— Байдарка!.. Хіба не бачите?.. Дивіться!.. Ну, звісно, байдарка, а в ній людина! І не вміє веслувати як слід.
Стара Баск-Ва-Ван стала на коліна. Уся трясучися з кволості й хвилювання, вона пильно подивилася на море.
— Нам-Бок завжди веслував незграбно, — бурмотіла вона, щось пригадуючи. Вона заслонила очі рукою від сонця і вдивлялась у поверхню води, що блищала, як розтоплене срібло. — Нам-Бок був завжди незграбний, я пам'ятаю…
Жінки й діти голосно засміялись. У їхньому сміхові було незлобиве глузування. Баск-Ва-Ван зрозуміла й замовкла, тільки губи її ворушилися.
Кугах підвів сиву голову від роботи — він різьбив на кістці — і глянув у той бік, куди дивилася стара. Справді, до берега наближалась маленька байдарка, хоч іноді хвилі й збивали її з курсу. Чоловік на човні старанно працював веслами, але виявляв більше сили, ніж уміння, і байдарку повертало то в один бік, то в другий. Кугах знову схилив голову над роботою. Між колінами він тримав моржеве ікло і старанно різьбив на ньому спинний плавець якоїсь чудернацької риби — такої, що ніколи не плавала ні в якому морі.
— Це, напевно, різьбяр із сусіднього селища, — сказав він, помовчавши, — Він іде сюди, щоб порадитись зі мною, як різьбити візерунки на кістках. Він неберучкий, цей чоловік. Він ніколи не второпає, як це треба робити.
— Це Нам-Бок, — роздратовано скрикнула стара Баск-Ва-Ван. — Невже ж я не знаю свого сина? Кажу вам, і ще раз кажу, що це Нам-Бок!
— Ти кажеш таке щоліта, — почала вмовляти її одна жінка. — Щороку, як море визволяється з-під криги, ти цілими днями сидиш і чекаєш. Тільки-но з'явиться який човен, ти одразу кричиш: "Це Нам-Бок!" Нам-Бок давно вже вмер, о Баск-Ва-Ван, а мертві назад не вертаються. Не може бути, щоб вони верталися.
— Нам-Боку! — вигукнула стара так голосно, що всі здригнулись і обернулися до неї.
Вона ледве підвелась на ноги й зашкутильгала вниз, до берега. Дорогою вона наткнулася на маля, що лежало на сонечку. Воно закричало. Мати заспокоїла дитину і вилаяла стару, але та не звернула уваги. Поперед неї до берега бігли діти, а коли байдарка підпливла зовсім близько і човняр, незграбно махнувши веслом, трохи не перекинув човна, жінки також пішли за старою. Кугах кинув ікло; важко спираючись на палицю, він поплентався й собі туди ж, а за ним по двоє та по троє рушили інші чоловіки.
Байдарка повернулася боком до берега — прибій був би перекинув її, але якийсь голий хлопчик кинувся в воду, схопив човна за ніс і витяг на берег. Чоловік підвівся і запитливо оглянув мешканців селища, що стояли перед ним. Строката куфайка, брудна і приношена, вільно звисала з його широких плечей; шия була обмотана червоною хусткою, які носять матроси; рибальська шапка на коротко підстриженій голові, штани з ряднини та важкі чоботи довершували його абияке вбрання.
Проте на простих рибалок з дельти Великого Юкону він справив надзвичайне враження. Ціле життя у них перед очима було саме тільки Берінгове море і за весь цей час вони бачили тільки двох білих людей: одного, що переписував людність, та другого — священика-єзуїта, що заблукав у ці краї. Плем'я рибалок було бідне, у землі їхній не було золота, і не мали вони дорогих хутр, через те білі давали їм спокій. До того ж Юкон тисячоліттями зносив сюди гірські породи з усієї Аляски, і судна тут сідали на мілину, навіть і берега не побачивши. Отож цей берег з численними затоками та архіпелагами багнистих островів обминали кораблі білих людей, і рибалки й гадки не мали, що всі ці речі існують на світі.
Різьбяр Кугах злякано відступив, перечепився ногою за свою палицю і впав.
— Нам-Бок! — крикнув він, намагаючись зіп'ятися на ноги. — Нам-Бок, якого поглинуло море, повернувся до нас.
Чоловіки й жінки метнулися назад, діти заснували у них під ногами. Один тільки Опі-Кван не розгубився, як і личило ватажкові селища. Ступивши крок наперед, він довго й пильно вдивлявся в прибульця.
— Так, це Нам-Бок, — сказав він урешті переконаним голосом.
Жінки з переляку заверещали і відступили ще далі. Чоловік у байдарці нерішуче поворушив губами. Видко було, як у нього стискалося горло від невимовлених слів.
— Ла, ла, це Нам-Бок, — хрипко зашемрала стара Баск-Ва-Ван, зазираючи прибульцеві в обличчя. — Я завжди казала, що Нам-Бок повернеться.
— Так, Нам-Бок повернувся, — промовив нарешті сам Нам-Бок. Він перекинув ногу через борт байдарки і стояв одною в човні, а другою на березі. Він шукав давно забутих слів, і горло у нього знову стиснулось. Коли ці слова знайшлися кінець кінцем, вони пролунали дивно: вимовляючи горлові звуки, він якось прицмокував.
— Вітаю вас, о братове! — сказав він. — Привіт вам, о братове тих часів, коли я ще не пішов від вас із ходовим вітром.
Він обома ногами став на пісок, але Опі-Кван подав знак рукою, щоб Нам-Бок повернувся назад у байдарку.
Ти вмер, Нам-Боку, — сказав він.
Нам-Бок засміявся:
— Подивись, який я гладкий!
— Мерці, правда, не бувають гладкі, — згодився Опі-Кван, — і тобі, видно, добре жилося. Але все це дивно. Ще не було такого чоловіка, що пішов би з ходовим вітром і повернувся після багатьох років.
— Я повернувся, — просто сказав Нам-Бок.
— Може, ти тінь, мандрівна тінь Нам-Бока? Тіні вертаються.
— Я голодний, а тіні не їдять.
Але Опі-Кван ще вагався і збентежено тер собі чоло. Нам-Бок також був збентежений; він поглянув на рибалок, що стояли перед ним і ні в чиїх очах не побачив зичливості. Чоловіки й жінки тихенько перешіптувались, діти полохливо ховалися за спини старших, собаки, наїжившись, попідгинали хвости й підозріливо нюхали повітря.
— Я породила тебе, Нам-Боку, і вигодувала своїми грудьми, коли ти був маленький, — мовила Баск-Ва-Ван, підступаючи ближче, — і хоч ти тінь, хоч не тінь — я дам тобі їсти.
Нам-Бок рушив був до неї, але юрба злякано і загрозливо загомоніла. Він спинився, вигукнув щось незнайомою мовою, — чи не "а ч-чорт!" і додав:
— Я не тінь, я людина.
— На світі є багато таємниць, — промовив Опі-Кван не то сам до себе, не то звертаючись до своїх земляків. — Ось ми живемо, а за мить нас немає. Коли людина може обернутися тінню, то чому б і тінь не могла обернутися людиною? Нам-Бок був — і його нема. Це відомо. Але ми не знаємо, чи це тінь Нам-Бока перед нами, чи сам Нам-Бок.