— Дьогтю більш гнали. А ми перейшли вже з дерев'яних на залізні осі, на колісну мазь.
— Та й тієї рік як уже немає в лавці.
А комарів таки й справді було тут у ліщині — хмарами. Так і обліпили всіх. І немає ж ніякого рятунку од них. А біля лісникової хати димні вогнища можна буде розкласти, та й таки спокійніше заснути — не розплачуючись власною кров'ю за сон.
На що вже Лука — безтурботна людина, а й той не втримався, пожартував невесело:
— Ох же, хлопці, й життя заходить! Розпрокомаринське!
На всі ці резони своїх козаків Грицько, певна річ, не міг не зважити. Тим більш, що кончої потреби саме отут, на узліссі, розташовуватись зараз не було. Зате була інша потреба: Деркача-лісника чимскоріш побачити, може, якісь новини у нього є, та й у свій штаб загону послати "пакета" (для таких випадків Деркачеві навіть коня із загону дали), сповістивши про приготування в селі, у маєтку, до приходу німців та про свій відхід із села...
II
Несподівані прикрощі навалились на Кандибу сьогодні з самого ранку. Передусім — німці у Вітровій Балці. А втім, це, власне, і не було для нього великою несподіванкою, бо ще звечора розвідка сповістила про підготовчі заходи до їх приходу, вживані і старостою і управителем маєтку. А відтак було застосовано і контрзаходи. Іще звечора першу сотню Легейди перекинуто було з Підгірців на передній рубіж, де досі лише чатувала сторожова застава з цієї ж сотні; та ближче до переднього краю переніс Кандиба свій командний пункт — у хату лісника, де вже й перебув минулу ніч... Не було великою несподіванкою й нещастя з Свиридом Прядкою, хоча звістка про це й приголомшила його вельми.
Привіз її Самійло Корж, командир піщанської сотні. Либонь, сам півгодини тому своїми очима бачив його труп. Рибалки випадково натрапили — прибило водою під кручу в лозняк. (І, як видно, не перший уже день, як зринув). Витягли на берег, за всіма ознаками — убитого вже було вкинуто в річку. З проваленою головою...
А його вже ось цілий тиждень вважали за втеклого разом із Гусаком, якого вартував тоді — після півночі. І чого тільки не валили на бідну Свиридову голову! Більшість сходилась на тому, що не інакше, як підкупив його Гусак. (Мав чим!). А може, за ці більш як два місяці добросусідського життя через тин зумів і навернути на свою віру? Кандиба тримався іншої думки. Знаючи Свирида Прядку ще з часів своєї роботи головою волосного ревкому (а Свирид тоді був одним із комітетчиків у своему селі), Кандиба вважав, що Свирида підвело його добре серце. Пожалів чоловіка, якому загрожував розстріл. Хоча при тверезому розумі Свирида і важко було збагнути — на що він розраховував, як він намірявся жити далі після цього злочину. Про те, що він міг би за прикладом Гусака й собі перекинутися на їх бік, Кандиба й думки не припускав. То, може, через те і смерть Свирида не була для нього також вже наглою несподіванкою. Власне, він ще й тоді, тиждень тому, думав про таку можливість. Дарма, що огляд місця події не давав ніяких підстав запідозрити напад на вартового. Навіть висловив був отаку свою думку, але як ніхто не пристав на неї, то й не наполягав дуже Тим більше, що так було й самому куди спокійніше! Бо одне діло з доброго серця випустити ув'язненого злочинця і навіть самому втекти, і зовсім інше — вирвати в'язня, не спинившися навіть перед убивством вартового, і нікуди, можливо, самим не тікати, залишитися невикритими в загоні.. А хіба ж це не те саме, від чого застерігав його Кушнір, картаючи за викривлення класової лінії, за потурання не зовсім певним людям, часом учорашнім ворогам?! Чи так уже всі вони й перекувалися? Якраз! І хіба не показова оця пригода з Гусаком?
Але як воно, все ж таки, могло статися? Почали пригадувати А зібралося цього ранку на командному пункті Кандиби немало людей Всі чотири командири сотень, половина комендантського взводу (друга половина залишилася з Цибульком у Підгірцях), був тут і новий начштабу загону Гармаш, і командир новоутвореної за пропозицією Гармаша кінної розвідки загону Саранчук зі своїм підручним Антоном Теличкою Ці двоє щоправда, в той день не були навіть у Підгірцях, тільки вночі повернулись із Славгорода, зате вони єдині з усіх тут присутніх бачили Гусака після втечі вже — у тому ж Славгороді.. То чи не з цього й слід почати розмотувати клубочок?
В який уже раз за оці дні розпитували їх, а вони навперемінки розповідали про той клопітний день у Славгороді.
Прибули, либонь, якраз в обід. Бо хоч і виїхали рано і їхали хутенько, але поки розвезли своїх супутниць — ївгу Семенівну на Дніпровський провулок, а Христю на Гоголівську вулицю, до Бондаренків, то вже й обідня пора настала. Відрядивши Санька з возом провіанту на Дворянську, самі заїхали на Троїцьку вулицю до Христиної тітки,— по оту ж саму фотокартку Гусака. Не хотіли Христю в це діло вплутувати, думали — самі впораються, І, напевно, зуміли б, якби не трапилось оте зовсім непередбачене...
Тільки-но спинились біля воріт, прив'язали коней до акації, як сюди ж підійшли двоє: один — із варти (як дізналися потім, інспектор повітової державної варти Лиходій), а за ним — очам не повірили спершу: Гусак Павло. Таж він сидить під арештом! Тільки учора ввечері Гармаш розповідав Грицькові... То яким же чином? Випустили чи, може, втік? Але коли б випустили, то чого б же йому отак нагло треба було сюди, в Славгород? Та ще й в отакому — ради свята!— пожмаканому вигляді! Інша справа, якщо, може, втік.. Гусак був теж неабияк здивований Але, не пода ючи виду, що впізнав і, може, думаючи, що його не впізнали, мерщій шмигнув у хвіртку Але ж Лиходія саме його службове становище зо бов'язувало, то поцікавився: що за люди, чий це фаетон? Теличка з гідністю відповів, ще фаетон генерала Погорєлова, в якого він служить прикажчиком, а зараз вони мають справу до Марії Дмитрівни Петренко: гостинця передала їй племінниця з села. В екіпажі лежало два клунки, один із борошном, пудів на півтора, а другий — з крупою, які Антон передбачливо переклав із воза, щоб у такий спосіб піддобритися до Христиної тітки. Не звертаючи більш уваги на Лиходія, він одного клунка взяв сам, а другого — Грицько, і пішли в двір услід за Лиходієм, котрий зохотився показати їм помешкання Петренків. Теличка, наздогнавши вже на ґаночку Гусака, запитав, яким чином він сюди потрапив.— "Не будь, Теличко, такий цікавий,відповів Гусак.— То менше клопоту матимеш!— Тоді до Саранчука:— А от із тобою, Грицьку, щось ми часто дуже стали натикатися один на одного. Тобі не здається?"—"Сліпий випадок,— відказав Грицько.— А хіба йому закажеш?"