Розплющивши очі, він зрозумів, що лежить горілиць на снігу. а над ним схилився в своєму картатому пальті Торн.
– Квіне! – термосив його за плечі адвокат. – Що з вами?
Еллері сів, облизав губи.
– Те, чого й слід було чекати, – простогнав він. – Що мене вдарило? Це було мов грім серед ясного неба. – Він потер потилицю й важко звівся на ноги. – Ну, Торне, здається, ми дійшли до межі зачарованої землі.
– Ви не марите? – стурбовано запитав адвокат.
Еллері подивився на сніг. Крім подвійної лінії, в кінці якої стояв Торн, ніяких інших слідів не було. Мабуть, він сам довго лежав непритомний.
– І цю межу переступати не можна, – вів далі Квін. – Табу! Зась! Робіть своє діло! За цією невидимою межею і казковий палац, і пекло, й ангел безодні. "Облиште будь-яку надію ті, що входять сюди…" Даруйте, Торне, ви, здається, врятували мені життя?
– Не знаю. Не думаю, – сказав Торн, пильно вдивляючись у спокійний, мовчазний ліс. – Я знайшов вас тут самого. Спочатку мені здалося, що ви мертвий.
– Я дуже просто міг ним бути, – кинув Еллері, тремтячи від холоду
– Після того, як ви пішли, Еліс подалася нагору, Райнак сказав, що хоче поспати, а я надумав прогулятися. Спершу побрів був на дорогу, а тоді згадав про вас і повернув назад. Ваші сліди вже майже засипало, але їх ще було видно. Я перетнув проїзд, дійшов до узлісся і незабаром натрапив на вас. Тепер ваших слідів уже й не видно.
– Мені це зовсім не до вподоби, – спохмурнів Еллері. – І все ж я задоволений.
– Що ви хочете цим сказати?
– Я не вірю, – всміхнувся Еллері, – що сили господні так низько опустились і напали на мене.
– Так, це вже справжня війна, – погодився Торн. – Хоч би хто це був, він не зупиниться ні перед чим.
– У всякім разі, війна милосердна. Я був цілком у його руках. Мене можна було вбити, як…
Еллері замовк. Спершу йому почувся звук, схожий на тріск соснового поліна у вогні чи зламаної мерзлої гілки, тільки куди гучніший. Згодом долетіло й слабке відлуння.
То був звук пострілу з револьвера.
– В будинку! – вигукнув Еллері. – Ходімо!
Вони кинулись заметами до будинку.
– Мій револьвер! – раптом пополотнів Торн. – Я забув… Я залишив його в спальні під подушкою. Ви гадаєте…
Еллері дістав із кишені свій.
– Мій при мені. Але… Чорт, я обеззброєний! – Він покрутив закоцюблими пальцями барабан. – Патрони вийнято, а запасних у мене немає.
Перелякані жінки і Райнак металися по кімнаті, самі не знаючи, чого шукають.
– Ви теж чули? – вигукнув товстун, коли Квін і Торн убігли до будинку. – Хтось стріляв! – Вигляд у нього був надзвичайно схвильований.
– Де Кейт? – крикнув Еллері, нишпорячи поглядом по кімнаті.
– Не знаю. Міллі каже, нібито стріляли десь за будинком. Я дрімав і нічого напевне не знаю. Револьвери… Але ж він вийшов надвір.
– Хто? – запитав Еллері.
Товстун стенув плечима. Еллері пішов до кухні й відчинив двері чорного ходу. Сніг за порогом був гладенький, незайманий. Коли він повернувся до вітальні, Еліс, поправляючи тремтячими руками шарф, рішуче заговорила:
– Я не знаю, скільки ще сидітимете в цьому жахливому місці ви, але з мене вже досить. Дякую! Містере Торн, я вимагаю, щоб ви забрали мене звідси! Негайно! Я не залишуся тут і хвилини!
– Заспокойтеся, міс Мейх'ю, – жалібно озвався Торн і взяв її руки в свої. – Я теж хочу того самого, але ви ж бачите…
Далі Еллері не слухав. Перестрибуючи через три східці, він збіг нагору, штовхнув ногою двері до Торнової кімнати й потяг носом повітря. Потім спроквола всміхнувся, підійшов до зім'ятого ліжка й відкинув подушку. Довгоствольний Торнів револьвер старого зразка лежав на місці. Барабан був порожній. Еллері підніс до носа дуло й понюхав.
– Що? – спитав від дверей Торн.
Поруч з ним стояла Еліс.
– Так, – мовив Еллері й відклав револьвер. – Ми стоїмо тепер не перед уявним фактом, а перед реальністю. Ви мали рацію, Торне, це війна. Стріляли з вашого револьвера. Дуло ще тепле. Коли принюхатись, то можна відчути запах пороху. А патрони зникли.
– Що все це означає? – простогнала Еліс.
– Це означає, що хтось надзвичайно дотепний. Це була невеличка хитрість, щоб примусити нас із Торном повернутися до будинку. Можливо, постріл був не лише приманкою, а й застереженням.
Еліс сіла на Торнове ліжко.
– Гадаєте, ми…
– Так, – не дослухав її Еллері, – відтепер ми полонені, міс Мейх'ю. І не маємо права виходити за межі в'язниці. Цікаво знати, чому? – додав він, насупивши брови.
Поволі тягся той імлистий день. Дедалі виростали снігові замети. Все заволокла суцільна біла пелена. Здавалося, небеса розверзлись, і всі запаси снігу, що там були, падали на землю.
Опівдні раптом з'явився Кейт. Він похмуро й жадібно поїв гарячого і пішов до себе в кімнату. Райнак, трохи потоптавшись, теж зник і з'явився аж надвечір, мовчазний, брудний, геть мокрий. Що ближче до ночі, то менше всі розмовляли. Торн у розпачі налягав на віскі. О восьмій вечора Кейт зійшов униз, зварив собі каву, випив три чашки й знову пішов нагору. Похмурий, аж сердитий господар, здавалося, втратив своє почуття гумору і розтуляв рота лише для того, щоб гримнути на дружину.
А сніг усе падав і падав.
Розійшлися всі рано й мовчки. Опівночі залізні нерви Еллері не витримали. Він почав нервово міряти кроками кімнату й, перескакуючи думками від неможливого до фантастичного, час від часу ворушив вогонь у каміні, аж поки в нього страшенно розболілася голова. Спати він не міг.
Скоряючись пориву, якого він навіть не намагався пояснити, Еллері надяг пальто й вийшов у холодний коридор.
Двері до адвокатової кімнати стояли зачинені, чути було, як Торн стогне й совається уві сні на рипучому ліжку. Повертаючись у непроглядній темряві до своєї кімнати, Еллері зненацька спіткнувся об порваний килим, утратив рівновагу й, глухо гупнувши, вдарився в стіну: Ще не встиг він випростатись, як почувся короткий жіночий крик – десь наче з кімнати Еліс Мейх'ю. Вихопивши з кишені сірники, Еллері кинувся коридором до дверей кімнати Еліс, рвучко їх розчинив, черкнув сірником і від подиву завмер на місці.
Дівчина, накинувши на плечі стьобану ковдру, сиділа в ліжку. Очі її блищали в тремтливому світлі від сірника. Біля великого комода невиразно вимальовувалася постать Райнака. Він стояв, засунувши руку до висунутої шухляди. Одягнений, у мокрих черевиках, господар збентежено дивився примруженими очима на Еллері.