І вона з дітьми рушила вперед.
Минув якийсь час. Олені стояли тихо, дослухаючись і глибоко втягаючи повітря.
— Тільки цього нам ще бракувало до всього, що довелося пережити! — сказала тітка Неттла.
Вона була дуже розгнівана. Глянувши на неї, Бембі відчув, що тітка Нетгла думає про щось жахливе.
З того боку, звідки прилетіли гави, долинув сорочачий галас.
— Увага, увага, увага! — кричали вони.
Самих сорок олені ще не бачили, однак чули, як вони 3астережливо кричали, перебиваючи одна одну: ~— У-ва-га! Увага! Увага!
Ось сороки наблизилися до оленів. Пурхаючи з дерева На Дерево, злякано озираючись, вони летіли вперед. "Г Гха! — подали гучний сигнал тривоги сойки. Раптом олені здригнулися, ніби від удару. Вони мовчки г°яли, нюхаючи повітря. 4е був Він.
З гущавини погягло нестерпним духом, гострим, Я(! ніколи. Більш не було потреби принюхуватись. Той ду^ бив у ніс, глушив почуття, стискав серце.
Тепер чути було не лише скрекіт сорок і застериц. ливий крик гав — захвилювався весь ліс. У гіллі пур. хали синиці — сотні дрібних пухких кульок — і щосили пищали:
— Тікайте! Тікайте!
Протяжно крикнувши, блискавкою майнув чорний дріад. Крізь темне плетиво голого чагарника було видно, як на снігу снували вузькі, невеличкі тіні. То були фазани. Серед них маячило щось червонясте. Певно, лис. Але тепер ніхто не боявся його. Нестерпний дух широкими хвилями плив лісом, навіваючи на всіх його мешканців жах. Усе живе в лісі було охоплене одним бажанням — утекти, врятуватись.
Цей таємничий, гнітючий дух був сьогодні такої сили, що всі збагнули: цього разу Він прийшов не сам, а з усіма своїми родичами, і сподіватися можна всього.
Непорушно дивилися олені, як розгублено пурхали синиці і дрозди, як хутко тікали по деревах білки, перестрибуючи з верхів'я на верхів'я, і думали: "Всій цій малечі, власне, нічого боятися". Проте олені розумі™ їх: адже й білка, й пташка відчували Його, а жодна лісова істота не може стерпіти Його присутності.
Ось прискакав наполоханий заєць, на хвильку спинився і пострибав далі.
— Що там таке? — нетерпляче гукнув навздогін йому Карус.
Та заєць лише кинув на нього безтямний погляд: він був такий розгублений, що не міг говорити.
— Навіщо питати? — похмуро сказав Ронно. Заєць хапнув повітря.
— Нас оточено,— ледь чутно прошепотів він.— Виходу немає. Скрізь Він!
І тієї ж миті всі почули Його голос. Десять, двадцять, тридцять разів поспіль Він прокричав:
— Го-го! Га-га!
Цей крик був страшніший від бурі й урагану. Ліс сповнився жахом. А Він уже стукотів об стовбури дерев-Шелестіли кущі, тріщало гілля — це йшов Він!
ішов сюди, в гущавину.
ТаМ, звідки Він ішов, почулось гучне, з посвист "отіння крил —це, зляканий Його кроками, зня Сзан. Лопотіння дедалі тихішало: птах набирав ві * І враз гримнув грім. Тиша. Потім глухий удар
^щлю.
__Його вбито,— тремтячим голосом
сказала мати
рембі
— додав Ронно.
Перша жертва,-Ліарена промовила:
— Сьогодні багато хто з нас помре. Може, Та ніхто її не слухав. Усіх опанував страх.
_ ^, __________— "™".1".,Ї.Г." ІЇГГЛ ТТЇРТТ.ГЯ Алі
Та юхто и не слухав. <ид шиш^и*" ^.^— Бембі намагався зрозуміти, що діється. Але шалений гамір, що дедалі наростав, плутав його думки. Всюди гриміло, тріщало, ревло, і серед цього гамору Бембі чув, як б'ється його серце. Та цікавість брала гору, і він навіть не помічав, що весь тремтить.
у мати казала йому: "Будь коло мене", голосно, проте серед усього того гамору
Час від часу мати казала йому:
Вона говорила голосно, проте серед----------г,
Бембі здавалося, немов мати шепоче. Це "будь коло мене"
Рпно тпимало його, мов н£
давало Бембі якусь опору. Воно гримало його,
то він давно б уже, не розмірковуючи, ки-
ланцюгу, а ю от доипч ^ ^'"ч ...
нувся геть. Але щоразу, коли Бембі втрачав самовла дання й хотів тікати, він чув ці слова.
Бембі роззирнувся. Скрізь перед ним лісові мешканці кидалися на всі боки, зовсім знетямившись. Ось майнуло кілька ласок: вузенькі смужки, ледве вловимі оком. Тхір жадібно слухав новини, які, затинаючись, розповідав йому охоплений відчаєм заєць. Серез фазанів, що безладно метушилися довкола, стояв лис. Фазани зовсім на нього ие зважали, бігали перед самісіньким його носом, та й лисові було не до них. Витягнувши шию, нашорошивши вуха, він нюхав повітря, прислухався до гамору, який Усі ближчав, і тільки зрідка помахував пухнастим хвостом, ніби щось напружено обмірковуючи.
Квапливо підбіг фазан, що вирятувався з самого пекла. Він був у нестямі.
— Лиш не здіймайтесь угору! — кричав він до своїх Родичів.— Не здіймайтесь, а біжіть! їм тільки й треба, вдоб ми знялись у повітря! Хай ніхто не здіймається! Тільки біжіть, біжіть, біжіть!
Сердега весь час повторював те саме, ніби хотів умовити самого себе. Але він уже просто не знав, що гово. рить.
— Го-го! Гага! — пролунало вже десь близько.
— їм тільки й треба, щоб ми знялись у повітря! вигукнув фазан і раптом, випроставши крила, шугнув догори.
Бембі стежив, як він прямо й стрімко здіймався міи^ деревами, лопочучи крильми і сяючи своїм чудовим темно-голубим і золотавим убранням, неначе самоцвітами. Його довгий шлейф маяв у повітрі. Різко пролунав короткий удар грому. Фазан згорнув крила, перекрутнувся, ніби хотів ухопити дзьобом себе за ноги, й важко полетів додолу. Він упав поміж своїх родичів і більше не вору шився.
Тепер уже ніхто не міг залишатись на місці. Всі кинулися врізнобіч. П'ять чи шість фазанів разом знялись у повітря, б'ючи крильми.
— Не здійматись! — гукала решта, сипнувши хто куди.
Грім ударив п'ять-шість разів, і фазани, що злетіли в повітря, камінням попадали на землю.
— Тепер ходімо! — сказала мати.
Бембі оглянувся. Ронно й Карус уже втекли. Зникла й тітка Неттла. Тільки Марена ще лишилася. Вони ру шили вперед. Бембі поряд з матір'ю, Марена за ними. Навколо гриміло, тріщало, ревло. Мати була спокійна. Вона тільки злегка тремтіла, але не втрачала голови.
— Бембі, синку мій! — казала вона.— Весь час тримайся біля мене. Зараз ми вийдемо з гущавини й перебіжимо галяву. Тільки не треба поспішати.
А грім усе дужчав. Десять, дванадцять разів прогримів він, кинутий з Його рук.