— Ми помилялись,— казали вони.
Бідолаха Жозеф, щоб не зостатися позаду брата, спробував жити на свої заробітки — і спромігся. За три місяці підполковник, що їв і пив за чотирьох, вередував і під приводом того, що він, мовляв, заробляє, змушував удів витрачати на харчі чимраз більше, не дав їм жодного су. Ні мати, ні пані Деквен з делікатності не нагадували йому про обіцянку. Минув рік, і жодна з тих монет, що їх Леон Гозлан так образно назвав "п'ятилапими тиграми", не перейшла з Філіппової кишені в хатнє господарство. Правда, підполковник заспокоював своє сумління тим, що він, мовляв, рідко обідає вдома.
— Нарешті він щасливий,— казала мати,— він спокійний, він знайшов собі місце!
Завдяки статті, яку написав Верну, один з приятелів Біксіу, Фіно та Жірудо, Марієтта дебютувала не в Драматичній панорамі, а в Порт-Сен-Мартен, де здобула успіх у парі з мадмуазель Бегран. Серед керівників цього театру був тоді багатий і марнолюбний високий чиновник, закоханий у одну артистку; він намагався протегувати їй. У Парижі завжди бували захоплені акторками, танцівницями чи співачками люди, які входили в адміністрацію театрів заради свого кохання. Той чиновник знав Філіппа й Жірудо. Газетка Фіно й газета Філіппа підтримувала його; тим легше ці троє домовились улаштувати Марієттин дебют, що пристрасті, здається, об'єднують людей у їхніх безумствах. Підступний Біксіу скоро повідомив свою бабусю та поштиву Агату, що касир Філіпп, цей лицар над лицарі, покохав Марієтту, знамениту танцівницю з Порт-Сен-Мартен. Ця не дуже свіжа новина була ніби ударом грому для двох удів: по-перше, релігійні почуття Агати підказували їй, що акторки — це пекельні пастки; а по-друге, обидві вдови гадали, що ці жінки купаються в золоті та перлах і обдирають до нитки найбагатших людей.
— Овва,— казав Жозеф матері,— невже ви гадаєте, ніби мій брат такий дурний, що даватиме гроші своїй Марієтті? Ці жінки обдирають тільки багатіїв.
— Уже балакають, ніби Марієтту приймуть до Опери,— повідомляв Біксіу.— Але не бійтесь, пані Брідо, до Порт-Сен-Мартен ходить дипломатичний корпус, і ця красунечка не довго буде з вашим сином. Кажуть, що один посол шаленіє за Марієттою. І ще новина! Старий Клапарон помер, завтра похорон, а його син, що став банкіром, засипався золотом і сріблом, замовив найдешевший провід. Цьому хлопцеві бракує доброго виховання. В Китаї такого не буває!
Філіпп, розраховуючи поживитися, запропонував танцівниці звінчатись; але мадмуазель Годешаль, що збиралась перейти до Опери, відмовилась: чи то вона розгадала підполковникові наміри, чи то зрозуміла, як їй потрібна для кар'єри незалежність. До кінця року Філіпп навідував матір зо два рази на місяць. Де ж він бував? У своїй касі, в театрі або в Марієтти. Ніякі відомості про його поведінку не доходили на вулицю Мазаріні. Жірудо, Фіно, Біксіу, Верну, Лусто бачили, що він поринув у розваги. Філіпп бував на всіх виставах з участю Тюлліа30, одного з провідних акторів Опери, Флорантіни, що заступила Марієтту в Порт-Сен-Мартен, Флоріни й Матіфа, Коралі й Камюзо. Починаючи з четвертої години, коли він виходив зі своєї каси, він розважався до півночі, бо завжди мав якесь запрошення ще з учора — добрий обід на чийсь кошт, вечірку з картами, вечерю. Тоді Філіпп жив у своїй стихії. Цей карнавал, що тривав півтора року, не минав без турбот. Прекрасна Марієтта після свого дебюту в Опері, в січні 1821 року, скорила одного з найблискучіших герцогів двору Людовіка XVIII. Філіпп спробував боротися з герцогом; та хоч йому й щастило в грі, на початку квітня він мусив, захоплений своєю пристрастю, взяти грошей у касі газети. У травні він уже був винен одинадцять тисяч франків. У цьому фатальному місяці Марієтта подалась до Лондона визискувати лордів, поки споруджуватимуть тимчасову залу для Опери в будинку Шуазеля, на вулиці Лепелетьє. Нещасливий Філіпп, як воно звичайно ведеться, на той час по-справжньому покохав Марієтту, попри її шаблонну акторську зрадливість; а вона завжди бачила в цьому молодикові тільки брутального й тупуватого вояку, перший щабель, на якому не хотіла залишатися довго. Крім того, передбачаючи той день, коли у Філіппа не стане грошей, танцівниця зуміла здобути серед газетярів підтримку, яка звільняла її від необхідності триматись Філіппа, хоча й зберігала властиву таким жінкам своєрідну вдячність до того, хто, так би мовити, перший вирівняв їй стежку страшної артистичної кар'єри.
Змушений відпустити свою жахливу коханку до Лондона, не поїхавши з нею, Філіпп "вернувся на зимові квартири", як він висловлювався, й оселився в мансарді на вулиці Мазаріні, віддаючись там день у день похмурим роздумам. Він відчував, що не зможе жити інакше, не так, як жив цей останній рік. Розкіш, що панувала у Марієтти, обіди та вечері, вечірки за кулісами, товариство дотепників та газетярів, своєрідний шум, що лунав навколо нього, всі насолоди, які давав він чуттям і марнолюбству; це життя, яке можна знайти тільки в Парижі і яке щодня тішить нас чимсь новим, стало для Філіппа більше ніж звичкою; воно було для нього необхідністю, як тютюн і келишки лікерів. Він і сам зрозумів, що не зможе жити без цих постійних розваг. У голові вже зринала думка про самогубство — не через недостачу, яку виявлять у касі, а через неможливість жити з Марієттою, в атмосфері насолод, у якій він блаженствував цілий рік. Сповнений цих похмурих думок, він уперше зайшов у майстерню до брата; той, у синій блузі, саме працював — копіював картину для якогось купця.
— То ось як роблять картини! — сказав Філіпп, аби з чогось почати.
— Ні,— відповів Жозеф,— так їх копіюють.
— Скільки ж тобі заплатять за цю?
— Е! Небагато, двісті п'ятдесят франків, але я вивчаю манеру майстрів, здобуваю знання, розгадую таємниці ремесла. Онде моя картина,— і Жозеф показав пензлем на ескіз, фарби на якому ще не висохли.
— І скільки ж ти тепер кладеш у гаманець за рік?
— На жаль, поки що мене знають тільки художники. Мені допомагає Скіннер — виклопотав для мене розписи в замку Прель, я в жовтні поїду туди робити арабески, обрамлення, орнаменти, і граф де Серізі платить дуже добре. На цих дрібничках, на замовленнях купців я б відтепер міг заробляти тисячу вісімсот — дві тисячі франків чистих. Е! На найближчу виставку я подам оту он картину; коли вона сподобається, успіх мені забезпечений. Друзі хвалять її.