Вона й не глянула на нього, і Руперт коротко подякував за гостину й висловив жаль, що не може довше зоставатися в цьому чудовому краю, але сподівається ще колись повернутися.
— Ласкаво просимо! — загули всі.
Він випив і знову заслухався їхньої пісні, а потім дивився, як вони танцюють. Вряди-годи його погляд милувався ніжним серпанком теплої ночі та примарними обрисами снігових вершин.
Руперт не помічав, як плине час, та коли після нових тостів і пісень схотів підвестися, відчув, що ноги йому но служать. Голова була ясна, а ноги — ніби відняло.
їх з Ніною посадили в машину. Учені махали й співали прощальну грузинську пісню. Машина покотила вниз білою дорогою, над самим краєчком глибокого урвища — до Тбілісі, що сяяв у далині, ніби посиланий зоряним пилом.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Джо полетіла. Проте в останню мить, дивлячись у вікно Йітака на Руперта й Роланда, котрі стояли на розпеченому гудроні поряд з Ніною, відчула раптом, що робить помилку.
— Я повернуся, коли Меріен скаже, що Тесе ніщо не загрожує,— гукнула вона Рупертові.
Той сумно кивнув, бо знав, що вона його просто втішала.
— Ви не повернетесь,— заперечила Анджеліна, якій хотілося зостатися.— Місіс Ройс думає тільки про себе,— кинула вона Рупертові, несучи дівчинку по трапу.
Заревли двигуни, літак злетів і почав набирати висоту. Джо плакала: вона одразу відчула свою самотність, а ще дужче турбувалася за сина й чоловіка, котрих полишала в цій таємничій і чужій країні.
* * *
А на землі шпигун Ройс намагався збудити в собі цікавість до оточення. Дивно, він робив це проти власної волі. Де знаходиться аеропорт і яка його потужність? Місцезнаходження — Адлер, він малий і не може мати стратегічного значення. На.під'їзних шляхах не помітно жвавого руху, не видно ні цистерн з розрідженим киснем, ні радарних антен. Руперт розсміявся сам із себе. Яке це глупство! Проте відомості розвідувального характеру, і дуже цінні, тут можна добути. Може, Ніна дасть йому потрібну інформацію?..
В якій мірі, наприклад, вона репрезентує погляди й настрої радянських людей? Ніна дуже цікавила його, але зараз він уже не міг розрізнити, де просто цікавість, а де розвідницька доскіпливість, тобто вивчення таємниць російського характеру, що так бентежив Дж. Б. Лілла.
Вони повернулися в Гагру, і весь день Руперт почував себе не гаразд. Джо не слід було їхати. Він сидів на пляжі, а навколо товпились люди та розпитували його про Англію. Ніна запитала, чи не набридають вони йому, та Руперт продовжував чемно бесідувати з ними. Додому повернувся пізно, повечеряв і зразу ліг, почуваючи себе зовсім самотнім.
* * *
Вранці вони залишили Роланда з місцевими хлопчиками, а самі поїхали до одного з грецьких поселень на березі Сухумської бухти. Туди було сорок кілометрів. Щоб розважити Ніну, Руперт почав розповідати про грецькі поліси, хоч це зараз навряд чи її цікавило.
— А чому ви так ними захоплюєтесь? — питала Ніна, ледве стримуючи нудоту од частих заворотів машини на крутих віражах.
— Тобто?..— дивувався він.— Адже Греція — колиска нашого світу.
— А де колиска Греції? — не вгавала вона.— Чому ви захоплюєтесь саме нею, а не Єгиптом або Ассірією, котрі набагато давніші?..
Руперт ніколи над цим не замислювався, і тому зовсім отетерів. Очевидячки, його цікавила не абстрактна ідея спадкоємності культур чи сподівання зробити відкриття, а щось значно глибше. І ось Ніна хоче переконати його, що все це має сумнівне значення.
— Бачите,— невпевнено почав він.— Греція була для свого часу незвичайною країною. Стародавній грек — людина в повному розумінні цього слова. Навіть у їхніх богах було Стільки людського, а сама людина вважалась напівбогом.
— Ну й що?
— Не знаю, але вони ніколи не пасували перед труднощами. Хоч і були марновірними, боялися всіляких дурниць, як фатум або приворот, зате не схилялися перед дійсністю.
— У Греції було рабовласницьке суспільство,— мовила вона,
— В Афінах, а потім і по всій Елладі вільні громадяни були рівні перед законом. Ці мужні й сміливі люди мали свої вади, але в них сильно було розвинене почуття колективу, відданість обов'язку, прихильність один до одного. І головне — вони вірили у все це.
— Навіщо шукати так далеко? Ви можете віднайти це й у нас.— Він посміхнувся.— Не смійтеся! Ми теж хочемо, щоб наші люди поважали колектив, рівність, обов'язок. Греки не завжди викликали захоилення. Ось ви говорите про Ахілла. А в ньому сидів звір, і він поводив себе як розбещене дитя. Не можна захоплюватись минулим лише заради того, що воно минуле!
Гі вже геть захитало. Руперт побачив, як лице в неї поблідло, а очі помутніли. Він ждав, що вона спинить машину, та куди там! Тоді він спинив сам і запропонував їй трохи перепочити. Ніна Зійшла до невеличкого струмка і довго лежала, важко дихаючи, на холодному камінні, а він розважався, кидаючи гальку в воду та стежачи, як автобуси з туристами здираються в гори по розпеченому серпантину шосе.
— Чому ж ви не зберегли оті грецькі чесноти в себе? — запитала вона, скидаючи взуття.
— Ми їх бережем.
— Та у вашому світі панує насильство і жорстокість, в ньому дуже мало героїчного. Кожен у вас думає тільки про себе. Ви потураєте, щоб ваших дітей робили жорстокими. У нас, навпаки, ще змалечку вчать поважати одне одного, суспільство, бути добрими друзями.
— Не такі-то ми вже й погані,— буркнув він,— Хіба ж Роланд жорстокий?
— Звичайно, ні. Але це в нього від вас. Добрі люди залишаються добрими скрізь.
Він засміявся.
— Ви, мабуть, ніколи не здаєтесь...
Вона не зрозуміла його і навіть не усміхнулась.
Коли поїхали, Руперт взявся аналізувати свою суперечку з нею. Чи це те, що потрібно Дж. Б. Ліллу? Чи може воно придатися для стратегії психологічної війни? Чи вважатиме адмірал характерними одвертість Ніни та її наївне захоплення буттям і поглядами своїх співвітчизників?
"Навряд,— подумав він.— Певно, треба бути аж надто спритним і спостережливим, аби встановити, чим небезпечний для заходу спосіб життя і мислення цих людей..."
В Сухумі він дійшов висновку, що легше виконати зав1 дання Колмена, оскільки грецький поліс знаходився під водою, в межах нинішнього порту, де стояло багато військових кораблів.