Коли я ввійшов, "учитель" поспішив мені назустріч і радісно промовив:
— Я насмажив каштанів. Ми поласуємо ними, а потім поговоримо, і я покажу тобі мою колекцію.
Слова "моя колекція" він вимовив таким тоном, що я подумав: шахтарі таки мають слушність, називаючи його гордим. Жоден хранитель музею, певно, не говорив би про свої скарби з такою гордістю, як він. А втім, ця колекція, наскільки я міг про неї судити, і справді була дуже багатою. Вона займала майже все помешкання. Дрібні експонати були розкладені на дощаних полицях і на столах, а великі лежали долі. Протягом двадцяти років він збирав усе, що здавалося йому цікавим. А що шахти басейну Сери і Дівони багаті на рослинні окаменілості, то в колекції "учителя" попадалися такі рідкісні екземпляри, які зробили б честь не одному геологові чи натуралістові.
Йому так само кортіло поговорити зі мною, як мені послухати його. Отож ми швиденько покінчили з каштанами.
— Ти хочеш знати,— почав "учитель",— що таке кам'яне вугілля? Розповім тобі коротко, бо хочу, щоб ти оглянув мою колекцію — з неї ти дізнаєшся більше, як з моєї розповіді. Адже я не вельми вчений, хоч мене й називають "учителем".
Земля, на якій ми живемо, не завжди була такою, як тепер. Вона пройшла в своєму розвитку кілька стадій, послідовність яких відома під назвою "зміни геологічних епох". Колись наша країна була поросла деревами, які тепер зустрічаються тільки в тропічних країнах. Я маю на увазі деревоподібні папороті. Потім настав катаклізм, і на зміну цій рослинності прийшла зовсім інша. На зміну їй прийшла ще інша. І так тривало тисячі, а може, й мільйони років. Отож із цього нагромадження дерев та інших рослин, які розкладалися й нашаровувалися одна на одну, і утворилося кам'яне вугілля. Зараз я покажу тобі кілька шматків вугілля і камінці, що я їх узяв із стін та стелі галереї нашої шахти. На них є відбитки різних рослин, які збереглися, ніби в гербарії. Як я тобі сказав, вугілля утворилося від нагромадження дерев та інших рослин. Значить, воно є не що інше, як розкладена і спресована деревина. Спитаєш мене, звідки взялося це величезне нагромадження вугільної маси? Мені важко це пояснити, і я думаю, що навіть учені до пуття цього не знають — тому, що між ними нема згоди в цьому питанні. Одні вважають, що з усіх рослин, які попадали в море, утворилися величезні плоти. Гнані вітрами і несені морськими течіями, вони осідали на мілині. Інші гадають, що поклади вугілля — це наслідок нашарувань рослинності, яка лягала пластами, вгрузаючи в землю на тому самому місці, де вона росла. Виходячи з цього, вчені дійшли висновку, що на одному гектарі лісу, якщо дерева спиляти й розкласти на землі, міг би утворитися деревний пласт не більше восьми міліметрів завтовшки. Якби ж цей пласт перетворити на вугілля, то він був би завтовшки тільки два міліметри. А в землі залягають пласти товщиною двадцять—тридцять метрів. Скільки потрібно було часу, щоб утворилися ці поклади? Ти ж розумієш, що будівельний ліс виростає не за один день, а років за сто. Отже, щоб утворився вугільний пласт тридцять метрів завтовшки, треба, щоб на цьому місці послідовно виросло п'ять тисяч поколінь дерев — тобто має збігти не менше п'ятисот тисяч років. Астрономічна цифра, чи не так? Але й вона не точна, бо дерева не ростуть з однаковою швидкістю. Для того, щоб дерева виросли й загинули, потрібно понад сто років. І якщо нове покоління виростає на місці попереднього, то це значить, що відбувається ціла низка змін і зрушень, внаслідок яких уже розкладений шар завалених рослин нарешті може живити нові рослини. Отже, п'ятсот тисяч років — це ніщо: їх минає набагато більше. Скільки? Не знаю. Не такій людині, як я, дано це визначити. Я хотів тільки, аби ти мав уявлення про кам'яне вугілля, щоб підготувати тебе до огляду моєї колекції. А тепер подивімось її.
Я пробув у "вчителя" до пізнього вечора, бо над кожним камінцем, кожним відбитком рослини він знову починав свої пояснення. Кінець кінцем я став потроху розуміти те, що мене дуже дивувало і здавалося незбагненним.
РОЗДІЛ IV. ЗАТОПЛЕННЯ
Наступного ранку ми зустрілися з "учителем" у шахті.
— Ну як? — спитав у нього дядько Гаспар.— Ти задоволений хлопцем?
— Авжеж, він уміє слухати і, сподіваюсь, незабаром навчиться бачити.
— А поки що хай вчиться працювати руками,— сказав дядько Гаспар. І він подав мені клин, щоб я йому допоміг відколоти брилу вугілля. Відкатники звичайно допомагають вибійникам. Коли я втретє котив вагонетку до шахтного колодязя, до мене долинув звідти такий оглушливий шум, гуркіт, якого я ще й разу не чув, відколи працював у шахті. Що це таке? Обвал, зсув? Я прислухався. Шум лунав звідусіль. Що це може бути? Першим моїм почуттям був переляк, і я рвонувся до сходів. Але ту ж мить згадав, як сміялися з мене в шахті за те, що я завжди чогось лякався. Я зупинився. Подумав: може, то вибух динамітних шашок, або вагонетка впала в колодязь, або обвалилась земля в галереях. Аж раптом повз мене промчав табун пацюків, наче кавалерійський ескадрон, що тікає від ворога. Потім до моїх вух долинув якийсь дивний шерех, ніби щось терлось об землю і боковиці галереї. Тоді почулося хлюпотіння води. Але місце, де я стояв, було зовсім сухе. Звідки б тут узятися воді?
Я присвітив до землі лампою.
Це таки була вода. Вона надходила з боку шахтного колодязя, піднімаючись галереєю. Отже, страхітливий шум і гуркіт линув од потоку води, яка прорвалася в шахту.
Я побіг до вибою.
— Дядьку Гаспаре, в шахті вода!
— Не верзи дурниць!
— Дівона прорвалася! Рятуймось!
— Відчепись від мене!
— Слухайте!
Голос у мене був такий схвильований, що дядько Гаспар опустив кайло і прислухався. Гуркіт чимраз гучнішав, ставав більш моторошним. Сумнівів бути не могло: в шахту ринула вода.
— Біжи швидше! — крикнув дядько Гаспар.— В шахті вода!
Він схопив лампу — це найперший рух шахтаря — і, кричачи: "В шахті вода!" — кинувся в галерею.
Не пробігши й десяти кроків, я побачив "учителя", який теж спустився в галерею. Він хотів дізнатися, що це за гуркіт.
— В шахті вода! — крикнув дядько Гаспар.
— Дівона прорвалася! — вигукнув я.