ВІД АВТОРА
В цьому літературному сценарії немає вигаданих персонажів. Вони взяті з записок Ф. Беллінсгаузена "Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане" і названі своїми іменами від капітанів до рядових матросів з закріпачених селян, імена яких Беллінсгаузен знайшов своїм моральним обов'язком увічнити в книзі в особливому списку.
Я теж вважав своїм обов'язком зробити це, створюючи їх образи, як я розумію, намагаючись при цьому по можливості повніше і точніше, в межах одного фільму, викласти зміст книги Беллінсгаузена художніми засобами.
Сценарію надано характер героїчної кінопоеми. Формі викладу приділено дуже багато уваги, аби режисер і актори в своїй роботі були позбавлені сумної необхідності пробиватися до фільму крізь зарості сценарної сухості та схематизму, а навпаки: щоб сценарій полегшував їх роботу, будив високі почуття і створював творчу атмосферу в роботі над кожним епізодом і в усій картині в цілому.
Деякі авторські літературні відступи прошу розглядати не як прикрашування чи обхід кінематографічних образотворчих засобів, а як можливі дикторські тексти, які будуть допомагати розкриттю пізнавальної та художньої суті майбутнього фільму.
В Кронштадті починає світати.
По гранітній набережній Кронштадта іде моряк Степан Паліцин в супроводі дружини і матері. Голова його високо піднята, очі спрямовані в далечінь.
Далі йдуть архангельські велетні, марсові Пилип Блоков і Данило Коренєв. На їх злегка схвильованих небуденних обличчях такий самий вираз влади далекого, як і в Паліцина. Данило Коренєв ходив уже два рази навколо світу.
Б'ють склянки.
йде суворий, задумливий штурман Ільїн і на ходу вже віддаляє рухом руки своїх рідних. На рейді ледве мріють в тумані кораблі. Б'ють склянки.
Іде матрос першої статті Прокіп Касаткін, щасливо посміхаючись, обнявши Надію. І Надія, теж з усмішкою і залита сльозами, про щось говорить, говорить, говорить, не розуміючи, що він уже майже не чує її. На обличчі в кожного моряка начебто написано: "Невідома путь моя довга, і весь я вже у владі великого настільки, що все навколо здається мені байдужим, перехідним, малим і начебто минулим. І ви в тому числі, дорогі мої. І чим більше бачу я смутку у ваших очах, тим скоріше... попрощатись би, скоріше попрощатися..."
Кінчається біла ніч.
Молодий лейтенант Михайло Лазарєв приймає благословення матері, і вже відриває його від неї та ж непоборима сила.
Б'ють склянки вдалині.
Всі близькі й родичі на березі йдуть вже нарізно. Спустошені і разом з тим піднесені. Нема ні сліз, ні драматичних рухів. Схвильовані, глибоко людяні погляди очей спрямовані в море.
На корпусах кораблів назви: "Восток" і "Мирньїй".
На екрані виникають гравюри тридцятих років минулого століття напливами, наче з води, картини і моделі кораблів, портрети офіцерів, матросів, антарктичні і тропічні пейзажі, пінгвіни, морські чайки, полінезійські ідоли, історичні дати.
Коли малюнки, географічні карти і моделі кораблів зникнуть, залишивши місце реальній палубі корабля, буде видно, що все відбувається в Кронштадті літнім ранком 1819 року.
Дикторський текст, який буде супроводжувати всі початкові кадри фільму, доведе до відома глядача, що в цей знаменний день, саме 4 липня 1819 року, Росія, яка перемогла Наполеона з його "двунадесятью языками", посилає в район південних широт земної кулі два кораблі під командою кращих своїх офіцерів — Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарева, давши їм науково-дослідне завдання — перевірити океанографічні карти, обслідувати крайні широти біля Південного полюса і з'ясувати, чи справді мав рацію англійський мореплавець Кук, який стверджував, що ніякого материка в області Південного полюса немає і що загадкова Антарктида існує в одній лише фантазії кабінетних учених. Більш того, кораблі одержали завдання наблизитись до самого Південного полюса.
На карті земної кулі ще біліють плями недослід-жених місць, але таємниці вже доживають останній свій час.
Маленька ескадра в складі двох трищоглових шлюпів зараз виходить в плавання, якому судилось стати епохальним і обезсмертити.імена героїв Антарктиди.
Командир "Востока" Ф. Ф. Беллінсгаузен, один з кращих офіцерів російського флоту, з чогось дуже не-вдоволений. Чому він такий суворий, зажурений і що його тривожить, не знає на палубі ніхто: ні офіцери, ні матроси, а коли хто й догадується,— мовчить: справи все одно вже не поправити. Всі зайняті на палубі навантаженням, чисткою, перевіркою. Увесь екіпаж корабля вже заглибився у владу деякої зреченості, як це буває звичайно перед дальніми плаваннями, і всім здається, що їм хочеться скоріше відірватися від рідних берегів назустріч невідомому. Тільки чому капітан такий невдово-лений?
Невдоволений і командир "Мирного" — старший лейтенант М. П. Лазарев, теж один з найвидатніших офіцерів флоту. "Мирный" — корабель, збудований на славу. Будував кращий корабельний майстер Степан Ко-лодкін за проектом відомого інженера Курепанова, але справа не тільки в кораблі.
Майстрові кораблів Степанові Колодкіну здається, що Лазарев невдоволений саме його, Колодкіна, роботою. А в Степана Колодкіна вже два сини старші за Лазарева, теж корабельні майстри, і ось на тобі,— доводиться все пояснювати, показувати, переконувати.
— Працювали, вашскородь, не покладаючи рук. І те сказати,— адже це не будинок: корабель в океані. Фортуна! Як треба було пригнати все до останнього болтика! Скільки уваги, праці, скільки таланту й любові вложено в корабель, якщо хто розуміє!
Показуючи витвір своїх рук командирові судна, Ко-лодкін глянув на бізань-щоглу і, підвівши голову, ніжно посміхається:
— Ось бізань, дивіться! Бачили бізань? Наречена! Ах, красуня, красуня! Признатися, скільки збудував кораблів, скільки поставив щогл, але такої ще не доводилось ставити!
— Класна бізань, Даниловичу, бачу,— зауважує, зітхаючи, лейтенант Лазарев.— Шлюп, що й казати, зроблено на славу. Тільки швидкість, братець ти мій... інженер не розрахував. Що це за швидкість? Ноїв ковчег, а не корабель.
— Ну! Жвавістю він справді не той... Не вийшов жвавістю! — старий майстер зажурено розводить руками.— Хід у нього, як кажуть, у відповідності з ім'ям — "Мирный". За решту будьте благонадійні. Згадаєте не раз.