— Заткнись, Бізоне, годі,— промовив Панич.
— Марку, читай, що там у тебе...— промовив Бізон, не звертаючи уваги на Савенюка.
Марко Балан, який до цього часу мовчки сидів у темному кутку, висунувся до світла і витяг з-за пазухи заялозену книжку. Він побожно розгорнув її під цікавими поглядами товаришів і нахилився до свічки. Хлопці присунулися ближче.
Марко читав тихо, повагом, смакуючи к'ожне слово книжки, яку прочитав чи вже не вдесяте. Він часто зупинявся, пояснював прочитане, хоч, певне, і сам не гаразд розумівся на змістові. Ніхто його не перебивав, бо авторитет Марків стояв поза всякими підозріннями, і йому вірили, не вимагаючи доказів.
У книзі говорилося, як ченці мощами дурять людей, як десь в Італії по монастирях переховуються окремі частини мощей і, коли б ті частини скласти докупи, то вийшов би не один святий, а півтора або й два.
Хлопці тихо сміялися, бо часом на одного святого припадало дві голови, п'ятеро рук і одна нога.
— Невже тому правда! — висловив свій сумнів Вася Черненко, рухливий п'ятнадцятилітній хлопчик. Він слухав читання з особливою цікавістю, бо вбачав у ньому одну з численних капостей тим, що стоять вище за нього, Черненка, в суспільній піраміді. На цей раз дістається богові, що в Уявленні Васі є особд такого ж гатунку, як піп або завідувач ніколи, що карають його за різні недозволенні вчинки.
Ще з дитячих літ усі, що його карали, стали йому в уяві в Довгий ряд, що починався сільським учителем і кінчався аРхиреями та царями, про яких "гріх" було говорити щось Неприємне. Тому тепер цей "гріх" солодко лоскотав під СеРЦем Васька медом недозволеного.
— Коли надруковано, то правда. Хіба неправду стали б Друкувати? — з апломбом запевнив Бізон, що так само, як І^сі" вірив у правдивість кожного друкованого слова. Тільки ^аРко хитро всміхнувся і промовив:
Можуть і неправду надрукувати... Адже ж пишеться
в законі божому, що світ створено за сім день, а Малахай доводить, що й то неправда, земля утворювалась так довго що придумати не можна. Виходить, хтось та бреше...
— Так, може, саме в цій книжці й брехня? — висловив своє побоювання Васько.
— Ні, ця книжка правильна, це професор написав, а це, брат, вище за попа,— переконано запевнив Марко.
Його слова розвіяли рештки сумнівів. Та і як було не вірити Маркові Балану, коли він всі книжки в бібліотеці прочитав і тепер вже читає те, що дає йому Малахай — молодий навчитель фізики, захисник молоді, із справжнім прізвищем Корчук. Малахаєм його було прозвано за те, що зимою він одягав киргизького малахая і не скидав його навіть у помешканні.
Поза всім Марко був винятковою і трохи незвичайною фігурою в школі. Де-таки видано, що вчиться хлопець найпершим, а до вчителів не підлизується і хороший товариш? Звичайно, перші учні були й поганими товаришами й підлизами, бо більше гналися за п'ятірками, аніж за товариством.
Приїхав він у школу з далекого містечка, де його мати була куховаркою в дрібного поміщика і на свої убогі копійки виводила сина "в люди". Батька Балан не пам'ятає,— його заколов панський бугай, як Маркові не було ще й року.
У школі Балан виявив не тільки великі здатності в науках, а й захопився читанням усього, що було в убогій шкільній бібліотеці. Книжка за книжкою проходила Маркові руки, а він все не міг задовольнити своєї пожадливості до знання. Шкільні книжки були застарілі, спеціально підібрані, і це не задовольняло його. Він кинувся шукати інших книжок — і в цьому йому допоміг Фока, старший учень, що, незважаючи на різницю віку, ставився до Марка як до ровесника.
Марко читав далі, а хлопці слухали, нахилившись над ним, щоб не проґавити жодного слова. Про книжку цю казав Марко, що вона заборонена і читати її в звичайних обставинах не можна. Свідомість, що таку книжку тільки вони в школі й читають, надавала врочистості настрою і навівала особливу пошану і до заялозених листків книжки, і Д° власника її, Марка Балана.
І нічні таємні збори, і заборонена книжка з мало зрозумілим змістом — все лоскотало цікавою небезпекою юнацькі серця.
Частину книжки прочитали, і Марко, заклавши її клаптиком паперу, заховав до кишені.
Однаково всю сьогодні не прочитаємо, хай іншим разом...
Хлопці, всі, як один, глибоко зітхнули. Вони сиділи нерухомо, очікуючи, що буде далі. Бізон, нахилившись, нервово смикав себе за чуба, що він робив завше, коли його непокоїла якась думка, і нарешті порушив мовчанку. Він додумав свою думку до кінця.
— А все ж таки бог є!..
Сказавши таке, він глянув на товаришів з полегкістю, немов скинув з плечей важкий тягар.
— Не про бога тут, а про манахів... При чім тут бог, коли манахи сволочі? — знизав плечима Черненко.
— Та й манахи не наші, а німецькі...— вставив і своє зауваження Карпенко.
— Та не німецькі, а католицькі,— поправив Васько і додав: — Та й наші не кращі... Хіба не ти розказував, як у Чорномор'ї манахи людей дурять на мироточиву ікону?
— Так то у Чорномор'ї, а от... Панича перебив Бізон.
— Бог є, а манахи різні бувають.
Бізон відчував свою перемогу, бо ніхто не заперечував йому. Та недовго довелося бути йому переможцем. Марко Балан, що сидів мовчки і слухав розмову товаришів, з невластивим йому запалом напав на Бізона:
— Є, тільки не бог, а природа... Од природи все походить, а невченим людям морочать голову богом. Де ти бачив бога? Покажи, а природу я тобі покажу...
Марко схопив якусь квітку в горщику і підніс під самий ніс Бізонові.
— От, на, дивись, це природа, а де твій бог? Г а? Докази Баланові обеззброїли Бізона. Він ще з більшою
силою смикнув себе за чуба і раптом запитав:
— А природу хто створив? Га? — і, побачивши замітання на Марковому обличчі, з виглядом переможця огля-нУв присутніх.
Але Марко тільки на одну мить замішався, більше од ^сподіваного питання.
— А бога хто створив? Та й ти бачив його коли? Бізон був остаточно переможений і, підтримуючи Марка,
Заговорив Матюшка Карпенко.
— Он "лес" утворився двадцять тисяч років тому, хі-а ти не чув, як Малахай казав? А попи кажуть, що світ
створено сім Тисяч літ тому... Так то, по-твоєму, хто ^ бреше?
Розмову перебив вартовий Хвостов. Він одхилив двері і гукнув: