— Славо...— благально подивилася Тамара на Мурченка.
— Точно. На Тамарі женимо! Хочеш, периферія, на Тамарі? Тамара не заперечує. Я по її очах бачу. Ти їй, периферія, сподобався...
Але Сідалковському не зовсім подобалося звертання Мурченка.
— Точно, женимо. Не сподобається Тамара. Іншу активістку знайдемо. Чого для тебе не зробиш. Моли бога, що тебе зі мною доля звела. У мене легка рука,— Мурченко на мить затих.— Можна, звичайно, і фіктивний шлюб зіграти. Тепер це часто практикується. Але Слава Мурченко на це не піде. Одразу кажу: можеш навіть не розраховувати. Чуєш, периферія?
Сідалковський чув, але від такого звертання сам собі здавався ницим і безпомічним. А тому чи не вперше був розчарований і незадоволений собою.
РОЗДІЛ VI,
у якому розповідається про порушення субординації, архітектуру, плату за любов, неприступну фортецю, підлеглого і васала, груди, сорочки з прорізами і ерінацеус
Малюючи образ Ховрашкевича другим, ми порушуємо фіндіпошівську субординацію і обходимо заступника Стратона Стратоновича — Арія Федоровича Нещадима. Хай він нам пробачить. Адже ми робимо це тому, що Ховрашкевич при Ковбику перебував, як, скажімо, Меншиков при Петрі Першому чи Гришка Распутін при імператриці, а як науковець являв собою центральну постать у "Фіндіпоші".
Справжнє ім'я Ховрашкевича було Михайло, по батькові Танасович, а Ковбик на нього казав просто і по-товариськи: "Михалко".
Михалко у Стратона Стратоновича виконував, якщо можна так сказати, роль інтелектуального джерела, був носієм коридорних ідей та власної ініціативи. Для солідарності він, як і Ковбик, ні в музеї, ні в театри не ходив. Єдиними їхніми музеями були київські ресторани, по яким в основному й вивчалася архітектура столиці, як сучасна, так і минула: своєрідність її форм, стиль, застосування народного орнаменту та кольорові гами. Тут вони завжди знайомилися з мозаїчним оздобленням та стравами. Перше не цінувалося, а друге коштувало грошей, і треба було його, хочеш чи не хочеш, переварювати.
Інколи, якщо офіціантка довго не підходила, вони вели мову про барокко XVII—XVIII століть або про поєднання сучасності з старовиною чи томатного соку з горілкою і навпаки. Та все це траплялося не часто — переважно в дні зарплати, але неодмінно під час виплати преміальних, які чомусь одержували у "Фіндіпоші" як не Панчішка, то Ховрашкевич, а якщо не Ховрашкевич, то Панчішка. А коли вже ні той, ні другий, то обидва разом. "Плата за любов",— назве цей процес згодом Сідалковський.
Що Ховрашкевич любив свого аншефа більше, ніж самого себе,— це зможе підтвердити кожний фіндіпошівець. Ради нього Ховрашкевич навіть не одружувався. Боявся, що вечорами Стратонові Стратоновичу ні з ким буде посидіти. Принаймні такі чутки й досі поширюються у "Фіндіпоші", хоч, гадаємо, вони дещо перебільшені. Одне слово, Ховрашкевич відмовився від багатьох земних благ і поміняв їх на вечірні бесіди зі Стратоном Стратоновичем та на дегустацію вин. Після кожної випитої пляшки, як правило, Ковбик і Ховрашкевич освідчувалися один одному в любові. Ковбик запевняв Ховрашкевича, що він йому як син, Ховрашкевич казав, що Ковбик йому як батько. До того ж рідний, хоч Стратон Стратонович це категорично відкидав і казав:
— Ви мене не підводьте під гріх і статтю кримінального кодексу.
Коли нарешті Ховрашкевич добирався додому і, обіймаючи подушку, засинав, він міг уві сні довго й переливчасто сміятися чи просто щиро і відверто реготати. Це означало, що йому сниться Стратон Стратонович, який щось смішне розповідає або сам когось слухає і сміється.
Дещо їх і різнило. Якщо Ховрашкевич не любив періодики й читав тільки художню та історично-наукову літературу, то Стратон Стратонович на літературу не мав ні часу, ні терпіння. Усі свої знання він черпав з уст свого улюбленця. За те навзаєм Ковбик збагачував Ховрашкевича газетно-журнальною інформацією. Ховрашкевич читати газет не любив, хоч передплачував, і коли йому цим дорікав Стратон Стратонович, завжди відповідав одне й те ж:
— А для чого?
У чому ще різко розходився Ховрашкевич з Ковбиком — так це у тематиці, Стратон Стратонович завжди піднімав тільки одну улюблену тему — про випивки й закуски. Здіймаючи руки до неба, він мрійливо згадував ті часи, коли на раки ніхто й дивитися не хотів, а тараня вважалася харчами чумаків і сучасних любителів-оригіналів. Їх було у наших магазинах стільки ж, як тепер кабачкової ікри. Ковбик згадував ці післявоєнні роки і, звертаючись до Ховрашкевича, захоплено казав:
— Заходиш! Чуєте, Михалку?! Заходиш у магазин! Дивишся! Полиці вгинаються! Риба червона! Креветки свіжі! Балики рибні! Ікра паюсна! Береш! Кладеш до рота! На язику тане! По бороді тече! Лікті облизуєш! Умитися треба!..— Стратон Стратонович навіть в усній мові після кожного речення ставив завжди по декілька знаків оклику.
Після цього, як розповідав далі він, ніяка тебе горілка не бере. Навіть українська п'ятдесятшестиградусна.
Ховрашкевич у розмовах мав значно ширший діапазон, ніж Стратон Стратонович, починаючи від телепатії і кінчаючи вірусами та етрусками. Він говорив про все і водночас ні про що. Ховрашкевич ніколи не міг добратися до вершини своєї розповіді, скільки б його туди не підсаджували. Але, як усі старі парубки, він найбільше говорив про жінок. Це були найулюбленіші його теми. Про жінок він розповідав так млосно, як старі діви про Собак і котів. Якщо Ховрашкевичу можна було вірити, то він знав стільки жінок, як бухгалтер Бубон на своєму віку чужих грошей і ревізорів. "Самореклама,— скаже згодом Сідалковський.— Міф про золоте руно".
Ковбик дивився на нього із заздрістю і думав, що кожний холостяк — справжнє пристанисько свободи, неприступна фортеця, де домінують рештки не скасованої жінками волі й незалежності. Але Ковбик не знав того, що старі парубки, які дають клятви ніколи не одружуватися, одружуються раптово і несподівано як для самих себе, так і для своїх ближніх, до того ж, як правило, на вдовах чи розведених. А ті й ті, як відомо, жіночки досвідчені, котрі що-що, а дорогу до загсу знають не гірше за тих, хто там працює, і тому свобода від старих парубків, як естафетна паличка, вмить переходить до молодших поколінь. Фортеці беруться не облогою, їх бере один-єдиний воїн-випадок. Беззастережна капітуляція настає блискавично...