Петро Тогобочний. Ну, містики я не той... Та кажи швидше далі.
Святослав Тогобочний. Отож, ми були умовилися з тобою зустрітись тут, щоб побачитися з тим чоловіком. По тому я зайшов випити пива. У ресторані ж я зайшов до вбиральні. А зачісуючися перед дзеркалом, я побачив два свої обличчя.
Петро Тогобочний. Та не може бути!
Святослав Тогобочний. Воно сталося так, як невхильно молодий місяць перетворюється на повню, а тоді щербиться і зникає в чорноті. Він стояв за мною. Коли він заговорив, я почув свій власний голос. Щоправда, голос не зовсім однаковий. Має невеличкі відміни. Тим то я мушу тут розмовляти придушено, приглушено, ба напівголоса. То для того, щоб Мене — щоб його — ні, таки щоб мене — щоб мене не впізнали. Але у нього мій зріст. Моя усмішка. Мій вік. Він, що найразючіше, так само носить ім'я Святослав. Єдине, що нас різнить, це те, що він має на лівій руці, нижче ліктя, виразний шрам від продовгастого пострілу кулею. А я — лунинку на шиї.
Петро Тогобочний. Я ото слухаю, слухаю...
Святослав Тогобочний. Ні, вір! Усе правда від початку до кінця. Він не дух. Він, навпаки, дуже речрвиста істота. Речовиста і саме в цих краях вельми знана. Його ім'я, — отже, і моє, — на устах і друзів, і ворогів. Вимовляють його куди частіше, ніж ім'я котрогось із континентальних прем'єр-міністрів. Справа в тому, що він один із найславніших та найдосвідченіших боєвиків підпільної акції спротиву."Він прибув сюди для виконання важливого якогось діла. Його переслідують майже по п'ятах, але ніяк не можуть вловити. Армії шпигунів поставлено на ноги, щоб його вистежити. Усе безуспішно. Святослав, Святослав Невловний, як його ще тут називають, вислизає з рук тайної поліції. Ти знаєш, як вислизає тінь з-поміж пальців нерозумної дитини? Я бачив кілька разів. Саме так тут. Та то все між іншим. Ти розумієш, мене зацікавила в ньому не ця сторона ситуації. Не його життя під знаком графа Монте-Крісто зацікавило мене. Щось інше. Мене підкорило те, що він мені з місця, кількома словами розкрив себе. Було так, ніби він грався тієї хвилини з власною смертю. Було так, ніби він лагідно, дещо глузливо проводив злегка паличкою по зубах смерти. Ясна річ, він ані слова не сказав про свою організацію. Не сказав і про зміст справи, яку має оце тепер виконати. Але те, що було тільки його особистим секретом, те він мені розповів. Розповів залюбки, без тіні сумніву. Маленька наївна дитина, ось хто він був тієї хвилини. І це, власне, мене й підкупило. І тому я погодився на його плян.
Петро Тогобочний. Що ще за такий плян?
Святослав Тогобочний. Він запропонував цікаву гру. Йшлося про цю дівчину, в обіймах якої ти мене щойно бачив. Вона учасниця його справи. Водночас вона його наречена. Тут він довірився мені цілковито. Треба сказати, між нами з перших же поглядів та слів виникла симпатія. Ми розмовляли як брати. Він сказав мені одверто, що має у своїй дівчині сумнів. Він далеко не майстер висловлюватись. Говорить коротко і руба. Але я відразу добре зрозумів, про що йому йшлося. Він хотів поставити її перед іспитом. Він хотів довідатися, чому вона більше віддана: справі чи йому особисто?
Петро Тогобочний. Ага. Вже трохи здогадуюся.
Святослав Тогобочний. Отож. Я мав би його заступити на час нинішньої вечірки. Мене воно раптом зацікавило надзвичайно. Поки він уводив мене у курс діла, яке цікавило його, я несамохіть уже прислухався до всякої техніки. В його способі говорити я намагався прочути його спосіб мислити.
Петро Тогобочний. Стривай. Ну, добре. А той... А чи він, він знає твій той — твій спосіб мислити?
Святослав Тогобочний. У тому й уся річ. Я почав просто з того, що дав йому все недвозначно зрозуміти. Я пояснив йому, як ставлюсь до підпільної акції, взагалі до визвольної боротьби. Перші хвилини я гадав, що на тому наша дружба і урветься. Він мав вигляд одного з тих фанатиків, які виключають кожний відмінний від їхнього світогляд. Але на моє превелике диво, він тільки брутально посміхнувся. Мої погляди не справили на нього ніякого враження. Мені здається, він був навіть радий. Либонь повнотою щиро казав він, мені, мовляв, у розмові з Тересою не треба кривити душею. Навпаки, казав він, треба якомога переконливіше повідати їй мої ідеї. Я мав би тільки наслідувати його зовнішній спосіб говорити. І, звичайно, я мав би пов'язувати свою думку з логікою їхніх відносин. Я розумію тепер, чому він навіть не пробував навертати мене на свою віру. Це людина різких граней. Я йому цілковито не потрібний ні для чого. Крім тільки оцього: служби моїм обличчям. А мене зацікавила винятково ситуаційна сторона справи. От ми й погодились. Він подав мені найконечніші відомості про свої взаємини з Тересою. Він описав також і свого батька, — з ним він, до речі, не бачився ось уже четвертий рік. Ясно, що всіх подробиць він мені ознайомити не міг. Я не був гарантований, як ти бачив, від таких несподіванок, як-от курення. Добре, що батько має таку корисну для інших людей вдачу.
Петро Тогобочний. От бач, а лунинку помітив.
Святослав Тогобочний. Дуже ризиковано, ясна річ. Взагалі дуже ризикована справа. Я мусів тяжко імпровізувати. Я мусів себе тримати у зібраному стані, як вельми складний, вельми тонкий механізм. Але з того була мені прекрасна генеральна проба для справи, яку ми з тобою розпочинаємо. Становище преориґінальне. Я брехав дівчині, говоривши саму правду. Я був не собою, залишавшися цілком самим собою. І от, як ти бачив, я повнотою досяг свого, — хоч і досяг не для себе!
Петро Тогобочний. Ну, то вже так. Дівка, воно звісно, дівка.
Святослав Тогобочний. І ти знаєш! Саме з-за фальшивого наслідку мені почала набридати і ситуація. Увійти в ситуацію мене штовхнула цікавість до внутрішньої сторони її. Цікавість переважила відчуття небезпеки сторони зовнішньої. Я тепер же покинув би справу, був би не дав собі слово довести її до кінця.
Петро Тогобочний. А, може, той...
Святослав Тогобочний. Що той?
Петро Тогобочний. Може, той, дівку ми таки могли б узяти з собою? Сам знаєш, де чорт не втне, там...
Святослав Тогобочний. Ні в якому разі. Не погоджусь ні за що обманювати себе, обманюючи іншого. А, крім того, я глибоко зневажаю істоту, що сліпо віддається другій істоті. Волію радше бути самотній на цілому світі, ніж іти з такими прихильниками. Що мені з них, коли вони вірять моїм словам без того, щоб перевірити їх у власній душі?