Хто я?
Чим саме я схожий на більшість інших людей і чим саме від них відрізняюсь?
Які мої обов'язки щодо себе?
Які мої обов'язки щодо інших?
Якими є обов'язки роботодавця, службовця, представника держави, індивіда?
До якої міри, визначеної моїми здібностями, я задовольняю і врівноважую ці суперечливі крайності?
Що я розумію під любов'ю?
Що я розумію під виною?
Що я розумію під справедливістю?
Чим є для мене наука?
Чим є для мене мистецтво?
Синоптична освіта
144 Ця освіта переймається тільки одним: чому все таке, як є. Оскільки як люди ми перебуваємо в одній і тій же ситуації, освіта ця повинна бути в усьому світі ідентичною.
145 Вона повинна включати в себе вивчення великих реліґій і філософій минулого — і сучасності, — та оскільки її мета синоптична, їх слід подавати як інтерпретації, або метафори, реальності. Ми знаємо, що в цій сфері істина завжди складніша, ніж наші формулювання її.
146 Мені здається, з будь-якого справді синоптичного погляду на людське існування неминуче випливає висновок: головна мета еволюції — збереження матерії. Кожна форма живої матерії має свій власний смисл життя; наш людський смисл полягає в тому, щоб установити в житті рівність винагороди. Оскільки в теперішньому нашому світі надлишок нерівності повсюди, то належна синоптична освіта повинна викликати відчуття незадоволення, яке є також відчуттям нашого морального призначення.
147 Я також вважаю, що вона не повинна довіряти уявленню, ніби Бог (в традиційному значенні слова) може — будь-яким чином, крім описаного вище негативного, — мати людські атрибути і можливості; одне слово, буде краще, коли ми допустимо, що такого Бога не існує.
148 Зрештою, вона знищить нашу останню дитячу віру в загробне життя, крізь яку, наче крізь дірку в відрі, витікає життя справжнє. Якщо смерть абсолютна, то і життя абсолютне; життя священне; доброта до життя інших — важлива; сьогодні важливіше, ніж завтра; полудень відвойовує своє у ночі. Діяти — це даний момент, це життя; смерть ніколи не буває здатною діяти.
149 Все, зрештою, є засобом, і ніщо не є метою. Все, що ми називаємо безсмертним, — смертне. Що ядерний голокост може і не зробити, час — зробить напевно. Тому живіть зараз і навчайте цьому.
150 Таємниця не в початку чи кінці, а в цій миті. Початку не було; кінця не буде.
10
Значення мистецтва
1 Під мистецтвом я розумію всі види мистецтв; під митцями — творців у всіх видах мистецтв; під артефактами — все, чим можна насолоджуватися без присутності митця. Тепер, після того, як винайшли звукозапис і кінематограф, можна було б стверджувати, що видатне виконання — наприклад, у музиці чи театрі — теж є артефактом. Однак тут під артефактом я розумію те, що він значить традиційно: творчість композитора, а не інтерпретатора, драматурга, а не актора.
2 Практика і досвід мистецтва для людини так само важливі, як використання науки і саме наукове знання. Обидва ці великі способи осмислювати існування і насолоджуватись ним комплементарні, а не взаємно ворожі. Мистецтво особливо цінне для людини тим, що стоїть ближче до реальності, ніж наука; в ньому не переважають, як повинно бути в науці, логіка і розсудливість; отже, це вид діяльності, який розкріпачує, тоді як наука — цілком виправдано і неминуче — свободу обвужує. Зрештою, і це найважливіше, воно є найкращим — тому що найбагатшим, найскладнішим і найлегше зрозумілим — засобом спілкування між людьми.
Час і мистецтво
3 Найкраще можна перемогти час — а отже, і немо — за допомогою мистецтва. Воно створює той позачасовий світ сукупного інтелекту (за Тейяром де Шарденом — ноосферу), де кожний артефакт — сучасний і майже безсмертний настільки, наскільки взагалі може бути безсмертним предмет у космосі, де безсмертя немає.
4 Ми входимо до ноосфери через творення — і тим самим її створюємо — або через переживання — і тим самим У ній існуємо. Обидві функції взаємодіють: "актори" і "глядачі", "священики" і "прихожани". Тому що переживанням мистецтва є, крім усього іншого, переживанням того, що інші існували так само, як існуємо ми, і вони досі існують у цьому витворі свого існування.
5 Звичайно, ноосфера такою ж мірою створена і видатними досягненнями в науці. Але між артефактом і тим, що можна назвати сцієнтифактом, значна різниця: перший — на відміну від другого — не можна спростувати. Артефакт — хоч би який нікчемний у художньому відношенні є предметом у контексті, де доказів і спростувань не існує. Ось чому артефакт набагато стійкіший до дії часу; космогонічні уявлення жителів стародавньої Месопотамії справляють на нас дуже слабке враження і викликають мало інтересу. Це — спростовані сцієнтифакти. З іншого боку, артефакти античної Месопотамії зберігають інтерес до себе і безпосередність впливу. Велике випробування сцієнтифакту — його вживаність сьогодні; звичайно, використання сьогодні для нас життєво важливе і пояснює пріоритет, який ми у своєму світі сьогодні віддаємо науці. Але спростовані сцієнтифакти — ті, які вже не використовуються, — просто стають об'єктами зацікавлення історії науки і розвитку людського розуму, тобто об'єктами, про які ми дедалі більше схильні судити за естетичними мірками, оцінюючи лаконічність викладу, стиль, форму і так далі. Фактично вони стають для нас прихованими артефактами, хоч і значно залежнішими від часу, тому безпосередній вплив їх слабший і значення менше, ніж у артефактів справжніх.
6 Позачасовість артефакту має кількісний аспект; звичайно, логічно та граматично неправильно вести мову про один предмет як про більш позачасовий, ніж інший. Але до такого алогізму нас штовхає невідступне бажання перемогти час — або ж бачити його переможеним. Треба бути геть безжальним, щоб, всупереч своєму інтуїтивному чуттю, вважати що-небудь негарне в артефакті кількасотлітнього віку позбавленим будь-якої цінності. Щоправда, нерідко перебіг часу — це ніби комісія по відбору: у гарних предметів більше шансів уціліти, ніжу негарних. Але в багатьох випадках — наприклад, пов'язаних з археологічними знахідками — нам відомо: ніякої комісії по відбору не було. Негарні для своєї епохи предмети вціліли разом з прекрасними, але красу ми знаходимо і в тих, і в інших.