— Темні очі й волосся! — задумано мовив малий Лінтон. — Не можу його уявити. Отже, я на нього не схожий, ні?
— Не дуже, — відповіла я. — "Анітрішечки!" — подумала, з жалем дивлячись на біле личко і тоненьку постать мого супутника, на його великі водянисті очі — очі його матері, з тою лише різницею, що вони не спалахували гнівним вогнем у відповідь на образу.
— Як дивно, що він ніколи не приїздив до нас із мамою! — промимрив хлопчик. — Він бачив мене хоч коли-небудь?
Якщо бачив, то, певно, я був тоді зовсім малий. Я його не пам'ятаю.
— Ну то й що, паничу Лінтон, — відказала я, — триста миль — це велика відстань, а десять років для дорослої людини — зовсім не такий довгий строк, як для вас. Я думаю, містер Гіткліф щоліта збирався до вас з'їздити, та не міг знайти часу; а тепер уже пізно. Не розпитуйте його про це: йому буде неприємно, та й вам воно зовсім ні до чого. У Хлопчик знову замислився і мовчав, поки ми не під'їхали до садової брами. Я спостерігала за ним, аби зрозуміти його перші враження. Він похмуро вдивлявся у ліпний фасад будинку, у вузькі віконця, ріденькі кущі аґрусу та висохлі ялини, потім похитав головою, подумки потай засуджуючи зовнішній вигляд своєї нової домівки. Але в нього вистачило глузду, щоб не виявляти свого розчарування відразу: далі могло чекати щось приємніше.
Поки він злазив із конячки, я вже встигла піти й відчинити двері. Було пів на сьому. Сніданок тільки-но завершився, служниця прибирала зі столу. Джозеф стояв біля крісла свого хазяїна і щось розводився про коня, який почав кульгати; Гортон збирався на косовицю.
— Добридень, Неллі! — мовив містер Гіткліф, забачивши мене. — Я вже боявся, що доведеться мені самому йти по свою власність. Ти її привезла, так? Поглянемо, чи вдасться з неї зробити щось путнє.
Він підвівся й пішов до дверей. Гортон і Джозеф, вмираючи з цікавості, попростували за ним. Бідолашний Лінтон Гіткліф перестрашено переводив погляд з одного лиця наступаючої трійці на інше.
— От тобі й маєш! — протягнув Джозеф, прискіпливо роздивившись хлопчика. — Та вас, хазяїне, обвели круг пальця: це ж дівчисько!
Гіткліф, глипнувши на сина так, що той аж отетерів, глузливо засміявся.
— Боже, яка краса! — вигукнув він. — Що за чарівне, миле створіння! Його, мабуть, годували слимаками та сироваткою, так, Неллі? Ох, матері його ковінька! Воно ще гірше, ніж я очікував — а я збіса тверезо дивлюся на речі!
Я вмовляла затуркане й наполохане дитя ввійти до будинку. Хлопчик не зовсім зрозумів, що значили слова батька і кого вони стосувалися, навіть не був певний, що цей лихий А глумливий чоловік — його батько. Трусячись, він притулився до мене, а коли містер Гіткліф знову сів і мовив: "Ходи сюди!" — сховав лице у мене на грудях і заплакав.
— Цить! — прикишкав його Гіткліф і, простягши руку, шарпнув хлопця до себе, затис між колін і взяв його за підборіддя. — Годі тобі дурня клеїти! Ми тебе не скривдимо Лінтоне, — тебе ж так звати? Ти син своєї матері, весь у неї! Де ж у тобі хоч краплина моєї крові, пискливе ти курча?
Він зняв із хлопця капелюха і відкинув назад його густі лляні кучерики, помацав його тонкі руки й тендітні пальці. Під час цього огляду панич Лінтон перестав плакати і, звівши великі блакитні очі, у свою чергу почав розглядати Гіткліфа.
— Ти мене знаєш? — запитав Гіткліф, упевнившись, що всі члени цього тільця були однаково мізерні й кволі.
— Ні,— відповів малий Лінтон, втупившись у нього з безтямним острахом.
— Але, сподіваюся, чув про мене?
— Ні,— знову відповів він.
— Ні? То стид і сором твоїй матері, що вона не навчила тебе поважати батька! Тоді я тобі скажу: ти — мій син, а твоя мати — паскудна потолоч, якщо вона не розповіла тобі, який у тебе батько. Чого це ти супишся та червонієш? Про мене, воно й непогано — хоч видно, що кров у тебе не біла. Будь справжнім хлопцем, і ми з тобою порозуміємося. Неллі, якщо ти втомилася, присядь спочити; якщо ні, йди додому. Я здогадуюся, ти маєш доповісти у Грейнджі про все побачене й почуте в нас, але я не зможу дати хлопцеві ради, поки ти в'єшся над ним.
— Гаразд, — мовила я. — Сподіваюся, ви будете добрі до нього, містере Гіткліф, бо в іншому разі він довго у вас не заживеться. Він — єдина рідна для вас істота у всьому світі; якщо й є у вас інші родичі, ви їх ніколи не стрінете. Не забувайте про це.
— Я буду до нього дуже добрим, не бійся, — сміючись, відказав він. — Тільки хай уже ніхто інший не буде добрим до 3 нього — я хочу нероздільно користуватися його прихильністю. І на знак моєї майбутньої доброти, Джозефе, принеси хлопцеві чогось поснідати. Гортоне, бісове теля, а ну бігом до роботи!
— Так, Неллі,— додав він, коли ті двоє пішли, — мій син — майбутній хазяїн вашого маєтку, і мені б не хотілося, щоб він помер раніше, ніж я зможу стати його спадкоємцем. І до того ж він мій, й для мене буде справжнім тріумфом побачити мого нащадка законним власником їхніх земель. Мій син найматиме їхніх синів у землероби, аби вони за поденну платню орали землю своїх пращурів! Це єдине міркування, що спонукає мене терпіти біля себе цього шмаркача: я його зневажаю за те, що він такий, який є, і ненавиджу за спогади, які він пробуджує! Але цього міркування цілком досить; він буде у мене в безпеці, і я дбатиму про нього не гірше, ніж твій хазяїн — про свою доньку. Для нього нагорі є кімната, я її облаштував як належить, а ще найняв учителя, він ходитиме за двадцять миль тричі на тиждень, аби вчити хлопця всього, чого той захоче. Гортону я наказав його слухатись; отже, я постараюся, щоб він виріс справжнім джентльменом і усвідомлював, наскільки він вищий за тих, із ким йому доведеться мати справу! От тільки шкода, що він не вартий такої турботи. Якщо я сподівався хоч якоїсь ласки від долі, то лише одної — змоги пишатися своїм сином. А цей слинько з лицем, наче сироватка, мене жорстоко розчарував!
Поки він говорив, повернувся Джозеф із мискою вівсяної каші на молоці й поставив її перед паничем Лінтоном. Той покрутив носом на просту селянську страву і зрештою оголосив, що він не може цього їсти. Я бачила, що старий слуга, подібно до хазяїна, глузує з дитини; проте він мусив приховувати свої почуття, бо Гіткліф дав зрозуміти підлеглим, що чекає від них поваги до свого сина.