– То ви тітонька Міллі? – ніяково запитала Еліс, звільняючись від обіймів. – Даруйте, якщо я… Для мене все таке нове…
– Ти, мабуть, стомилася, моя люба? – жваво защебетала місіс Міллі, на що Еліс відповіла їй вдячною усмішкою. – Я розумію. Зрештою, ми для тебе чужі люди… О! – раптом вигукнула жінка й замовкла, її бляклі очі зупинилися на портреті в руках дівчини. – О! – знову вигукнула вона. – Я бачу, ви вже там були.
– Так, були, – підтвердив товстун, і його дружина зблідла ще дужче. – А тепер, Еліс, може, ви дозволите, щоб Міллі відвела вас нагору й допомогла влаштуватись?
– Залюбки, – усміхнулась Еліс і подивилася на материн портрет. – Ви, мабуть, вважаєте мене зовсім божевільною, адже я пустилася в таку дорогу лише… – Вона замовкла й підійшла до каміна. Там на потемнілій широкій поличці було безліч дрібничок минулих часів. Еліс поставила серед них портрет вдягненої за вікторіанською модою вродливої жінки й сказала: – Ось гак! Тепер мені буде спокійніше.
– Джентльмени, джентльмени! – озвався містер Райнак. – Не церемоньтесь, будь ласка! Ніку, до роботи! Валізи міс Мейх'ю в машині.
Юний велет, що стояв, спершись на стіну, й уважно вивчав обличчя Еліс Мейх'ю, похмуро кивнув головою і вийшов.
– Хто це? – спитала, зашарівшись, Еліс.
– Нік Кейт. – Товстун скинув пальто, підійшов до каміна й простяг до вогню брезклі руки. – Мій похмурий протеже. Він вам сподобається, люба моя, якщо зумієте пробити його міцний захисний панцир. Я, здається, вже казав – він виконує всілякі роботи по господарству. Але ви на це не зважайте. Ми живемо в демократичній країні.
– Я певна, він людина добра. Даруйте мені, тітонько Міллі, але якщо ваша ласка…
З'явився юнак; важко ступаючи з валізами в руках, він пішов сходами нагору. Ту ж мить місіс Райнак, мов на команду, знову защебетала, взяла Еліс за руку й повела її вслід за Кейтом нагору.
– Як медик, – закудкудакав товстун, беручи в них верхній одяг і розвішуючи його в стінній шафі, – я приписую вам… ось це, джентльмени! – Він підійшов до буфета й дістав карафку з бренді. – З холоду дуже корисно! – Лікар на диво спритно наповнив склянку, випив, і на його схожому на цибулину носі при світлі від каміна чіткіше проступили дрібні капіляри. – У-ух! Одна з небагатьох утіх у житті. Чудово зігріває. А тепер ви, певно, хочете трохи дати собі лад.
– У вашому будинку, містере Райнак, щось дуже хилить на сон, – по собачому труснув головою Еллері. – Ми з Торном будемо вдячні, якщо зможемо прийняти не дуже гарячу ванну.
– Вона буде аж ніяк не гаряча! – затрясся товстун від німого сміху. – Ви бачили, навколо глухий ліс. У нас немає не тільки електрики, газу та телефону, але й водогону. Воду беремо з колодязя. Просто живемо, еге? Це краще, ніж розкошувати з вигодами сучасної цивілізації. Наші предки, може, й частіше помирали від інфекційних хвороб, але б'юсь об заклад, що імунітет проти нежиті вони мали стійкіший… Та годі балачок! Вставайте! Ходімо зі мною!
У прохолодному коридорі нагорі Еллері відразу покращало. Райнак, тримаючи в руках сірники та свічки, йшов попереду. Торнові він показав кімнату, що виходила вікнами на фасад сусіднього будинку, Еллері – одну з бічних. У кутку кімнати стояв великий камін, у ньому палало яскраве полум'я; старомодний умивальник був наповнений крижаною на вигляд водою.
– Гадаю, вам тут буде зручно, – промовив, розтягуючи слова, товстун. – Ми чекали лише Торна й мою племінницю, але ще для одного чоловіка місце знайти завжди можна. Торн казав, здається, що ви його колега?
– Двічі, – відказав Еллері. – Якщо ви не проти…
– Анітрохи. – Райнак з усмішкою дивився на Еллері, не поспішаючи залишити його самого.
Еллері стенув плечима, скинув піджак і почав умиватись. Вода справді виявилася крижаною, пальці щипало, немов їх кусали миші чи маленькі рибинки.
– Ну ось, тепер краще, – сказав Еллері, енергійно розтираючись рушником. – Чому внизу мене так зморило?
– Певно, від різкої зміни холоду на тепло, – все ще стоячи в дверях, висловив припущення господар.
Еллері знову стенув плечима, підкреслено байдуже відкрив саквояж, дістав і відклав убік револьвер, що лежав зверху просто на білизні.
– Ви завжди носите з собою зброю, містере Квін? – поцікавився Райнак.
– Завжди. – Еллері поклав револьвер до задньої кишені.
– Чудово! – Товстун почухав підборіддя. – Чудово! А тепер я, містере Квін, піду подивлюсь, як улаштувався містер Торн. Упертий він чоловік. Останній тиждень міг би обідати з нами чим бог послав, але ж ні, волів сидіти сам, замкнувшись у тому барлозі.
– Цікаво, а чому? – запитав Еллері, пильно подивившись на господаря.
– Коли будете готові, спускайтесь униз, – ухилився од відповіді Райнак. – Міллі приготувала розкішний обід, і якщо ви такі самі голодні, як і я, то він вам сподобається.
Не перестаючи всміхатись, товстун пішов.
Еллері хвилю постояв, прислухаючись. Товстун затримався на мить у кінці коридора, потім рушив сходами вниз. Тоді Еллері швидко ступив до дверей. Ще входячи до кімнати, він звернув увагу, що з дверей вийнято замок. Зроблено це було недавно, на підлозі ще валялися свіжі скіпки. Насупившись, Еллері підставив під дверну ручку стілець і почав обшукувати кімнату. Спершу помацав рукою під матрацом, далі заглянув під велике дерев'яне ліжко, повідчиняв шафи й повисував шухляди, подивився, чи немає чогось під потертим килимом, і через десять хвилин, незадоволений собою, підійшов до вікна. Його очам відкрилася така безрадісна картина, що він аж поморщився. До самого будинку під свинцевим небом підступали чорні, обгорілі дерева. Чорний дім був із протилежного боку, й бачити його Еллері не міг. Десь за білою пеленою заходило сонце. На мить воно виглянуло з-за важкої хмари. Від його рожевого світла в очах у Еллері затанцювали кольорові кулі. Потім нова важка хмара закрила сонце, і воно зникло за обрієм. У кімнаті почало швидко темніти.
Еллері роздумував: "Вийнято замок… Хтось дуже поспішав. Звичайно, про мій приїзд тут наперед не знали. Отже, хтось побачив мене з вікна, коли машина зупинилась перед будинком. Ота стара жінка? Хотів би я знати, де вона зараз. У всякому разі, для досвідченої людини вийняти замок – справа кількох хвилин… Цікаво, в кімнаті Торна двері теж подовбані? А в кімнаті Еліс Мейх'ю?"