Однак Бісклавре знав безвідмовний засіб проти фобій. Вівтарист, побачивши набитий грішми капшук, просвітлів, а вислухавши, з чим вони до нього прийшли, почав діяти надзвичайно чітко. Він негайно знайшов для конспіраторів приміщення — розташоване на вулиці Молочній помешкання купця, який утік з міста, довіривши Трутвейнові ключ і нагляд. Негайно-таки запропонував і допомогу в придбанні необхідної сировини. Він не запитував, для чого ця сировина має послужити. І добре, бо йому однаково ніхто б не сказав.
Ще того ж таки дня Рейневан почав у купецькому будинку за допомогою заклинань та амулетів виготовляти магічні запальники, які називалися ignis suspensus . Решта ж команди вирушила в місто, щоб купити, що треба. І виникла проблема.
Проблемою, на диво, виявилася не сірка і не селітра, які без особливих проблем були куплені в місцевих аптекарів, не живиця, якої повно було у навколишніх смолярів, що повтікали під захист міських стін, не антимонієвий порошок, який — заправивши, щоправда, казкову ціну, — їм продав алхімік, що втікав з Бистшищ. Клопіт викликав компонент, здавалося б, найменш складний, — олія. Олії в Клодзьку не було. Всю повикуповували.
У місті було дуже мало спеціалізованих олійників, потребу в олії повністю задовольняли сільські олійні. Виробництво олії intra muros відбувалося в млинах як побічна діяльність, нею займалися мірошницькі челядники. Тепер, перед загрозою облоги, частину челядників покликали до зброї, решта вдень і вночі молола борошно на хліб.
Неоціненний вівтарист з костелу Діви Марії і на це знайшов спосіб. Саме на фарі він почув, як хтось пошепки повідомляв новину, що один з міських олійників має запаси, але приховує їх, щоб у відповідний момент збагатитися на спекуляції. Може бути, що він захоче продати діжку або дві. Задекларувавши готовність бути посередником у торгових переговорах, вівтарист пішов, бо вже сутеніло.
* * *
Наступного дня в місті запанувало сум'яття і збудження, люди бігли до Зеленої брами. Тож подалося туди й товариство. Скупчений на стінах натовп показував пальцями на стовпи диму, що здіймалися на півдні. Палали, йшла поголоска, Ренгерсдорф, Марцінув, Ганнсдорф і Желязно. Чорний дим, який вітер розвіяв у рваний султан, здійнявся невдовзі на захід від міста, над Шведельдорфом та Рошицями. Збудження міщан досягло зеніту. У поєднанні з більш ранніми звістками про те, що спалено Кунцендорф, дими на заході могли означати тільки одне — гусити брали Клодзько в кліщі.
— Завтра, — коли вони повернулися, Бісклавре промовисто подивився на Рейневана. — Завтра Краловець стане під містом.
— Встигну, — Рейневан показав на п'ять уже обгорнутих соломою дзбанів. — Досить влити олії, розмішати, зашпунтувати, засмолити. І все. Потім залишається підкласти їх там, де треба. Ти вже замислювався де?
Бісклавре по-вовчому усміхнувся.
— Аякже, — зловісно процідив він. — Це вже розплановано.
— Трутвейн з'явиться з хвилини на хвилину. Зараз має бути тут. Дасть Бог, з добрю новиною.
Однак Йоганн Трутвейн з'явився допіру о десятій годині дня, через годину після того, як в августинців віддзвонили нону. Але новини й справді приніс добрі. Олійник, повідомив він, продасть олію. Однак він вимагає...
Бісклавре, якому вівтарист прошептав на вухо ціну, скривився як середа на п'ятницю. Відвів Трутвейна убік, вони довго там торгувалися.
— Вирішено, — заявив він, повернувшись. — По товар підемо вночі. Олійник вимагає, щоб трансакція відбулася таємно.
* * *
Під вечір пожежі вже було видно з міста. Запалали Косцельники, Лещини, Павйова, Рушовіце, монастирське село Подзамек. Цивільних прогнали зі стін, їхнє місце зайняли озброєні люди. Оглядали бомбарди катапульти та інші грізного вигляду машини.
Дзвони міста били на Ап§е1из. Бісклавре стримався від коментарів, але Рейневан бачив і знав те, що й усі.
— Французе?
— Що?
— Я так розумію, що ти маєш можливість зв'язатися із Жехорсом?
— Правильно розумієш.
— А наша дорога втечі? Ти подумав про це?
— Ти переймайся своїми бомбами, Рейневане. Щоб вони вибухнули. Щоб заклинання подіяло здалеку.
— Я переймаюся цим. Навіть дуже. Ти просто не уявляєш наскільки.
* * *
Дзвін костелу Діви Марії трьома короткими ударами оголосив ignitegium — наказ погасити вогні і світла. Порядні міщани за цим сигналом мали кластися до ліжок.
Рейневан, Бісклавре, Шарлей та Самсон не були порядними міщанами. Не належав до їх числа і Йоганн Трутвейн, який з'явився на Молочній присмерком. Коли стемніло, почали прокрадатися у бік Водних воріт, на Різницьку вулицю.
Попри оголошене ignitegium місто не спало, було неспокійне. Зрештою, цьому важко було дивуватися: на півдні і заході небо осявали заграви, ворог майже біля самих воріт. На підваллях горіли солдатські вогнища, вартові перегукувалися на стінах, вуличками гупали кроки патрулів. У таких умовах шлях зайняв їм більше часу, ніж вони передбачали. Трутвейн почав боятися, що олійник не буде чекати, вирішить, що вони передумали.
Його побоювання, здавалося, були обґрунтовані. На Різницькій панувала темрява, у жодному з вікон вони не помітили ні свічі, ні каганця. Однак хвіртка на подвір'я була відчинена.
— Шарлею, Самсоне, — шепнув Бісклавре. — Залишіться тут. Дивіться пильно.
Шарлей поклав руку на рукоять фальшіона, Самсон не менш промовисто підняв свій гудендаг. Рейневан намацав рукоять стилета, услід за Бісклавре та Трутвейном заглибився в темряву підворіття, що смерділо котами.
У вікні в самому кінці подвір'я мигтів і зблискував вогник свічки.
— Це там... — шепнув Трутвейн. — Ходімо...
— Зараз, — просичав Білувальник. — Стійте. Щось тут не так. Щось тут...
З темряви вискочили й кинулися на них кільканадцять стражників.
Рейневан уже якийсь час стискав у кулаку один з амулетів Телесми, зроблений з уламка фульгуриту. Тепер досить було крикнути заклинання.
— Fulgus fragro!
Пролунав оглушливий грім, сліпучо блиснуло, повітря вибухнули зі свистом, від якого позакладало вуха. Рейневан кинувся втікати слідом за Трутвейном. За ними погнав Бісклавре, який перед тим ще встиг шмагонути кількох осліплених та оглушених стражників своєю андалузькою навахою.