— Ще місяць тому, — закінчив зі злостивою усмішкою Рейневан, — я міг тебе демаскувати, я був небезпечний. Тому ти наслав на мене найманих убивць. Воістину по-лицарськи, пане зі Сміржиць, по-шляхетськи. Воістину, гордитися повинні на тім світі покриті славою пращури, герої Аскалону і Кресі.
— Якщо ти думаєш, що в силу цього я буду перед тобою каятися, то ти до холери помиляєшся.
— Ти відповіси мені на запитання.
— Я вже тобі, здається, пропонував поцілувати мене в сраку? А отже, я поновлюю пропозицію.
Самсон Медок раптом встав. А Рейневан міг би поклястися, що Ян Сміржицький злякався.
— Це війна! — закричав він, стверджуючи Рейневана в переконанні. — Війна, хлопе! Хто може тобі зашкодити — той ворог, а ворога знищують! Твій брат працював для Табора, для Жижки, для Швамберка і Гвєзди, тому він був моїм ворогом, міг шкодити і шкодив. А вроцлавський єпископ, навпаки, був цінним союзником, його прихильність варто було завойовувати. Хотів єпископ прізвища таборитських агентів, які діють у Шльонську, то й дістав список. Зрештою, єпископ уже давно мав підозру на твого брата, добрався би до нього і без моєї допомоги. Вроцлавський єпископ має свої засоби і методи. Ти здивувався би, наскільки ефективні.
— Не здивувався би, я дещо бачив. Ефективність дій я теж не заперечую. Адже вже мертвий згаданий тобою Ян Гвєзда, мертвий Богуслав зі Швамберка. А це ж ти, тоді, в цистерціанській грангії, вказав їх обох як ціль для єпископських головорізів. Швамберк був високого роду. Либонь, навіть вищого та старшого, ніж твій, хоч ти й хизуєшся предками. За Богуслава Швамберка на тебе чекає ешафот, його родичі цього допильнують.
Самсон знову послав сигнал. Рейневан зрозумів.
— Гвєзда і Швамберк, — заявив тимчасом Сміржицький, — померли від ран, отриманих у бою. Говори, звинувачуй — ніхто не повірить...
— Ніхто не повірить у чорну магію? — докінчив Рейневан. — Ти це хотів сказати?
Сміржицький стиснув губи.
— Чого ти, до біса, хочеш? — раптом вибухнув він. — Помсти? Ну то давай, метися! Убий мене! Так, я зрадив твого брата, хоча він довіряв мені так, як Ісус довіряв Юді. Ти задоволений? Звичайно, я збрехав, я ніколи не бачив твого брата, а почув про нього від... Неважливо, від кого. Але я видав його єпископові, і тому він загинув. А тебе я вважав шпиком Неплаха, провокатором і, можливо, шантажистом. Я мусив щось із тобою зробити. Найнятий арбалетник, неймовірна річ, промазав. Двічі я пробував тебе отруїти, але отрута, видно, на тебе не діє. Я найняв трьох убивць — не знаю, що з ними сталося. Зникли. Суцільні щасливі збіги обставин, молодший пане з Беляви. Дуже дивні щасливі збіги. Чи тут недавно хтось випадково не говорив про чорну магію?
"Флютик, — подумав Рейневан, — змусив упійманих убивць дати свідчення. Він напевне вже раніше мав сигнали, що готується путч, бандити на тортурах сказали решту, підтвердили підозри. На змовників чекала засада, у них не було шансів. Найнявши вбивць, щоб мене усунути, Ян Сміржицький програв Прагу. А Гинек з Кольштейна програв життя".
— Щурі, які втікають з тонучого корабля, — сказав він більше сам собі, ніж лицареві. — Після Тахова, перед лицем дедалі більшої могутності Прокопа і Табора, це був ваш єдиний шанс. Переворот, захоплення влади, звільнення і винесення на трон Корибута, договір з папством і ландфридом. Ви поставили все на одну карту. Що ж, не вийшло.
— Айно, не вийшло, — відповів без особливих емоцій лицар, далі дивлячись на Самсона, а не на Рейневана. — Я програв. Хоч із якого боку не глянути, виходить, що поплачуся головою. Гаразд, нехай буде, що має бути. Убий мене, видай Неплахові, кинь під ножі черні — що забажаєш. З мене вже досить. Одна тільки в мене просьба, одна супліка... У мене в Празі є панна. Низького стану. Віддайте їй мій перстень і хрестик. І капшук. Якщо я можу просити. Знаю, ваша здобич... Але це вбога дівчина...
— Дай відповідь на мої запитання, — Рейневан знову послухався телепатичної вказівки Самсона, — і сам їй усе віддаси. Ще сьогодні.
Сміржицький опустив повіки, щоб заховати блиск в очах.
— Ти заганяєш мене в пастку. Ти мені не вибачиш. Не відмовишся від помсти за брата...
— Ти його тільки зрадив. Мечами дірявили його інші. Їхні імена я хочу знати. Давай, поторгуйся, виторгуй щось за щось. Дай мені можливість помститися їм, і я відмовлюся від того, щоби помститися тобі.
— Яка в мене гарантія, що ти мене не обдурюєш?
— Жодної.
Лицар якийсь час мовчав, було чути, як він проковтує слину.
— Запитуй, — сказав він нарешті.
— Гвєзда і Швамберк. Їх убили, правда?
— Правда... — запнувся Сміржицький. — Мабуть... Не знаю... Підозрюю, але не знаю. Це можливо.
— Чорна магія?
— Мабуть.
— У розмові з єпископом брав участь ще один чоловік. Високий. Худий. Чорне волосся до плечей. Пташине обличчя.
— Єпископський радник, помічник і довірена особа. Не свердли мене очима. Ти ж або знаєш, або здогадуєшся. Це він виконує для єпископа брудну роботу. Нема сумніву, що саме він убив Петера з Беляви. І багатьох інших. Пригадай собі дев'яностий псалом...
— Стріла, що летить удень. Timor nocturnus . Демон, що знищує опівдні...
— Це ти сказав, — викривив губи Сміржицький. — Це ти вимовив це слово. І, мабуть, влучив у яблучко. Хочеш доброї поради, хлопче? Тримайся від нього подалі. Від нього і від...
— Чорних вершників, які волають "Adsumus". І задурманюють себе, як асасини, таємними арабськими субстанціями. І користуються чорною магією.
— Це ти сказав. Не замахуйся на них. Повір мені й послухай поради. Не намагайся навіть наближатися до них. А якщо вони спробують наближатися до тебе, утікай. Чимдалі і чимшвидше.
— Його ім'я. Ім'я довіреної особи єпископа.
— Його, це точно, боїться сам єпископ.
— Його ім'я.
— Він знає про тебе.
— Його ім'я.
— Біркарт фон Грелленорт.
Рейневан дістав стилет. Лицар мимоволі заплющив очі. Але негайно розплющив, глянув сміливо.
— Це все, пане Яне Сміржицький. Ти вільний. Бувай. І не пробуй більше на мене посягати.
— Він не пробуватиме, — раптом сказав Самсон Медок. Очі Яна зі Сміржиць сильно розширилися.
— Тобі, — спокійно вів далі Самсон, анітрохи не насолоджуючись враженням, яке він справив. — Тобі, Яне зі Сміржиць, зради і змови не йдуть на користь. Не оплачуються. І в майбутньому буде так само. Остерігайся змов і зрад. Стільки в тобі думок, стільки планів. Воістину, придався би тобі хтось, хто впівголоса дораджує, підказує, нагадує. Respice post te, hominem memento te, cave, ne cadas.[4] Cave, ne cadas, пане Яне Сміржицький. Слухай, якщо маєш вуха. Nescis, mi fili, diem neque horam [5]. Через свої амбіції, пане Сміржицький, ти впадеш. Але не знаєш ні дня, ні години цього падіння.