— От добре, ми саме приїдемо, а колію розчистять, і ждати не доведеться,— говорили в четвертій черзі) ладнаючи речі в дорогу.
Нарешті четверту чергу покликали до аудиторії одержувати відпускні посвідки. З веселим гамором хлопці побігли туди і нетерпляче чекали на Фукса.
Нетерплячка зросла ще більше, коли Фукс зайшов до аудиторії з папкою паперів і, не поспішаючи, поклав їх на столі. Кожному з учнів хотілося якнайшвидше одержати відпускну картку, і тому вони оточили учителя з усіх боків.
Та Фукс не квапився. Він сів за стіл і підкреслено офіційним тоном сказав сісти й учням.
Передчуття чогось негарного заворушилося в юнаків, ^с вони слухняно сіли за парти:
— Вчора у нас відбулася педагогічна нарада,— почав Фукс тоном смертного присуду, не дивлячись на учнів.— Нарада ухвалила виключити з школи Зорченка Дмитра, **ерненка Василя, Карпенка Матвія, Савенюка Олексу, калана Марка і Хватька Миколу...
Хлопці сиділи як очманілі, мовчки й непорушно. Коли б Замість цих слів Фукс кинув би в учнів запалену бомбу, То й це не справило б такого враження несподіванки. Вони вже не розуміли, що далі говорив учитель і чи говорив він щось. Тисячі почувань і тисячі думок збилися в хаосі і перебаранчали сформуватись якомусь одному почуванню та одній якійсь думці.
їх залишилося в школі тільки дванадцятеро, коли не рахувати Фоку, що, за своїм звичаєм, відпуском і на цей раз не скористався і зараз справляв обов'язки розпоряд-чика на молочарні.
— А за що виключено? — спитав Балан тремтячим і дзвінким од нервового зворушення голосом, підвівшись за партою. Всі тепер дивилися на Балана з таємною надією, що трапилося прикре непорозуміння і Марко розв'яже його.
— Ви самі знаєте, за віщо. Нема чого й питати,— відказав сухо Фукс і запропонував підходити за документами.
— Я нікуди з школи не поїду,— сказав Балан на слова учителя,— я буду ждати, доки повернуться всі з відпуску.
Такого повороту справи, видимо, Фукс не сподівався.
— Ну, що ж,— розвів руками він,— ми тільки тримати вас як виключеного в корпусі не будем...
— В такім разі поверніть мені гроші за утримання, що я заплатив до першого лютого!
Балана не можна було пізнати. Завсіди спокійний і лагідний, він тепер накостричився, як їжак, і загрозливо махав руками, немов одбиваючись од незримої сили, що насувалася на нього.
— Ви тут не на вулиці! — гримав Фукс,— я не дозволю триматися так у моїй присутності.
Фукс м'яв у руках папери, що їх одмовлялися у нього брати. Балан замовк і сів на місце.
Учитель роздав відпускні посвідки невиключеним учням і, виходячи з аудиторії, процідив крізь зуби:
— На таких голубчиків є й поліція!..— Він загрозливо потряс у повітрі пальцем і зачинив за собою двері.
— Я теж не поїду! Залишаймось до приїзду хлопців! — вигукнув Зорченко і, схопивши стільця, розсадив його на шматки об підлогу.
— Не поїдемо! Не поїдемо! — загукали всі виключені і, незвичайно хвилюючись, подалися нагору.
Того ж дня на станцію поїхали тільки ті, що мали відпуск. Шестеро виключених залишилися в школі, хоч начальство і одмовилося видати їм гроші, що вони заплатили наперед за своє утримання, та до того ж ще й у куховар наказано не варити страви їм і не давати хліба. Треба було вживати якихось заходів, щоб не голодувати.
— Нічого, хлопці, в мене є вісім карбованців,— втішав виключених Фока,— будемо хліб купувати. А вже масла чи молока вистачить...
Це підбадьорило виключених, і вони ухвалили твердо ждати приїзду товаришів з відпуску. А ждати довго не довелося.
На третій день коні четвертої черги поверталися не порожняка. На них накладено багато різних кошиків, торбинок, вузликів, а позаду саньми розтяглася ціла рота стомлених сорокаверстним шляхом учнів...
Повернулися учні з другої, третьої й четвертої черги. Повернулися стомлені і роздратовані і негайно ж полягали спати.
Повернення учнів — це був неприємний сюрприз для шкільного начальства. Виявилося, що залізничники вузької колії забастували, а пішки до вузлової станції за сто верстов не дійдеш. Порадились учні і ухвалили повернуть до школи, бо в кого які гроші були,— проїли, а далі сидіти на станції не було змоги.
— Погуляли! — гірко всміхалися вони, та зате веселіше стало на душі у виключених. Адже ж вони тепер не самотні і переможуть начальство, як і тоді, після балотування...
ПРОКЛАМАЦІЯ
Банківські ліси гудуть під вітрами, і глухим гудом відповідає їм земля, переобтяжена гнівом і болем. Вітри, нагулявшись у полях, вриваються в ліс несамовитими вершниками і падають знесилені на білих полянах...
Зимою недоторкана дичавина лісів стає недоступною й холодною. Тільки завзяті мисливці насмілюються пройти 3имою лісом. Вовки стережуть своє лісове царство, і горе тому, хто попадеться на їхні гострі ікла.
Зимовими вечорами, ледве засиніє сніговий туман, вовки виходять із лісових хащів і пронизують морозне повітря т°скним неугавним виттям. Тоді здається, що ліс виступає 3 своїх меж і насувається і на хутір Балки, і на сільсько-г°сподарську школу, що притулилася до того хутора.
У псів сторчма стає шерсть на спині, і вони злякано хо-аі°ться в закутки, а господарі цілими ночами вартують скотину з старими дубельтівками, а в кого немає, то й просто з важкими киями.
Скотині сільськогосподарської школи нема чого боятись. Скотарні складено з саману, міцні вони й теплі, а ворота й вікна щільно припасовані.
Учні, роздратовані невдачею з відпуском, нашвидку вечеряли і лягали спати. Всі похмуро мовчали: чи тому, що не пощастило поїхати додому, чи тому, що їх так ловко обкру. тил о шкільне начальство, виключивши товаришів.
— Подивимося завтра, вранці видніше!..
— Ходім до Фоки! — запропонував Савенюк Баланові, коли всі вже поснули і в спочивальні тільки й чути було хропіння сонних стомлених юнаків.
— Ходім! — згодився Балан, і вони, нап'явши на себе чумарки, пішли до молочарні.
Вечірній видій давно закінчили, і на молочарні сепарували останнє молоко. Фока записував вихід вершків і давав вказівки двом жінкам-доїльницям, що допомагали йому.
Фока на різдвяні свята переніс своє ліжко до комірчини поруч з молочарнею. Там була грубка, і можна було топити її, скільки забажається...