Життєпис домашнього голуба
I
Ми відчинили хвіртку й опинились у великій стайні, розташованій на Західній Дев’ятнадцятій вулиці Нью-Йорка. Ледь чутний дух чистенького стійла тонув у духмяних пахощах сіна. Ми вилізли драбиною на довге горище. Південний край горища був відгороджений, і туркання голубів свідчило, що там голубник.
Тутешні голуби прославилися на все місто, і саме сьогодні п’ятдесят наймолодших із них мали змагатися в перегонах.
Господар голубника попросив мене, як людину безсторонню, бути суддею цих перегонів.
Молоді голуби вже не раз тренувались у перельотах. Разів зо два їх відносили разом з батьками за місто, і вони поверталися звідти до голубника. На цей раз уперше вони мали летіти без старих голубів. Старт їм призначили в містечку Єлізабет, що в штаті Нью-Джерсі,— досить далеко для першого самостійного перельоту.
— В такий спосіб,— сказав тренер,— ми збуваємо телепнів. Повертаються тільки найздібніші, а саме вони нам і потрібні.
Багато хто цікавився перегонами з ось якої причини. Всі, хто працював у голубнику, а також чимало аматорів голубиного спорту забилися об заклад,— котрий з голубів прилетить перший. Я мав визначити переможця, уболівальники якого одержать по тому виграш. Переможцем вважався не той голуб, який прилетить перший, а той, що перший залетить у голубник, бо яка користь з голуба-листоноші, коли він, повернувшись, не сяде зразу на сідало.
Голуб-листоноша привчений за всяких умов і завжди повертатися додому. Ці голуби не визначаються ані особливим кольором, ані чудернацькими прикрасами, які б відрізняли їх від інших голубів. їх розводять не заради краси, а тому, що вони швидкокрилі й кмітливі. Вони вірні своєму голубникові і здатні відшукати його без помилки. Немає іншого створіння, що вміло б так швидко зорієнтуватися і вибрати потрібний напрямок, як добрий поштовий голуб. Од інших голубів він відрізняється хіба що великими виступами над очима і міцними крилами.
Отож сьогодні молоді голуби мали показати, чого вони варті.
Хоча було багато свідків, я вирішив зачинити всі вічка голубника, крім одного, яке буде відчинене, аж доки всередину залетить перший голуб.
Я ніколи не забуду тих вражень, що їх мені довелося пережити цього дня. Мене попередили: вони вилетять о дванадцятій і прилетять сюди о пів на першу; але будьте насторожі, вони летять як вихор. Не встигнете їх угледіти, як вони вже влетіли до голубника.
Ми стояли на горищі, виглядаючи в шпарки чи ледь прочинені вічка, пильно вдивляючись у південно-східний край неба. Аж раптом хтось вигукнув:
— Дивіться, он вони летять!
З’явившися на обрії білою хмаринкою, голуби промчали над дахами міста, шугнули повз високий димар і за дві секунди були вже тут. Білий спалах, лет стрімких крил — все сталося так несподівано, швидко, що я, хоч і готувався, був захоплений зненацька. Я стояв біля єдиного відкритого вічка. Раптом крізь вічко промайнула блакитна стріла, вдаривши мене крилом по обличчю. Я ледве встиг зачинити вічко, хтось з-поміж нас загукав:
— Арно! Арно! Я ж казав вам, що він переможе.
Ох ти ж, любчику мій! Тобі лише три місяці — і вже виграв призі !
І власник Арно затанцював, більше з радощів за свого улюбленця, аніж тішачись виграшем.
Всі присіли навпочіпки, шанобливо стежачи за тим, як він жадібно напився, потім стрибнув до кормушки.
— Подивіться на його очі, на крила, чи ви бачили коли-небудь такі груди? Еге ж, такому голубові ціни немає! — без угаву вихвалявся його власник, звертаючись до знайомих, які мовчки переживали невдачу своїх птахів.
Це була перша перемога Арно. Він виявився найкращий із своїх перевесників, що їх виростили у відомому голубиному розпліднику. Перед ним відкривалося блискуче майбутнє. На лапку йому одягли срібне кільце Нью-Йоркського клубу любителів голубів. Він дістав номер 2590 С — номер, який і досі зберігають у пам’яті всі аматори голубиного спорту.
Під час цих перегонів додому повернулося тільки сорок голубів. Так воно й мало бути за всіма правилами. Слабші птахи повідставали, нетямущі — заблудилися. Таким простим способом вирізняють нездібних і покращують голубину породу. Із десяти голубів, що не прилетіли, п’ятеро щезли навіки, а інші п’ятеро повернулися пізніше в той же день, не всі разом, а один по одному; останнім прилетів здоровий вайлуватий вороний голуб. Робітник голубника сказав:
— Ось він нарешті, той телепень Вороний, на якого ставив Джекі. Я не сподівався, що він повернеться. З таким волом далеко не полетиш.
Великий Вороний, також прозваний Кутовим, бо народився в кутовому гнізді, ще змалечку визначався неабиякою силою. Хоч усі молоді голуби були приблизно одного віку, він став куди більший за інших і набагато гарніший. Проте аматори голубиного спорту не дуже-то цінують красу голубів. Вороний, очевидячки, розумів свою перевагу і ще змалечку почав сікатися до своїх слабкіших товаришів. Його власник пророкував йому велике майбутнє, але Біллі, робітник голубника, мав щодо цього великі сумніви, зважаючи на його довгу шию, здорове воло й великий тулуб.
— Птах не може швидко летіти, несучи такий пухир. Його довгі ноги — тільки зайва вага, і шия теж заважає льоту,—зневажливо бурмотів Біллі, прибираючи вранці голубник.
II
Голубів безнастанно випробовували все в нових і нових перельотах. З кожним разом дистанція перельоту зростала на двадцять п’ять — тридцять миль, а напрямок змінювався до тих пір, поки голуби вивчили всю місцевість на сто п’ятдесят миль навколо Нью-Йорка. Із п’ятдесяти птахів залишилось тільки двадцять, тому що під час важкого тренування відсіювалися не тільки слабкі й недорозвинені, а також і ті, хто випадково занедужав, став жертвою нещасного випадку або переїв перед польотом. Серед голубів, що залишились, було багато гарних птахів, широкогрудих, яснооких, довгокрилих, створених для швидкого польоту. Здебільшого вони були білої, вороної та брунатної масті, відрізняючись один від одного своїм забарвленням, всі вони мали блискучі очі й чутливий слух, і найкращий, найздібніший, найперший серед них був маленький Арно. В голубнику він не дуже відрізнявся від інших,— всі тепер мали срібне кільце на ніжці,— але у повітрі Арно зразу показував, чого він вартий. Як тільки відкривали кошик, Арно вилітав перший, здіймався у висоту, щоб бачити якнайдалі, визначав напрям і летів, ніколи не зупиняючись, щоб напитися, попоїсти чи погуляти.