Лукас знайшов у телефонному довіднику телефон інституту Гувера і подзвонив. Йому відповів приємний жіночий голос.
— Міг би я трохи попрацювати у вашій інституції? — спитав Лукас.
— Будь ласка, — була відповідь. — Ми охоче приймаємо всіх бажаючих.
— Що для цього потрібно?
— Приїхати до Стенфорда.
— А коли я вже тут? Я навчаюсь в університеті.
— Тоді завітайте до нас в зручний для вас час.
Лукас не мав із ким порадитися. Знайома дівчина покинула його, ображаючись за недостатню увагу. Баскетбольний тренер Ділан був надто далекий і від науки і від політики. Професор Джонс? Але ж тут не йшлося про теоретичну фізику.
І Лукас відважно пішов на штурм башти Гувера.
Його зустріла висока літня жінка (може, та, що відповідала по телефону?) і найперше поцікавилася, чи не хотів би він познайомитися з меморіальною частиною їхнього інституту?
— Ви хочете показати мені музейну кімнату президента Гувера? — засміявся Лукас. — Щоб я перейняв досвід, як з бідного квакера стати багатим чоловіком і прожити дев’яносто років? Але я не збираюся жити дев’яносто років, та й хто мені тепер дозволить таку розкіш?
— Це не те, що ви думаєте, — стримано промовила жінка. Вона не називала себе, а Лукас не допитувався, подумки назвавши її "місіс Касандра".
— Коли це не те і коли ви вважаєте, що…
— Ми ніколи нічого не нав’язуємо, — не дала йому договорити "місіс Касандра". Пальці в неї так і горіли від діамантів — досить непогана компенсація за вміння бути делікатно-настирливою. — Але майте на увазі: кращих умов для роботи ви не знайдете ніде в Америці. У нас мільйон томів книжок. Вся основна марксистська література.
— Антимарксистська теж?
— Можете не мати сумніву.
— Я до ваших послуг, — зітхнув Лукас.
Вона показала йому нижній поверх башти. Апартаменти останнього посла царської Росії в Сполучених Штатах. Привезені з Росії дорогі меблі, вази імператорського фарфорового заводу в Петербурзі, портрет російського царя.
— Ви сподіваєтесь, що я очолю рух за реставрацію царського режиму в Росії? — обережно поцікавився Лукас.
— Для тих, хто починає в нас працювати над матеріалами, це дає наснагу, — терпляче пояснила "місіс Касандра".
— Тоді вважайте, що я вже наснажився. Ви ставите якісь умови?
— Наше завдання — йти назустріч побажанням тих, хто в нас працює.
— Я повинен платити за послуги?
— Головний наш принцип: безкорисливість. У нас статус неприбуткової корпорації.
— І вас не цікавитиме, як я використаю все те, про що тут довідаюсь?
— Це тільки ваша особиста справа. Ми ніколи не ставимо ніяких умов. Хіба що…
— Хіба що?
— Іноді нас просять допомогти і в подальшій роботі. Скажімо: сприяння в публікації, переклади, розповсюдження… Ми не полишаємо без уваги таких прохань…
Не полишають без уваги. Не полишають… Може, відтоді й почалося оте, на що Лукас звернув увагу лише згодом, після його дивної розмови в студентській їдальні з дохлякуватим Хантером? Тобто за ним елементарно стали стежити, щойно він переступив поріг гуверівського інституту, і вже не спускали з ока?
Але тоді він був ще далекий від таких похмурих припущень, цілковито поглинутий жадобою пізнати непізнане.
Найбільше захопився Лукас думками радянського геохіміка Вернадського про живу речовину. Вернадський стверджував, що кількість живої речовини постійна протягом усього доступного нашому вивченню геологічного часу, тобто з початку кембрійської епохи. З цього неминуче виникає ряд висновків: а) коли є зростання, то неминуча й смерть; б) коли збільшуються одні неподільні (люди, домашні тварини, рослини), повинні відповідно знаменуватися інші неділимі; в) жива речовина підтримується енергією Сонця. Постійність її кількості свідчить про те, що є якась частина цієї енергії (теж постійна!), яка може перетворюватися на "живу" енергію.
А коли припустити, що в цій особливій формі енергії, яка дає життя, існує ще якийсь різновид, що породжує розум? Тут Лукас, хоч був безмежно далекий од марксизму, знайшов підтримку в словах Леніна про те, що в людині відбувається "перетворення енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості".
Отже, розум — це одна з форм енергії, а мозок — інструмент, який її вловлює, генерує, відповідним чином перетворює. Чи не тому так уперто протягом цілих тисячоліть трималася віра у всезагальний розум як початок усього сущого, вічний, незалежний і незмінний. Це стверджували вже стоїки, які висунули доктрину про всепроникний і животворний духовний вогонь "вогняну пневму". Геракліт вважав розум (він називав його логосом) організуючим матеріальним принципом усіх стихій. Починаючи від Арістотеля і до Фоми Аквінського, вчені поділяють розум на можливий (або ж той, що знаходить практичний вияв у людській історії та щоденному житті) і діяльний, відокремлений від індивідуальної душі, об’єктивно існуючий трансцедентний принцип. Авіценна приписував індивідуальній душі лише можливий розум як її основну силу. Діяльний же розум — це в собі сущий принцип, він всезагальний і єдиний, і саме з діяльного розуму форми вливаються в матерію, і він є причиною універсальності всіх речей.
Перед Лукасом невідступно стояло видиво його власного розуму, коли він вмирав, а тоді повертався до життя, і сяянням своїм затьмарювало всі найграндіозніші й найтаємничіші явища природи: криваві заходи сонця над червоними скелями Арізони, небесні вогняні потопи полярного сяйва в білому мовчанні Аляски, потойбічне світіння нічного тропічного лісу в Флоріді, феєричний жах вогнів святого Ельма над кораблями в Бермудському трикутнику, червоне відьомське око кульової блискавки в дощовому пенсільванському надвечір’ї.
То що ж може переважити і затьмарити навіть такі надзвичайні зримі вияви енергії? Тільки енергія ще вища, сказати б, досконаліша і незвичайніша, і коли ця форма енергії досі ще не відома людям і не піддається ні вимірам, ні пізнанню, ні уяві, то це ще не свідчить про те, що вона не існує. Тут можна б провести аналогію з процесами, що супроводжували Великий Вибух, з якого утворився наш Всесвіт. Від першої секунди Вибуху лишилася така кількість енергії, що тепер на кожний атом у Всесвіті припадає сто мільйонів фотонів теплового випромінювання. Це відомо з прямих вимірів сьогоднішньої температури випромінювання і середньої щільності атомів у Всесвіті. Але, крім фонового випромінювання, від першої секунди могла лишитися ще одна форма енергії. Однак її надзвичайно тяжко виявити. Мова йде про нейтринний фон. Коли б ми змогли виявити ці космічні нейтрино малих енергій, то, можливо, отримали б підтвердження наших уявлень про радіаційну еру, про яку довідалися завдяки тепловому фоновому випромінюванню.