Євген Пашковський
БЕЗОДНЯ
Роман
1
Станція з без’язиким дзвоном на крайньому біля діжурки стовпі, з каштановими тінями на хлібних ящиках за кіоском, нагадувала склеп, і марево понад коліями гасло від легкокрилого летива душ, що слідом за електричкою наздоганяли блудних своїх володарів; шершень пийнув соку під пругом коси, перелетів на квітник, доки молодий, голий до пояса залізничник дістав з-за халяви мантачку, вигострив лезо і заходивсь обсікати гінку парость на кущаках; Андрій завів руки за спину лавиці і уявив приятелів, з якими уграв по заробітках декілька літ: циганкуватий Сава куйовдить кучері перед дзеркалом, його інтернатський друг Сергій, вовкулакуватий опецьок, хустиною витирає піт на переніссі, а щелепастий ждановський аліментник Конопляний на підвіконні пише до супряжниці листа з настановою для дітлахів, коридорна гупає шваброю об плінтуси, і крізь лимонні штори готелю сонце надсвічує пивні пляшки на тумбочці в подряпинах корків; вчора Андрієві наснилось: під ртутною миготнею зиговиць забрідає до чорноводдя, мертвіє від дрижаків і від грімкого голосу, "твій брат гине за твою лютість", і отепер складений удвоє квиток випинав нагрудну кишеню сорочки, лихе передчуття вибілювало спогади від сорому: передзим’ям квартирували в підвалі навпроти дівочого гуртожитку, господар, на ймення Папуля, мізерний у хаковому береті пияк, за склянку вина приймав на нічліг і скиглив на кухні, що жінка барменшою на недоливі вік латалась, мене від роботи берегла, а після указу знюхалася з м’ясником, розміняла квартиру, викинула мої манатки сюди, старість під боком і пенсія не обнадьожує! запійний Папуля часом вимагав грошей, і однораз Сергій, за власним прозвиськом Сєрий, намотав на кулак вишневу краватку, підтягнув бідаку до лампочки: нівжелі ти, змій невдячний, вичіпивши оцю гаврилку, слинитимеш отуто? — ну да, повісь, як хоч, повісь, нехай моя на похорон розбазариться — нівжелі порожніх пляшок мало, признайся, упир? — ну да, вішай, все одно відкозакував своє — бракувало сісти за твою милість, — фіранки за морознечі прикипали до окрижанілих шиб, під каблуками потріскувало розсипане вугілля і незвітрена сморідь матраців по закутках перебивалась запахом берести в тільки-но розпаленій грубі; апельсиновою цнотою підкликали вікна гуртожитку, куди учащав до мовчазної, розгубленої поштарки Олени, котра в кімнаті з надувними іграшками вчилася в’язати шарф, сумна недоторканість мерехтіла на кінцях сталевих шпиць, тоді запитав: для нареченого? "облиш, бродяго, фу, як звіром несе"; того вечора, вкотре покидаючи світоносну височину, зрозумів, що мірою життя є міра любові, без якої тебе цурається світ;
влітку зводили пам’ятник вершника на сільському майдані, і бородатий, з похмілля метушливий скульптор обтирав на долонях вапно об брезентовий хвартух, погейкував на підсобників: брацє, побільш цементу у розчин, не шкодуйтеся, брацє, бо кінь відкине копита ще до авансу! село є село, розмістили на розкладачках у кабінеті географії, Сава жбурляв гризаками груш по обстріпаній карті, Сєрий для забавки розкручував глобуса між колін, полою куртки обтирав завжди спітніле перенісся, котре виліковував лишень мордобій, дощило, і заневолений свободою гурт вишевкувався до клубу, скульптор у військовій сорочці теревенив на ґанку: да, брацє, допиваємо вазу і хто ще збігає, я плачу! сільські парубки шанобливо прикладалися до кришталевої посудини з бурячихою, з двома пелюстками троянд на вінцях, і, коли мовкла радіола, по залі спалахував дівочий сміх вкупі з вицоком дощу й доміно; якоїсь весни на Кавказі Сергій наплів адміністраторці, буцім мають відкривати кооператив, загалом він любитель погомоніти зі старими, отож, злігши ліктями на поліровану стойку, читав уголос: масажний кабінет, нівжелі на ремонті, масаж обличчя потрібен під заріз, а Сава як реготне: начистять нюхало, п’ять карбованців на кишені; однак Сергій утішив компанію: терендіти — не каміння вергати, найдьом бабки; і справді, того вечора, тічкуючись по ресторані, запросив до танцю білооку дорідну киянку з санаторію, Андрій від служби пам’ятав декілька осетинських слів, і їх пригостили кукурудзяною горілкою, киянка гугнявила про можливі наслідки чорнобильської аварії для чоловіків, Сава під’юджував анекдотами про куму, тоді запросив до номеру на чай, свиснув кетяг винограду на чийомусь столі, осетини проводжали дружніми вигуками, при виході тупцяв зсутулений від нетерплячки чечен, і Сєрий, з усього роблячи гроші, схилив голову, уважно вислухав добродія, що на вихідні втік від дружини, від замурзаних дітей, від злямченої вовни на паркані, "злусай, уступі яйо, атблаґадарю, как порадошний"; пітна теніска пекла Андрієві під пахвами, мрячіло, вокзал за площею віяв трухлявістю шпал, незвітреною, як байдужість, гарячою ґумою шин таксі, відвільглою сажею на димарі з викришеною цеглиною, димком манґалу під клейончатим накриттям, зненацька в розщелину влетіла гроза, сиве полум’я градин затріскотіло по черепиці, палахнуло озоновою свіжістю грому над каламутним потоком, що провалювався в стічні решітки, крайнебо стьмяніло бузковим туманцем на завтрашню спеку, і жалість до себе зникла під капіж дощин по жолобках уцілілого листя; чечен радісно підбочився в готелі, каже: за гульки рідня заклює, хату зіпнули, розстаралися на обстановку, тесть завгар, теща головлікар, після мандрів аналізи здам, сім’я сім’єю; шарпнувся до буфету за шампанським, жіночка прала з порошком простирадла, Сава, обстригаючи нігті лезом для гоління, слухав: від нареченого курсанта втекла, безшлюбну подорож влаштувала, встигну в частині йому набриднути, думала відчути смак життя, один прикордонник, добрєйшей душі чілавек, на автостанції подарував квіти і тиждень відшивав залицяльників, самій дивно, чомусь так липнуть кругом, один картяр у поїзді стибрив сумочку, двісті карбованців, золоту сережку з лівого вуха, бо спала на правій щоці, один водій-далекорейсовик ні сіло ні впало опівночі висадив серед степу, чому? я ж нічогісінько не прошу, знаю ціну копійки, зміну за червінець танцювала по парихмахерській, мовчиш, молодчинка, а то брешуть і брешуть, віриш, красівенький? Сава не встиг повірити, бо в двері загупали і на порозі намалювалось два офіціанти, котрі пригощали аракою, "просіт девушку паґаваріт на вуліци, на мінута пайдьом, слішь, каму ґавару?" на витягнутій правиці дзенькнув ключами від машини, "у-у-у, звєрі", протягнув Сава, огрівши крайнього кулачковим трактором по щелепі, зміряв пульс на лежачому і непоспіхом розігнувсь до чорновусого молодика, "слєдующого убіваю — падхаді, сука"; голоколінна красуня на столику затулялася згином ліктя, Сергій на коридорі лічив сотню по трояку в причепі з залізним карбованцем, чечен, застебнувши на сходах піджак і притримуючи пляшку за поясом, дрібцював повз сонну адміністраторшу, лежачий попід стіною вирачкував за поріг, "на уліца жду, єслі мужчіна", пахло йодом і срібноголосим чеканням киянки, що помахала з вікна, цокнула шибку фужером шампанського, повільно заколола волосся черепаховим гребенем, поклала на язик шоколадну цукерку, і Сава замовив таксі до Орджонікідзе; згодом присватались на турбазі до практиканток з їдальні, ловили форель на вудочку завбільшки з батіг, обпивались нудотно цілющою водою, записували в блокнот адреси дівчат, доки білі валуни підсохли вздовж обмілілої річки, поближчав імлаво заосенілий обрій, і з гір війнуло холодком примерзлої глиці;