Але — "Всевишній, ти не захочеш, щоб мати усумнилася в синові в найстрашнішу годину свого і його життя, щоб вона невір'ям своїм ствердила його смертний вирок! О, ні, ти не вимагатимеш цього. Ні, ні, о агнець господній!" Вона відвернулася; розчавила своєю п'ятою лускату голову єхидни підозріння; для неї це було не менш страшно, ніж для нього усвідомлення своєї провини. — "О Авессалом, мій Авессалом! Годі, годі, ми не допустимо такої думки. Сам великий господь не осудить материного серця". Адже ось він — він, її син — тут, перед нею, заявляє, що не вчинив цього злодіяння. Вона повинна вірити — вона повірить йому беззаперечно. Повинна, і вірить, хоча б біс сумніву і притаївся в куточку її бідної душі. Годі, годі, широка публіка повинна почути, що думає про все це вона, мати. Вдвох з сином вони знайдуть вихід. Він повинен вірувати і молитися. Чи є в нього біблія? Читає він її? І Клайд, якого один з тюремних наглядачів давно вже наділив біблією, поспішив заспокоїти матір: так, є, і він читає.
А тепер вона мусить іти, бо треба побачити адвокатів, потім послати першу кореспонденцію, і тільки після цього вона прийде знову. Та вона не встигла вийти на вулицю, як її оточили репортери і засипали запитаннями про мету і смисл її приїзду. Чи вірить вона в невинуватість сина? Чи визнає, що процес провадився справедливо і безсторонньо? Чому вона досі не приїжджала? І м-с Гріфітс із звичайною своєю безпосередністю, серйозністю і материнською задушевністю відповідає на всі питання, пояснює, чому приїхала тепер і чому не приїжджала раніше.
Та коли вже вона приїхала, то так скоро не поїде. Господь укаже їй спосіб урятувати синове життя, в невинуватості якого вона не має сумніву. Може, й вони попросять господа допомогти їй? Може, помоляться за успіх її справи? І репортери, розчулені і схвильовані, навперейми обіцяють їй помолитися, а1 потім описують її мільйонам читачів такою, якою вона; була в ту хвилину — середніх років, не-вродлива, сповнена рішучості і релігійного запалу, щира, серйозна і непохитно впевнена в невинуватості свого сина.
Проте, коли це доходить до лікурзьких Гріфітсів, вони в нестямі: її приїзд — це нова неприємність! А Клайд у своїй камері теж читає газети, правді, з деяким запізненням, і хоч він болісно сприймає вульгарну поголоску, якій піддається тепер усе, що так чи інакше пов'язане з ним, думка:, що мати тут, близько, вгамовує його, а трохи згодом йому стає навіть приємно. Адже це його мати, які б не були її слабкості і примхи! І вона приїхала, щоб допомогти йому. Нехай там думають, що хочуть. Тільки мати не кинула його, не зрадила, коли тінь смерті лягла на нього. І хіба не заслуговує всіляких похвал несподівана знахідливість, яку вона проявила, зв'язавшись з деи-верською газетою?
Раніше не можна було й подумати, що вона здатна на такі вчинки. Хто знає, може, незважаючи на гірку свою злиденність, вона зуміє розв'язати проблему повторного суду і врятувати його життя?! Хто знає?! Адже ж як злочинно байдужий він бував до неї інколи, як багато, як глибоко він винуватий перед нею! А вона все-таки поспішила до нього, мучиться за нього і страждає, і любить, і заради його ж блага описуватиме для якоїсь провінціальної газети подробиці його засудження. Її поношене пальто і старомодний капелюшок, її широке непорушне обличчя, незграбні, вайлуваті манери вже не викликали в ньому роздратування і сорому, як це було ще зовсім недавно. Це була його мати, і вона любила його, і вірила йому, і боролася за його порятунок.
Зате Белнепа і Джефсона перша зустріч з нею трохи збентежила. Чомусь вони не чекали побачити щось до такої міри провінціальне і некультурне, хоч і таке впевнене в своїй правоті. Ці тупоносі черевики без каблуків. Цей неймовірний капелюх. Це старе коричневе пальто. Але минуло кілька хвилин, і їх заворожила серйозна простота її мови, і сила її віри та материнської любові, і прямий, запитливий погляд її чистих голубих очей, в яких читалося непохитне переконання і готовність жертвувати всім без жодних оглядок і застережень.
Чи вірять вони самі в те, що її син не винуватий? їй це треба знати перш за все. Чи про себе вони вважають його винуватим? Усі ці заперечливі свідчення замучили її. Господь поклав тяжкий хрест на її плечі і плечі її близьких. Та хай святиться ім'я його! І обидва адвокати, бачачи і відчуваючи її велику тривогу, поспішили запевнити її, що не мають сумніву в невинуватості Клайда. Якщо його скарають на смерть за злочин, якого він не вчинив, це буде страшна карикатура на правосуддя.
І все ж обох під час цієї розмови бентежила думка про матеріальний бік справи, бо з її розповіді про те, яким способом вона приїхала до Бріджбурга, видно було, що в неї нічого немає. Апеляція ж, безперечно, має коштувати тисячі дві, якщо не більше. Цілу годину вони розмовляли з нею, перераховуючи всі статті витрат — складання витягів, знімання копій, необхідні відрядження, а м-с Гріфітс тільки повторювала, що не знає, як бути. Потім раптом, трохи несподівано для своїх співрозмовників, але із зворушливою і хвилюючою силою, вона вигукнула:
— Господь не залишить мене. Я знаю. Він явив мені свою волю. Це його голос звелів мені звернутися до денверської газети. І тут я теж покладуся на нього, і він напутить мене.
Але Белнеп і Джефсон тільки переглянулися з недовір'ям і здивуванням безвірників. Так вірити! Адже вона одержима! Чи просто релігійна фанатичка. Та в Джефсона враз промайнула ідея. Релігійне почуття у публіки — фактор, на який доводиться зважати, і така нестямна віра завжди матиме відгук. Припустимо, лікурзькі Гріфітси упиратимуться, — що ж, тоді існують церква і чимала кількість віруючих. То чи не можна, коли вона вже тут, використати цей темперамент і цю силу віри для впливу на ті самі елементи, які досі особливо рішуче осуджували Клайда і сприяли схваленню суворого вироку, — викликати в цих співчуття і добути від них необхідні кошти?
Скорботна мати! Її віра в сина!
Скоріше за роботу!
Публічна лекція, стільки-то за вхід, і з лекторської естради мати, вражена своїм явним для всіх горем, спробує переконати вороже настроєну аудиторію в тому, що справа її сина — справедлива справа, і постарається домогтися не тільки співчуття, а й двох тисяч доларів, без яких нема чого й думати про подання апеляції.