Із-за стола президії підвівся кострубатий студент і вийшов на трибуну.
— Товариші депутати! Перш за все нагадаю вам, що викликало потребу в перерві засідання. Як ви пам'ятаєте, Діденко з цієї трибуни оголосив дуже цікавий документ про задуману більшовиками акцію в Харкові. Цей документ проливає світло і на події в нашому місті. І, як висловився Діденко, дає нам змогу питання, поставлене фракцією більшовиків на це засідання, "поставити з голови на ноги". Щоб краще розібратися в ситуації і обговорити становище, яке створилося, ми і вимагали перерви. Тільки більшовики, як пам'ятаєте, були проти. Ще б пак! А втім,— він зробив паузу і заговорив знову, відрубуючи кожне слово:— А втім, вони використали цю перерву непогано. З властивою їм оперативністю,— просто навіть заздрість бере! — вони за ці півгодини встигли немало. Скориставшися з перебування на станції проходящого ешелону якихсь анархічно настроєних солдатів, вони домоглися від отамана куреня полубот-ківців звільнення Кузнецова... Рух, шум, голоси в залі.
— ...Під загрозою насильства,— продовжував промовець,— і свідок тому повітовий комісар Мандрика, присутній зараз в залі. Він був у салон-вагоні отамана, коли озвірілий, п'яний натовп солдатні увірвався в салон...
— Ох, і брехло ж! — басом сказав хтось у залі. Мимоволі всі глянули в той бік.
— Але мало цього. Щоб нав'язати нам ухвалу, вигідну для них, більшовики заручились підтримкою цієї солдатні і тут, на засіданні. Присутність їх у залі... Озброєних!..
— От гад! Ти диви: "Солдатня"! "П'яний натовп"! — знову почувся той самий бас.— Це хто ж, ти нас поїв?
А тенорок додав:
— Кров'ю нашою він напоїв би нас! З охотою! "Війна до повної перемоги!"
— Товариші! До порядку,— постукав олівцем об графин Гудзій.
— Від імені фракції російських соціал-демократів я протестую проти присутності на засіданні озброєних і не відомих нам солдатів, що вирішили любою ціною зробити неможливою кашу роботу. Поки що вони ображають оратора, улаштовують обструкцію. А далі хто може поручитися! Можливо, вдадуться і до насильства. Я прошу обговорити це питання! — Він зійшов з трибуни і сів на своє місце за столом президії.
— Дай мені слово,— почувся голос із залу. ї літній, бородатий солдат, рядовий Кузьменко з Охтирської робочої дружини, випростався на весь свій богатирський зріст.— Я звідси, з місця, два слова. По-перше, відносно "солдатні". Що це за барський тон у соціал-демократа, хоч би і меншовика?! І звідки Кузін узяв, що вони п'яні? Поки ви там, на своїх фракціях, "розбирались в ситуації", ми з ними в коридорі не по одній цигарці викурили. Солдати як солдати. Перекидають їх частину, можливо, навіть на фронт. Стоять на станції. Час є. Так мають вони право прийти на відкрите засідання? Аякже! Хіба не повинні вони знати, що в них за спиною робиться, за що вони воювати будуть! Тепер відносно зброї. Хочу запитати Кузіна, а може, й тебе, голово Гудзій, бо ти підтакував йому,— з якого це часу революційні демократи стали отак боятися солдата з гвинтівкою? І чи личить це їм? Все! В залі знову, як брижі на воді од вітру, знявся шумок.
— Товариші,— Гудзій навіть звівся з місця і подзвонив у дзвоник, закликаючи до порядку. По настрою в залі він уже бачив, що затримувати увагу зборів на пропозиції Кузіна нема рації,— провалять. Тим-то він зняв цю пропозицію сам, правда, заспокоївши при цьому меншовиків і попередивши публіку, що при найменшому безладді він попросить її звільнити зал,— і давайте не ухилятися в сторону, а то все ходимо та й ходимо довкола. Часу у нас не так багато. Самі знаєте, електростанція працює лише до дванадцяти. Проїду промовців урахувати це. Не розтікатися мислію по древу . Слово надається представникові більшовиків...
Бондаренко тихо підказав йому щось, і Гудзій, на часинку зам'явшись, оголосив:
— Слово надається від фракції більшовиків Кузнецову. І знову, як не раз уже за ці кілька хвилин, при самій згадці
імені Кузнецова в залі знявся шумок, приглушений гомін. І так було, поки він проходив через зал до трибуни. Але ось вийшов він на трибуну,— і хоч Гудзій не тільки не дзвонив у дзвоник, але навіть не вважав за потрібне хоч би олівцем постукати об графин,— шумок в залі і гомін самі по собі стали стихати, дружніше закашляли простуджені. І зал приготувався слухати.
— Товариші! — неголосно і дуже спокійно сказав Кузнецов.— Перш за все хочу відповісти на запитання, яке так і повисло в повітрі. Ні меншовик Кузін, ні український есер Гудзій не вважали за потрібне відповісти на нього. І зрозуміло чому. Занадто вже неприємне, невигідне для них запитання. "З якого це часу революційні демократи,— спитав солдат із залу, розуміючи в даному разі дрібнобуржуазні угодовські партії — меншовиків, есерів,— з якого це часу стали вони так боятися солдата з гвинтівкою? І чи личить це їм?" Я, товариші, на це запитання відповім так: авжеж, личить. І навіть дуже личить!
В залі там-там спалахнув смішок. Хтось крикнув:
— Молодець Кузнецов! В саму точку!
— А чому?— продовжував Кузнецов.— Тому, що вони — меншовики, есери — ніколи ні революціонерами, ні демократами не були. Тільки прикидались такими. Маскували революційною фразою свою ворожість до народу. Солдата з гвинтівкою, озброєного народу вони завжди боялись. І чим далі, тим більше. Пригадаймо хоч би керенщину — осиковий кілок їй у спину! Ще в червневі дні, в самий розпал підготовки наступу, хіба не домагався есер Корейський, тодішній військовий міністр, запровадження смертної кари для солдатів на фронті? Хіба не організовував він карні загони "ударників" проти революційно настроєних військових частин? Щоб зламати опір народу, щоб на догоду своїй і іноземній імперіалістичній буржуазії перетворити вільний народ на гарматне м'ясо, по сто карбованців за голову. Не більше не менше — сто карбованців! Саме таку ціну давала Антанта тоді за кожну голову нашого солдата . Дешево, правда ж? Але "революційних демократів", як видно, ціна ця влаштовувала цілком. Недарма ж вони на кожному перехресті так і горлали про війну до переможного кінця. Не вийшло! Не піддався народ. Він пішов своїм шляхом, поглиблюючи революцію, створюючи Радянську владу. А Керенського та іже з ним — як вітром здуло на смітник історії. Але є ще, не перевелись на нашій землі люди, що прикриваються прапором революційної демократії. Ці люди із шкури лізуть, щоб повернути колесо історії назад, щоб загальмувати соціалістичну революцію. На Вкраїні зараз це чорне контрреволюційне д)^іо творять есдеки Винииченко, Петлюра, есер Грушевський , вся Центральна рада в цілому. Щоб утриматися біля влади і не за страх, а за совість відстоювати й далі інтереси "своїх" фабрикантів та поміщиків, вони на все готові. Готові кому завгодно і як завгодно — оптом, вроздріб продати свій народ, продати Україну. Нехай буде вона хоч колонією, неважно чиєю — французькою, англійською, американською, а може, і німецькою,— аби тільки не Радянська республіка. Аби тільки не стали біля влади робітники та селяни. Саме в цьому світлі і треба розглядати всі події останніх днів на Україні...