Але це вимагало, мабуть, набагато більше мужності й рішучості, ніж було в Роберти. Як це неприродно і навіть страшно: жити в домі, де тебе ніхто не знає! Чи не визнають такий стан надто дивним? Можливо, згодом доведеться пояснювати все це матері і сестрам. Але й залишатися тут після всього, що сталося, теж неможливо. Грейс і Ньютони — особливо м-с Ньютон — ставитимуться до неї, як давні пуритани до сестри чи брата, викритих у тяжкому грі-ховсдництві. Вона танцювала! І таємно! Тут заплутаний якийсь молодий чоловік, — поїздка до сестри не зовсім пояснює його присутність, а тим більше — відвідування "Старлайт-парку".
Крім того, Роберта розуміла, що тепер за нею пильно стежитимуть, і це, не кажучи вже про диктаторську поведінку Грейс, звичайно, заважатиме їй зустрічатися з Клайдом так часто, як вона того прагне.
Вона багато роздумувала два дні, порадилася з Клайдом, — він усією душею був за те, щоб вона негайно переїхала в нову кімнату, де вона ні від кого не залежатиме, де ніхто не знатиме її і не шпигуватиме за нею, — і, діставши дозвіл піти на дві години раніше з роботи, подалась на розшуки. Вона обрала південно-східну частину міста, — тут їй, мабуть, не доведеться зустрічатися з Ньютонами із тими, хто у них бував. Після недовгого шукання вона знайшла приміщення, яке їй сподобалося. Це був старий кам'яний будинок на Елм-стріт, в якому жив оббивальник меблів з дружиною і двома дочками, — одна була кравчиха, друга ще ходила до школи. Кімната, яку запропонували Роберті, містилася на першому поверсі, праворуч від маленької прихожої, з вікнами на вулицю. З цієї прихожої одні двері вели у велику вітальню, яка відокремлювала кімнату, що здавалася вкайми, від решти кімнат будинку, що дозволяло приходити й виходити непомітно. А тому що Роберта все ще мала намір зустрічатися з Клайдом потай, то для неї це мало дуже важливе значення.
Крім того, як вона зрозуміла із розмови з самою м-с Гілпін, хазяї в цьому домі не були такі суворі і такі настирливо допитливі, як Ньютони. М-с Гілпін була огрядна, охайна жінка років п'ятдесяти, дещо млява і не дуже кмітлива. Вона сказала Роберті, що взагалі вона досі не здавала кімнати і не тримала пансіонерів, бо чоловік і дочка заробляють вдосталь. Але кімната поруч з прихожою зовсім окрема і завжди порожня; отже м-с Гілпін, за згодою чоловіка, вирішила здати її. І їй хотілося впустити саме таку пожилицю, як-от Роберта, а не мужчину, — дівчину-робітницю, якій зручно було б харчуватися разом з усією родиною. М-с Гілпін нічого не спитала в Роберти ні про її сім'ю, ні про її знайомства, а тільки з цікавістю поглядала на неї і, мабуть, була задоволена; Роберта зрозуміла, що тут не додержують таких суворих правил, як у Ньютонів.
І все ж скільки сумнівів викликала в неї думка про цей переїзд!
У всій цій таємничості, здавалося їй, було щось недозволенне, навіть гріховне, а щонайбільше — сварка і розрив з Грейс Марр, її єдиною подругою, а отже і з Ньютонами; адже ж тільки завдяки Грейс вона взагалі потрапила до Лікурга. А що коли її батьки або сестра в Гомері довідаються про це все через знайомих Грейс і визнають дивним її одиноке життя в Лікурзі? Чи добре це? Як може вона наважитися на таку річ — і так скоро після приїзду сюди? Вона почувала, що її донині бездоганні моральні підвалини руйнуються. Але як же Клайд? Чи може вона відмовитися від нього?
Після болючих вагань вона вирішила, що не може. І тому, заплативши завдаток і попередивши, що переїде найближчими ж днями, Роберта повернулася на роботу, а ввечері заявила м-с Ньютон, що хоче виїхати. Вона заздалегідь придумала пояснення: вона хоче незабаром виписати до себе молодшого брата й сестру і повинна влаштуватися так, щоб вони могли оселитися разом з нею.
І Ньютони, як і Грейс, відчули, що переїзд Роберти зв'язаний з новими знайомствами, які стали між нею і її подругою, і були задоволені, що Роберта йде від них. Вона явно стає на шлях сумнівних пригод, яких вони не можуть схвалити. Тепер вона не може бути корисною Грейс, як вони спочатку сподівалися. Можливо, вона йне знає, що робить. Але що імовірніше, що її тут збили з пантелику всілякі розваги і насолоди, несумісні з скромним життям, яке вона вела в Тріпетс-Мілсі.
Та й сама Роберта, опинившись після переїзду в новій обстановці, хоч і могла тепер вільніше зустрічатися з Клайдом, все ж сумнівалася, чи правильно вона робить. Може… може, вона надто поспішила, піддавшись роздратуванню, може, їй ще доведеться пожалкувати за цим. Та діло зроблене, і тепер нічого не зміниш. Треба подивитися, що з цього вийде…
Головним чином для того, щоб заспокоїти своє сумління, вона одразу написала матері й сестрі, досить правдоподібно пояснюючи, чому їй довелося виїхати від Ньютонів. Грейс стала надто вимоглива і егоїстична, надто командувала нею. Це стало нестерпно. Та нехай мати не турбується: вона оселилася в дуже пристойному домі. Роберта має окрему кімнату, і тепер вона може прийняти в себе Тома і Емілію, матір чи Агнесу, якщо їм захочеться відвідати її. І тоді вона познайомить їх з Гілпінами, яких вона докладно описала.
І все ж, думаїючи про Клайда і про їхню взаємну пристрасть, вона в глибині душі усвідомлювала, що заграє з вогнем і може бути знеславлена. В той час Роберта навряд чи здавала собі справу в тому, що ця кімиата з першої ж хвилини привабила її саме тим, що була окрема, але несвідомо Роберта все ж відчувала, що так воно і є. Вона ступила на небезпечний шлях, і знала це. А що ж робити, — часто питала вона себе в ті хвилини, коли її охоплювали бажання, що суперчили всім її поняттям про допустиме і добропристойне — що ж їй робити?
РОЗДІЛ XX
Протягом кількох тижнів Роберта і Клайд зустрічалися то тут, то там, у парках і садах, куди легко можна добратися приміським поїздом. Проте між ними тепер бували сутички, головним чином через кімнату Роберти: Клайд вважав, що це найзручніше місце для їх зустрічей, але Роберта не дозволяла йому приходити до неї. Клайд ніколи не признавався собі, що в нього щодо Роберти зовсім не такі наміри, які мають бути у молодого чоловіка щодо дівчини, яку він поважає, і все-таки тепер, коли вона переїхала в цю кімнату, в ньому збудилося непереборне жадання, може, гідне осудження, але природне і майже неминуче, — жадання дедалі більшої і більшої близькості, дедалі більшої влади над Робертою, над усіма її думками і вчинками; кінець кінцем вона повинна цілком належати йому. Але як? Чи буде це одруження і, отже, звичайнісіньке, добропристойне існування? Досі він ніколи не думав одружуватися з Робертою. Він міг залицятися до неї чи до будь-якої іншої дівчини, що її суспільне становище набагато нижче від тутешніх Гріфітсів, Сондри Фінчлі та Бертіни Кренстон, але визнав би за неможливе одружитися з нею — і це головним чином через погляди своїх новоздобутих родичів і через їхнє високе становище в Лікурзі. Що вони подумають, коли довідаються? Він бачив тепер, що його тут вважають членом іншого, вищого кола, ніж Роберта, і, зрозуміло, хотів скористатися з цього. І потім тут дуже багато хто його знав, хоча б в обличчя. Але його дуже вабило до Роберти, і до того тепер він не міг би сказати, що вона не варта його, або що він не був би щасливий з нею, коли б міг і вирішив одружитися.