Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.
— Бріф, браф,— мовив перший.
— Браф, броф,— відповів другий.
І обидва зареготалися.
На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.
— От дурна дітвора,— сказала синьйора.
Старий синьйор їй відповів:
— Я з вами не згоден.
— Невже ви зрозуміли, що вони говорять?
— Авжеж, зрозумів. Перший сказав: "Який сьогодні гарний день!", а другий відповів: "Завтра буде ще кращий".
Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою:
— Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,— сказав перший.
— Бруф,— відповів другий.
І обидва зареготалися.
— Невже ви й це зрозуміли? — сердито вигукнула стара синьйора.
— Авжеж, зрозумів,— відповів, усміхаючись, старий синьйор.— Перший сказав: "Як добре жити на світі!", а другий відповів: "Який гарний світ!"
— Невже таки світ гарний? — допитувалася синьйора.
— Бріф, бруф, браф,— відповів старий синьйор.