груші мені: мовляв,
бери, яка на тебе дивиться.

Ось дядько Федір, наш родич — сват
(у нас був тиждень тому назад).

Стоїть, як завше,
жує мундштук,
грушки розклавши
по десять штук.

Ціни ніколи не попустив би.
Підходим, а він збентежено глядь.
— Я, — каже, — вас би і пригостив би,
та не хоцця десятка розбивать.

А тітка Настя торби збирає,
струснула крихти для горобців.
— Попродавала, нічо' й немає,
візьми, Митюшко, хоч гарбузців...

— Спасибі, тьотю... Ой, не треба!
Купили ми кавун — "як жар".—
Світило ясне сонце з неба,
стихав Коровинський базар.

ЛЮДСЬКА ВДАЧА

Загадка

Про яку, вгадайте, йдеться людську вдачу:
зроду не збіднієш з нею, далебі.
Бо за тую вдачу матимеш віддачу:
що роздав ти людям — вернеться тобі.

Яка це риса вдачі?

(Щедрість)

БЕЗ ЗУБІВ ГРИЗЕ

Загадка

У тварин не буває,
навіть і в шимпанзе.
Хоч зубів і не має,
а людину гризе.

Що це таке?

(Совість, сумління)

ОСОБЛИВА НІЧ

Загадка

Що за піч у Гаврила —
і пахтіла, і курила,
а нічого не зварила.

Що це таке?

(Кузня)

КУЗНЯ

Д. Молякевичу

Дмитро Панасович, поет,
жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.

Заговорив він про слова:
— Є вчені, добре знані,
а от слова й для них, бува,
з походження — туманні

Ось слово "кузня". Фасмер, Даль [6],
дають близьке — кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?

Яке походження прапра —
"кузенного" словечка? —
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?

Бесідник мій усе це враз
спромігся пояснити:
— Ви знаєте, в селі у нас
словечко є кузити.

Коли пронизливо свистить
поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: "О, вже кузить!
Кузить!" — говорять люди.

Для тих, хто знає цей вітрець,
уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть — кузниця.

У мовознавців ми й на мить
не відбираєм кусня.
Та справді: чи не від кузить
походить слово кузил?

БІЛИМ ПОЛЕМ Я ІДУ

Загадка

Я тонкий, твердий, та знаний всюди,
білим полем я охоче йду.
Що ти думаєш — очима люди
визначають по моїм сліду.

Хто я?

(Олівець)

ЯКА НАЗВА?

Загадка-жарт

Двічі повторив Панько Вареник
український вказівний займенник
і здивовано гукнув до друга:
"Це ж так зветься африканська муха!"

Яка назва цієї мухи?

(Цеце)

МІСЦИНА НАД ЯРОМ

Загадка

Тож бувають у мові дива!
Це слівце інтригує недаром:
на шість літер — апострофів два,
означає місцину над яром.

Яке це слово?

(Над'яр'я)

ЗАГАДКОВІ ІМЕНИНИ

Шість десятків років має чоловік,
загадку маленьку загадав для нас:
не проґавив жодних іменин за вік,
та в житті їх справив лиш п'ятнадцять раз.

Може б, друзі, з вас хто потрудився
та й сказав, коли він народився?

(29 лютого)

З ОДНИНИ У МНОЖИНУ

Загадка

Вживаюся я тільки в однині —
коротке слово з невеселим змістом.
Додайте літеру — і в множині
одразу стану слобожанським містом.

Який я іменник?

(Сум, Суми)

СЛАВУТНІ МІСЦЯ

Над назвою задумавсь я,
ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім'я?
Чом зветься він Славутою?

Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,
що слово є славутина,

що значило в старі часи,
в народнім давнім звичаї
кут неповторної краси,
природи мальовничої.

А хвилі сивий Дніпр несе,
де зелень кучерявиться.
Славутне справді тут усе,
бо все красою славиться.

А де ще є гаї, луги,
як на святій Хмельниччині?
Горині тихі береги,
яр-зіллям закосичені.

А це хіба не дивина,
в зелений бір укутана:

Славута-місто вирина,
що звалося Славутина.

Вбирай красу, твори добро,
милуйся рястом, рутою —
й збагнеш, чому зовуть Дніпро
Славутичем, Славутою.

ЩЕ ПРО НАЗВИ

...Немає мудріших,
ніж народ, учителів.

М. Рильський

Здавна, за царя Гороха,
словом круглим, як горох,
ув оселі край порога
сипав жвавий скоморох:

— Чули? Обухів
торбу набухав,
а Київ — виїв...

А народ же як пристебне —
слово влучне і шпарке
вічно житиме, дотепне,
чи солодке, чи гірке.

Мова дідова не змеркла,
перейшла до внука:
"Славен город Біла Церква,
ще славніш Прилука..."

Одному Золотоноша
на всі сто хороша.
А для іншого Тараща
у сто разів краща.

Я люблю цю перепалку —
чув про неї змалку:
"Ой хвалився Яготин —
Ніжин мені побратим".

А до нього славний Ніжин:
"Я красою не обижен.
У степу стоїть Ромен,
та й той мені не ровен".

Від Обухова до Ічні —
жарти, дотепи зустрічні
Від Красилова до Варви —
все нові квітчасті барви:

мак, любисток і ласкавець —
не будяк і не осот —
бо найкращий мовознавець
мудрий рідний наш народ.