– Тільки добре впорядкована танкова програма була споконвіку й до кінця віку буде єдиною блискучою забавою па врочисто-святковій вечірці! – це було її непорушне кредо і profession de foi.
І вона так завзято воювала за свої переконання на всіх учительських конференціях, що, зрештою, перемогла всіх. Тож після "вступної" кантати на випадок "авґуетєйшої присутносте на балі" та єдиної музичної точки – гри Миколи Віталієвича Лисенка на роялі – ціла програма перейшла до рук самої Марії Федорівни.
А коли це сталося, вона не зволікала ні хвилини, а враз почала "муштру" балетних умілостей. Сказати би, вступом до тієї муштри був наказ Марії Федорівни, щоб усі вихованки, без вийнятку, пройшли класами перед нею в "поході грацій". Цей похід виглядав так, що інститутки за тактом музики проходили, а водночас виконували руками гармонійні рухи над головою й переступали з пальців на п'яту так, щоб носок правої ноги доторкався підлоги одночасно з п'ятою лівої, і навпаки. Балетниця уважно оглядала кожну вихованку та, зморщивши свої наліплені брови, робила в пам'ятковій книжечці таємні, часом довгі помітки.
Тим часом ухвалили програму, яку вона уложила. Але ж повний тріюмф чекав Марію Федорівну після того, як вона покликала на одну з чергових проб повний склад інститутського начальства, що пришило захопившись балетом малих "семачок", десятилітніх вихованок першого року науки в інституті. Була це власна композиція вчительки: весняна ідилія квітучої левади, куди позліталися метелики, мавки, жучки, бджілки тощо, щоб радіти з життя. Чудовий був і менует та гавот, де танцюристки виступали в напудрованих перуках та "паньє". Непогана була й обов'язкова "русская", що цього разу мала комічний деталь: бояринями в кокошніках і душегрейках були, як на сміх, всі до одної німкені, бо ж ніхто, як вони, не надавалися так на "русских красавиц": високі, поставні, круглолиці, з обличчями, як кров із молоком, та рухами "плаваючих лебедів".
Але й на тій пробі виконали інститутки тільки деякі, вже вивчені точки. Дальша частина програми ще тільки творилася. А тому після обіду, замість вести на двогодинний прохід, зганяли "фігуранток" і "солісток" до великої зали. Та перша, маленька, безвиразна й безбарвна жінка, що видавалася тільки додатком до рояля, а не окремою істотою, покірливо вибивала на клавіятурі день у день ті самі мелодії, а Марія Федорівна, переплітаючи свої вказівки та завваги добірною лайкою й ущіпливими дотепами, відбивала такт долонями:
– Раз-два-три... Раз-два-три... Ізо, не став же ноги по-коров'ячому. Раз-два-три... Ваше преосвященство, Василевська, звольте ласкаво прислухатися: це ж гавот грають, а не "іспола еті деспота" вам співають!
– Ну, досить уже "отарного" танцю... Солістки!
Та перша жваво розсипала на роялі блиски та іскри "тореадора й іспанки". Бо ж: "Балетний виступ без еспанських танків – однаково, що стіл, обслужений без соли!"
Зацокотіли кастаньєти: "іспанка" Мальчевська заточилася перед "тореадором" – Мариною Данильчуківною. Ті, що не танцювали, могли сідати на лавках попід стінами. Несподівано погляд Марії Федорівни впав на обличчя Ноель і вловив на ньому щиру посмішку.
– А ти, сонна одаліско, чого зраділа? – Марія Федорівна "тикала" всім вихованкам і всім давала додаткові прізвища. – Ну, кажи, чому смієшся?
– Смішно ж, Маріє Федорівно, бачити, як Марина тримає кастаньєти!
– А що ж так у тім тебе втішає?
– Бо ж вона тримає їх, як гітана, а тим часом зображує торера. До того ж чоловіки чи парубки ніколи не підносять кастаньєтів таким рухом над головою, бо то рух тільки жіночий. А крім того, Марина відбиває "хоту"...
– Чи бач? – здивувалась чи розгнівалась балетниця. – В якому ж це університеті ти таких мудрощів набралась?
– На кожній "плаца", у кожному "патіо", на всіх вулицях це можна бачити.
– Де, де на вулицях – у Києві чи в Кобеляках?
– А хоч би у Сан-Себастьяні, або в Сан-Хосе. Також і в Піренеях на кожнім ярмарку повно гітан...
– Ах! Ну, то ти так і говори! Я ж забула, що ти в нас "знатная іностранка".
Біографія Ноель була відома й Марії Федорівні, як і всьому інститутові.
– У-гу-у! – протягла ще раз Марія Федорівна й продовжувала, – раз-два-три... Раз-два... – І нагло урвала та вже зовсім поважно звернулася до Ноель: – А може, й ти вмієш якийсь із тих танців?
За хвилину Ноель уже показувала вчительці, як бере в руки кастаньєти "християнка", а як "гітана", а потім під звуки балету з "Кармен", не знаного в інститутських стінах, кинула цілий жмуток рухів і постав, що зілюстрували "малагенью", "севільяну", "фламенко", "халео". Марія Федорівна вже не лаялась і не злосливила. Зміняючи один танок на другий, зупиняла вона Ноель і сама робила кілька танкових кроків, бажаючи поправок, немов вони змінили ролі. Скінчалося тим, що вчителька почала цілувати Ноель і оповістила:
– Годі з "тореадором і іспанкою". Цієї каші не буде. А на еспанські танці підеш ти, Ноель, з "хотою". Маємо чудову музику Гліпки, що її всі знають...
І так Марія Федорівна, сама того не знаючи, робила для Ноель велику послугу й давала їй повну сатисфакцію, бо поручила танцювати перед царицею ті самі "кафешантанні" танці, за які мадам Рапне грозила отій "дивовижній монастирці", що "деморалізувала" своїх подруг, вигнанням з інституту. До речі згадати тут, чим скінчився тодішній напад мадам Рапне на Ноель.
Директорка, діставши інформації від класової дами, повідомила нерідну матір Ноель, що її пасербиці грозить видалення за недобру поведінку. Мачуха ж дівчини, шляхтянка з Галичини, вельми енергійної вдачі, як і цілий її "войовничий" рід, замість відповіді, сама приїхала до інституту.
На її домагання зібралися в директорки всі "компетентні у тих справах" члени інститутського начальства. Коли мачуха почула, що всі обвинувачують Ноель "у занадто вільній поведінці", відразу згодилася, щоб ту "дівчину звідсіля забрати".
– Але на тому справа не скінчиться. Я буду приневолена подати до преси, що ваш інститут уміє так основно псувати дівчата в короткому часі, що покірлива, тиха, побожна й слухняна дівчина, взірцево вихована в монастирі, моральна в найменших дрібницях, – стає небезпечна для моралі инших. Гадаю, що мені, як її нерідній матері, дадуть віру, бо ж я, мачуха, не маю чого за неї особливо заступатись. А крім того, я спробую на ту справу звернути увагу, може, ще компетентніших осіб, як тут приявні...