— Я готовий — запитуйте! — мовив я, мов у крижану воду пiрнув.
— Ну що ж, почнемо, — хижо зиркнув на мене старець Авiмелех. Вiдповiдай, отроче Iоно, на перше запитання бiлета: "Що таке атеуст?"
Я аж похолов, немов живий труп. _
Це одне з найкаверзнiших запитань з усiх першооснов слова божого. Рiже воно на екзаменах братву, як гостра коса колоски.
Та хоч який у мене був переляк, однак я знайшов у собi сили, щоб хвацько вiдповiсти:
— Атеуст, панотче, це людина, для якоу немас нiчого святого!
— Коротко i ясно! — зрадiв Авiмелах i мрiйливо додав: — Ех, якби усi так вiдповiдали... Уже й додому пiшли б! — а тодi до мене: — Запитання друге: "Методика пророкування кiнця свiту".
Я затремтiв, мов осика на вiтрi. Адже це також одне з найхитромудрiших запитань програми. На нього вiдповiсти "коротко i ясно" попросту неможливо.
Однак я не зволiкав з хвацькою вiдповiддю:
— Методика пророкування кiнця свiту передбачас три основних етапи. Перший — залякування вiруючих. Другий — масовi рятувальнi заходи. Третiй пiдготовка докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту.
Я мав необережнiсть передихнути, i пiдступний екзаменатор Авiмелех негайно з цього скористався. Для нього немас бiльшоу насолоди, анiж без ножа зарiзати когось на iспитах. Певно, походить з колiна Кауна.
— Починай тлумачити поетапно, — солодко заспiвав цей гаспид. — Ану, врiж по залякуванню...
Я бадьоро врiзав:
— Щоб проголошувати кiнець, слiд дочекатися початку!
— Як так? — не второпав вiн.
— Згiдно розробленоу iнструкцiу, панотче! Для успiшного пророкування кiнця свiту слiд дочекатися початку чуми, холери або iншоу пошестi чи стихiйного лиха. Скажiмо, посухи з недородом. Щоб грiшник вiдчув крижаний подих неминучоу погибелi. Саме тодi слiд визначити дату кiнця свiту i почати залякувати.
— Молодця! — поцмокував Авiмелех. — Шквар далi...
— На приречених людей, як правило, найбiльше впливають сцени Страшного суду, коли кiстяки мерцiв раптом повстають з-пiд землi i з моторошним вишкiром облiзлих черепiв стають у довжелезну чергу до Всевишнього. А Найвищий Суддя возсiдас на осяйному престолi з гойдливими терезами в руках. На одну шальку вiн кладе добрi дiла кожноу окремоу особи, на другу — грiховнi. Якщо переважить перша шалька, мрець потрапить на сьоме небо у сонм праведникiв. Якщо переважить друга, то стрiмголов полетить в гесну вогненну, де вiчно кипiтиме у смолi та сiрцi або лизатиме розпеченi сковороди, казанки або миски. А смердить у пеклi ще дужче, нiж у нашому нужнику, бо отець-економ харчус послушникiв дуже кепсько...
— Тьху на тебе! — збурився вiд мосу мимовiльноу критики Авiмелех. Знайшов про що казати! Хiба я питав тебе про отця-економа?
— Та я ж не про економа, я ж — про нужник, щоб яскравiше змалювати страшнi пекельнi муки...
— Досить! Оповiдай про другий етап!
— Щоб пiдготувати успiшне проведення другого етапу, тобто здiйснення комплексу рятувальних заходiв, слiд кожному зокрема i усiм в цiлому втовкмачити, що найбiльший грiх — це достаток. Людина з натоптаною торбою за плечима нiколи не пролiзе у врата раю, як верблюд не пройде у вушко голки. Особливо коли верблюд — двогорбий. Правильно?
Авiмелех дико поглянув на мене, але змовчав.
А я не вгавав:
— Найтупiший дурень або навiть природжений бовдур, котрих подекуди ще величають кретинами, йолопами, дебiлами, колодами, дубами, трухлявими пнями...
— Припини перелiк! — зойкнув старець Авiмелех. — Кажи по сутi!
— Так от, кожен тупак мусить утямити: якщо вiн хоче врятувати вiд пекельних мук свою безсмертну душу, то мусить найретельнiше подбати, щоб у нього нiчого за душею не лишилося. А святий обов'язок скромних прислужникiв божих — докласти всiх зусиль, аби пiд час масових рятувальних заходiв кожен вiруючий лишився голий i босий, щоб душа його звiльнилася вiд мирських тягарiв. У цьому разi путiвку в рай забезпечено. Гола i боса душа, мов легенька пташечка, полине, полине, полине...
Я вже мало не приспав екзаменацiйну пильнiсть старого Авiмелеха, та нараз вiн прокинувся:
— Куди?
— На небесi! — пояснив я. — Угору!
— Переходь уже до заключного етапу.
— Третiй етап починасться з бiди: термiн оголошеного кiнця свiту минас, аж гульк — нiякого лиха немас! Отут, аби нiхто не подумав, що сумирнi слуги божi — брехуни, шахрау, здирники, грабiжники, ошукувачi, пройди, мерзотники, злодiу, дармоуди...
— Припини перелiк! — сполошився старець Авiмелех. — Кажи по сутi!
— Отут i слiд подбати про пiдготовку докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту. Знову ж таки, це робиться згiдно мудрих настанов iнструкцiу. Мовляв, господь-бог зглянувся на щиросердне каяття грiшникiв i пересунув дату кiнця свiту на кращi часи, коли вони знову одягнуться та зароблять грошi на пристойне взуття. Бо що ти з голого та босого вiзьмеш?
— У тебе все? — запитав украй виснажений мосю оповiддю Авiмелех.
— Все! — збадьорився я.
— Нарештi! — зрадiв i вiн, та все ж таки, iрод, вирiшив поставити додаткове запитання. А вiдомо: хвороблива цiкавiсть до добра не веде.
— Що таке утопiя? — пiдступно запитав вiн.
Зрозумiло, що таке утопiя, я не знав: бiлет складасться лише з двох запитань, а не з трьох. Та вчасно пригадав, що Авiмелех — видатний ерудит з питань потопологiу. На проблемах потопатики я й вирiшив випливти.
— Утопiя, панотче, — зухвало вiдповiв я, — це коли потопаючий даремно сподiвасться на появу спасателя.
— Не зовсiм точно, — суворо зауважив Авiмелех. — Не на появу спасателя, а на з'явлення Спасителя. Запам'ятай це надалi, отроче Iоно.
— Довiку пам'ятатиму, панотче!
Авiмелех вмочив гусяче перо в каламарик з чорнилом i тремтячою вiд скаредностi на добру оцiнку рукою вписав у мою залiкову книжку "задовiльно".
Ху! Збувся лиха!
А могло бути набагато гiрше, якби братiя не освятила сатанинський бiлет божим хрестиком.
Я тодi ще нi сном нi духом не вiдав, у якiй великiй нагодi стане менi "Методика пророкування".
5. ДУША ДУШУ ЧУр
"Хто кого любить,
той того чубить".
Народне прислiв'я.
За тиждень розпочнеться нове життя.
За тиждень нас розподiлять по парафiях.
Цiкаво, що менi судилося?
Чи не ошукають?
А поки що я вирiшив не гаяти часу даремно i здiйснити ще одне благе дiяння. Запас добрих дiл кишенi не тягне, а на терезах Добра i Зла важить.