Відкиньте це магічне пояснення кастового устрою й одержите глибшу і всеосяжнішу концепцію суспільства в порівнянні з існуючими нині. До того ж ново-часна політична ідеологія керувалась не менш магічним натхненням, ніж азійська, хоча й з протилежним знаком. Вважається, що суспільство повинне бути таким, яким, на нашу думку, має бути. Немов воно не має своєї незмінної структури чи чекає на її одержання від нас! Увесь новочасний утопізм є магією. Невдовзі і жест Канта, що проголошує, яким має бути суспільство, видаватиметься всім звичайнісінькою магією.
МАГІЯ "ПОВИННОСТІ"
Питання взаємин між аристократією та масою ось уже два століття ставиться в етичній або правовій перспективі. Тільки й розмов — чи політична конституція з точки зору моралі або права має бути чи не має бути аристократичною. Замість того щоб спершу збагнути, які ж вони є — неминучі умови реальності, беруться робити висновки, якими вони мають бути. Це було прикметною вадою "прогресистів", "радикалів" і, більш-менш, усього так званого "ліберального" і "демократичного" духу. Йдеться про надзвичайно зручну ментальну позицію. І справді, дуже легко змалювати якусь схематичну соціальну організацію з привабливим поличчям. Для цього досить уявити здійснення наших бажань або, полишивши наш інтелект чистій діалектиці, побудувати more geometrico соціальне тіло, наділене всіма формальними досконалостями, властивими багатокутникові чи додекаедру. Але це заміщення реального абстрактно бажаним є симптомом дитинності м. Самого бажання замало для його здійснення і, що ще важливіше, бажане нами не обов'язково є справді бажаним. Під впливом пануючих у наш час тенденцій я також протягом кількох років намагався збагнути, якими мають бути речі. Потім, занурившись у студії та міркування над історичним минулим, я був приголомшений, виявивши, що соціальна реальність буває подеколи набагато бажанішою, багатшою на [177] вартості, ближчою до справжньої досконалості, ніж усі мої нікчемні та упереджені схеми.
Має бути лише те, що може бути, і може бути тільки те, що рухається в умовах того, що є. Було б бажано, щоб тіло людини мало крила, як птах; але, оскільки воно не може їх мати, бо на заваді цьому стоїть його зоологічна структура, твердження, що воно має мати крила, було б хибним.
Ідеал якоїсь речі або, іншими словами, те, чим якась річ має бути, не може полягати в заміщенні її реального взаємозв'язку, а навпаки, в удосконаленні її. Таким чином, всяке міркування про те, якими мають бути речі, передбачає пильне спостереження реальності.
Побудувати ідеал суспільства з етичного чи правового погляду неможливо. Це було ілюзією XVIII і XIX століть. Мораль та право аж ніяк не зарадять нам у побудові уповні справедливої соціальної утопії, не кажучи вже про інші, необхідніші за справедливість якості суспільства.
Що? То виходить, що від суспільства вимагається ще чогось більшого, ніж справедливість? Ясна річ, перш ніж бути справедливим, суспільство має бути здоровим, тобто має бути суспільством. Отже, перше за етику та право, з їхніми схемами про те, що має бути, повинен говорити здоровий глузд з його інтуїцією того, що є.
Тож не варто сперечатися, повинна чи не повинна аристократія втручатися в утворення суспільства. Питання вирішено з першого дня історії людства: суспільство без аристократії, без добірної меншини не є суспільством.
Облишмо магічні етики і пристаньмо до єдино прийнятної, що її двадцять шість століть тому підсумував Піндар у своєму блискучому імперативі: "Стань тим, чим ти є".
ЗРАЗКОВІСТЬ І ПОКІРЛИВІСТЬ
Породжена спонтанною генерацією примітивна соціологія давно підпорядкувала собі громадську думку, спотворивши поняття маси та добірної меншини і розуміючи під першою сукупність економічно нижчих класів [178] плебсу, а під другою — соціально вищі класи. Не виправивши цього quid pro quo *, ми ані на крок не просунемось на шляху розуміння соціального.
* Одне за інше (латин.).
У будь-якому класі, в будь-якій групі, не уражених тяжкими аномаліями, завжди існує вульгарна маса і видатна меншина. Певна річ, у здоровому суспільстві вищі класи, якщо вони справді такі, мають чисельнішу і добірнішу меншину, ніж нижчі класи. Але це не означає, що в перших класах бракує маси. Соціальний занепад призводить до того, що вищі класи занепадають і майже повністю перетворюються на вульгарну масу.
Таким чином, коли я говорю про аристократію, то маю на увазі зовсім не те, що через нерозуміння заведено так називати.
Спробуємо, відкинувши традиційні поняття, уяснити собі взаємодію маси і добірної меншини, що, на мою думку, є головним у всякому суспільстві чинником еволюції як до добра, так і до зла.
Коли разом збирається багато людей, то хтось із них робить якийсь напрочуд граційний, виразний і точний жест, або ж виголошує на диво гарне, іскристе слово чи гостру, блискучу думку, або його реакція на якусь подію видається адекватнішою, вишуканішою чи точнішою. У звичайної людини автоматично виникає бажання повторити той жест, промовити те слово, перейнятися такою ж емоцією. Однак тут ідеться не про імітацію. Коли ми імітуємо іншу людину, то усвідомлюємо, що ми не такі, як вона, а прикидаємось нею. Феномен, який я маю на увазі, геть відмінний від такої мімікрії. Зустрівши людину, яка ліпша за нас або робить щось ліпше за нас, ми, якщо нормально сприймаємо світ, захочемо насправді, а не вдавано, стати таким, як вона, і чинити так, як чинить вона. Імітуючи, ми діємо, так би мовити, поза нашою автентичною особистістю, надягаємо маску. Уподібнюючись до зразкової людини, вся наша істота поляризується й, орієнтуючись на її спосіб життя, дійсно прагне реформувати свою сутність згідно із захопливим взірцем. Коротше кажучи, ми сприймаємо взірцевість цієї людини і відчуваємо податливість щодо цього взірця.
Це елементарний творчий механізм всякого суспільства [179] — взірцевість небагатьох поєднується в податливості багатьох інших. В результаті взірець набуває поширення, і нижчі вдосконалюються в розумінні кращих.
Ця здатність захоплюватися ліпшим, перейматися досконалістю минущого, бути податливим архетипу чи взірцевій формі є психічною функцією, яка відрізняє людину від тварини і надає нашій відміні поступальності у порівнянні з відносною стабільністю інших живих істот.