– А тепер, – промовив Етельред, і голос його тремтів від страху й піднесення, – як тільки я заманю тих двох у темницю, відразу виставляйте манекен на потрібне місце, а тоді нехай Папуга що-небудь голосно скаже. Я знатиму, що ви готові, зрозуміло?
– Згода, – прошепотіли у відповідь.
Пенелопа відчувала, як стукотить її серце – мало не вискакує з грудей, – і запитувала себе, чи інші теж бояться так само, як і вона.
– Добре, – Етельред схвильовано ковтнув повітря, – час починати.
З цими словами він прочинив двері, вислизнув у коридор і залишив двері напіввідхиленими. Всі припали до отвору й побачили, як він поправив на собі циліндр і бадьоро, з безтурботним виглядом пострибав униз коридором до вартових із затиснутими під пахвою Пенелопиними олівцем і записником.
– Агов, – гукнув він вартовим, – прокидайтеся! І це називається вартові? Та я вже давно міг підповзти й подушити вас обох.
Василиски, щойно почули його голос, підстрибнули та виструнчились, та коли роздивилися, хто це, знову розслабилися.
– А, це ти? – прокаркав один різким грубим голосом, схожим на гарчання пса, що гризе кістку. – Чого ти хочеш, жабо дурнувата?
– По-перше, я хочу, щоб ви більше не пащекували, – твердо відповів Етельред. – Прошу притримати язики у своїх потворних рилах, бо я, власне, прибув сюди зі спеціальним завданням від самого Шефа, зрозуміли? Якщо не вірите, можете зійти нагору та спитати його. Хоча цього я б вам не радив, бо він зараз у паскудному настрої – бушує, наче вулкан.
– А чого це він? – тривожно перепитав вартовий. Вочевидь, коли Головний Василіск гнівався, перепадало всім.
– Це все через Г.Г., – відповів Етельред. – Так-так: річ у тім, що Г.Г. планує всім нам помститися.
– Цікаво, як це? – глузливо посміхнувся василіск. – Ми всі його Книги тримаємо тут. У нього не лишилося жодного заклинання.
– Це добре, – зловтішно сказав Етельред, – але якщо він не знає жодного заклинання, то як же йому вдалося загасити місяць?
– Загасити місяць? – луною відгукнулися вартові.
– Ага, – підтвердив Етельред, – не вірите – вилізьте на замкову стіну та самі подивіться. Тому-то ваш Шеф і перелякався на смерть, авжеж. Тому-то й послав мене сюди шукати місячні заклинання у Великій Книзі Заклинань, і тому-то я не маю часу стояти тут із вами та базікати. Відчиніть-но ці двері та дайте мені зайти, бо інакше отримаєте на горіхи від шефа.
– Аякже, аякже, – поквапливо погодився вартовий, зняв зі стіни здоровенний ключ і відімкнув двері.
– Добре було б, якби ви обидва теж пішли зі мною та трохи допомогли, – підказав Етельред.
– Зараз, зараз… – закивали вартові й слухняно пішли слідом, коли він пострибав у темницю.
– Добре, – сказав Пітер, – Пенні, ти залишайся тут, поки вартові не кинуться за манекеном.
Хлопчики відчинили двері та спритно викотили двійника Г.Г. в коридор так тихо, як тільки могли. З темниці чути було, як Етельред всіляко намагається затримати вартових на місці.
– Так, ти тримай мого записника, а ти тримай мій олівець, – командував він. – Загасити місяць – то серйозна справа. Наступного разу, уявіть собі, він візьме та загасить сонце – отоді вже нам перепаде, га?
Швидко й обережно близнюки встановили манекен там, де починався спуск і де найлегший поштовх міг би зрушити його з місця – на прогулянку вниз коридором. Тоді Папуга зайняв своє місце у нього на плечі.
– Ну, все, – шепнув він, – повертайтеся і ховайтесь.
Тільки коли хлопчики зникли з очей, Папуга розправив пір'я та прочистив горло.
– Любий мій Папуго, – промовив він, неперевершено імітуючи високий голос Г.Г. – Сьогоднішнє вимкнення місяця – лише перший крок у моїй війні проти василісків.
– Еге ж? – сказав Папуга своїм справжнім голосом. – А який же буде наступний крок?
– Ого! Орли! Присягаюся шкарпетками і капелюхом! – пронизливо крикнув Етельред із темниці. – Дивіться! Це ж сам Г.Г. власною персоною! Хапайте його! За це обіцяно підвищення по службі, купу медалей! Шеф вас любитиме, як рідних. Мерщій, мерщій!
Вартові спантеличено озирнулися й побачили того, кого мали прийняти за Г.Г., – він стояв у коридорі з Папугою на плечі. За якусь мить вони вже отямилися від шоку. І тоді з переможними криками кинулися вперед.
– Стережися, Г.Г., тут василіски! – застережливо зойкнув Папуга, нібито з переляку, і злетів з плеча двійника та підштовхнув його лапами, як і планувалося.
Двійник повернувся кругом і покотився вниз коридором, набираючи швидкість. Довга мантія волочилася по землі, так що коліщаток зовсім не було видно й складалося враження, ніби це справжній Г.Г. біжить щодуху, рятуючи своє життя. Василіски лишилися позаду. Вони аж заґелґотіли від нетерплячки, прагнучи схопити Г.Г., штовхаючи один одного, й собі кинулися навздогін.
– Усе чисто! – гукнув папуга. – Мерщій!
Діти перетнули коридор і забігли в темницю, де на них чекав Етельред.
– Уперед, – гукнув він, – шукайте свої нещасні заклинання, а я тут попильную василісків.
Він пострибав із темниці в коридор і далі, слідом за вартовими, яких уже й слід прохолов.
А діти відразу побачили Великі Книги Врядування, по шість футів заввишки й по три завширшки кожна, виготовлені з найтоншої тисненої шкіри, оздобленої вишуканими пурпурово-золотими візерунками. Кожна книга лежала на дивовижної краси золотому столику, інкрустованому сріблом.
– Вітаю вас, Книги, – з любов'ю промовив Папуга. На превеликий подив, книги відгукнулися мелодійними голосами, схожими на голоси трьох маленьких бабусь:
– Вітаємо тебе, Папуго, як ти там? – відповіли вони. – Дуже приємно знову тебе бачити. Ти збираєшся нас врятувати?
– Ще не зараз, – сказав Папуга. – Ми готуємося тебе порятувати, моя кохана балакуча бібліотеко. Але зараз ми прийшли по заклинання проти василісків – будь ласка, Книго Заклинань!
Діти знову здивувалися, коли Книга з написом "Се Є Велика Книга Заклинань" розгорнулась і почала перегортати сторінки, бурмочучи сама до себе:
– Василіски… василіски… Так відразу й не пригадаю… Василіски… Звичайно, я можу помилятися…
– Я прошу, швидше, – сказав Папуга, – вартові можуть повернутися будь-якої миті!
– Я стараюся допомогти тобі якомога швидше, – з готовністю промовила Книга. – У мене друк тільки з одного боку. Зараз я подивлюся… Василіски… Василіски…