Гаррі Гаррісон
Бойовий рейд
Harry Harrison. Commando Raid (1970).
Рядовий Траско і капітан вилізли з вантажівки, захованої за низькорослими кущами, і пройшли ще сотню ярдів вперед. Вони йшли, пригнувшись, і вдивлялися в корені, що перепліталися під ногами, і вибоїни на брудній дорозі перед ними. Повний місяць заливав джунглі сріблястим світлом, але дорога була майже повністю прихована в густій тіні дерев.
— Тихо! — прошепотів капітан і застережливо узяв солдата за зап'ястя. Траско затримав дихання і напружився, щоб стояти абсолютно нерухомо. Капітан Картер був легендарним бійцем, знавцем джунглів, що доводили численні шрами і медалі. Якщо він вважав, що тут, в темряві, до них підкрадається щось небезпечне. Траско подавив мимовільне тремтіння.
— Все гаразд, — кинув капітан вже нормальним голосом. — Там щось велике : буйвіл або олень. Але звір виявився з підвітряного боку, і забрався чимдалі, як тільки відчув наш запах. Можеш палити, якщо хочеш.
Солдат зам'явся, не знаючи, що відповісти, і нарешті вимовив:
— Сер, а хіба ми не. я хочу сказати: а раптом хто-небудь побачить вогник.
— Ми ні від кого не ховаємося, рядовий Траско. Уільям. Удома тебе звали Біллі?
— Так, сер, природно.
— Біллі, ми вибрали це місце тому, що нікому з місцевих мешканців не прийде в голову вночі вирушити сюди. Пали. Дим повідомить усій звірині, що ми тут, і вона триматиметься чимдалі. Звіри набагато сильніше бояться нас, ніж ми їх. І нашому інформаторові запах теж допоможе легше знайти нас. Один подих вітерцю, і він буде точно знати, що це не місцевий самосад. Стежка веде до села, і він швидше за все з'явиться звідти.
Біллі вгледівся в темряву, але не побачив ні стежини, ні просвіту в стіні джунглів там, куди показував офіцер. Але раз капітан сказав, значить, так воно і було. Він міцніше стиснув свою рушницю "М-16" і покрутив головою, вдивляючись в темряву, що гуділа і дзвеніла голосами тисяч різних комах і тварин.
— Тут не так вже багато різних тварюк, сер. Удома, в Алабамі, я багато полював, і знаю, що цією рушницею можна зупинити усе, що може з'явитися поблизу. Окрім, мабуть, іншої рушниці. Я маю на увазі цього виродка, сер, який повинен прийти. Хіба він не зрадник? Він продає своїх власних людей, і почому нам знати, що він не захоче нажитися і на наших головах теж?
Голос Картера звучав дуже спокійно, і по ньому не можна було вгадати, наскільки сильно слово "виродок" різнуло його слух.
— Ця людина — інформатор, а не зрадник, і навіть більше, ніж ми, хоче, щоб усе це швидше закінчилося. Він переселився сюди кілька років тому з Півдня, з села, зруйнованого землетрусом. Постарайся зрозуміти, що ці люди дуже консервативні, і він на все життя залишиться в цьому селі чужаком, прибульцем. Його дружина померла, і йому абсолютно немає чого тут залишатися. Коли ми вийшли на нього у пошуках інформації, він вхопився за цей шанс. Ми заплатимо йому стільки, що він зможе не працювати до кінця життя. Він переселиться в село поблизу від своїх рідних місць. А це багато для нього означає.
Біллі, підбадьорений темрявою і присутністю одного-єдиного офіцера, розмовляв дуже сміливо:
— І все одно, він паскудить тим людям, серед яких жил. Продає їх.
— Він нікого не продає. — Тон капітана тепер став наполегливішим. Усе, що ми робимо тут, служить для їх власного блага. Вони поки що не можуть цього зрозуміти, але так воно і є. У цій справі треба судити по майбутніх результатах.
У голосі капітана тепер виразно чулося роздратування. Біллі неспокійно переступив з ноги на ногу і замовк. Йому слід було пам'ятати, що ніколи не можна розмовляти з офіцерами так, немов вони нормальні люди або хоч би чимось схожі на них.
— Вставай, він йде, — неголосно сказав Картер. Біллі подумав, що капітан, можливо, заткнув би його за пояс, навіть якщо б вони полювали в лісах його рідної Алабами. Він не бачив і не чув нічого. І лише коли зовсім поряд виникла фігура приземкуватого чоловічка з тюрбаном на голові, він зрозумів, що інформатор прибув.
— Tuan? — прошепотіла людина, і Картер ледь чутно заговорив з нею на її рідній мові. Базікати на мові цих виродків було для Біллі вже занадто; з солдатами проводили заняття з місцевої мови, але він ніколи не завдавав собі клопоту ходити на них. Коли вони вийшли в пляму місячного світла, він побачив, що ця людина і насправді була типовим виродком. Худий малорослий старий. На його тюрбан пішло більше тканини, ніж на пов'язку на стегнах . Усе майно, яке йому вдалося нажити, було загорнуте в солом'яну рогожу, яку він ніс в одній руці. І голос його здавався переляканим.
— Повернемося до вантажівки, — наказав капітан Картер. — Він не розмовлятиме тут. Занадто боїться, що його помітять односельці.
І у нього є підстави для тривоги, подумав Біллі, слідуючи дорогою за дивною парою. Капітанові довелося зігнутися майже удвічі, щоб розмовляти з маленьким напівголим чоловічком.
Як тільки вантажівка, пирхнувши, завелася, і водій рушив машину у бік табору, інформатор заспокоївся. Він невпинно торохтів високим, схожим на пташиний, голосом, а капітан поклав на планшет аркуш паперу і швидко відзначав на ньому деталі плану села і навколишньої території. Біллі кивав, затиснувши рушницю між колінами: йому це усе осточортіло, і він думав про те, як пожере і завалиться спати. У офіцерській кухні був нічний кухар, який до того ж смажив біфштекси і яєчню для солдатів нічного наряду. Голос продовжував цвірінькати, і схема наповнювалася усе новими і новими значками.
* * *
— Ти ж не хочеш втратити довірену тобі урядову власність, правда, Біллі? — запитав Картер, і Біллі зрозумів, що заснув сидячи і впустив "М-16" з рук. Але капітан підхопив рушницю, зберіг її та до того ж дав солдатові поспати. У відкриту задню частину затягнутого тентом кузова лилося різке блакитне світло ртутних ліхтарів, що освітлювали табір. Біллі відкрив було рот, але не знав, що сказати. А потім офіцер пішов, крихітний абориген слідом за ним виліз з кузова, і Біллі залишився сам. Він зістрибнув, посковзнувся і гепнувся в бруд. Незважаючи навіть на те, що капітан врятував його від великих неприємностей і швидше за все не стане повідомляти про те, що стався, він все ще не був упевнений, подобається йому Картер чи ні.