Він замовк, побачивши, як обличчя Роберти спалахнуло від сорому, презирства, розпачу від думки, що їй довелося торкнутися чогось такого негідного і гидкого. Та хоч це був з його боку хитрий і навіть брудний викрут, такою великою є владна та умудряюча сила неминучості, що Роберта все ж побачила якусь частку правди в його доводах. Нехай він хоче скористатися нею, як завісою, як маскою, за якою обидва вони цим разом намагатимуться приховатися. Та все одно, хоч як це не ганебно, перед нею поставав голий, суворий мис дійсності і біля його підніжжя вирували шалені хвилі неминучості.
— Ти можеш не називати свого справжнього імені,—почула вона слова Клайда, — і не казати, звідки ти. Адже я не збираюся зв'язуватись з лікарями тут, у Лікурзі. І потім, якщо ти скажеш йому, що в тебе немає ніяких коштів, тільки твій тижневий заробіток…
Вона безсило опустилася на стілець, намагаючись зібратися з думками, а він усе ще плів свою переконливу брехню — і більшість його доводів влучали просто в ціль. Бо хоч який фальшивий і аморальний був увесь цей план, все ж Роберта розуміла, що і вона, і Клайд у безвихідному становищі. У нормальних умовах вона могла бути до педантичності чесна і правдива в словах та вчинках, але тут явно розбушувалася одна з тих життєвих бур, під час яких звичайні карти і компаси моральних критеріїв стають безкорисними.
Отже, було вирішено, що вони звернуться до якого-небудь лікаря якнайдалі від Лікурга, поїдуть хоча б до Утіки чи Олбені (тим самим малося на думці, що до лікаря вона все-таки піде), і розмова урвалася. І, здобувши перемогу, домігшись того, що він особисто не буде в це вплутаний, Клайд набрався сміливості і вирішив негайно, всіма правдами й неправдами відшукати лікаря, до якого можна послати Роберту. Тоді всім цим жахливим хвилюванням настане край. А після того вона зможе — вона мусить, звичайно! — піти своїм шляхом. І він, зробивши для неї все, що можливо, теж піде своїм шляхом— до тієї блискучої розв'язки, яка чекає на нього, якщо тільки тепер все обійдеться щасливо.
РОЗДІЛ XXXVI
Проте минали години, дні, нарешті, тиждень, потім десять днів, а Клайд ані слова не повідомив про лікаря, до якого Роберта могла б піти. Незважаючи на всі свої розмови та обіцянки, він усе ще не знав, до кого звернутися. А кожний день, кожна година була такою грізною небезпекою і для нього, і для неї! В її погляді і запитаннях позначалося найсильніше, жагуче, подеколи нестерпне страждання. Та й сам Клайд був остаточно змучений своїм невмінням знайти швидкий і надійний вихід і допомогти їй. Де живе лікар, до якого можна послати її, на якого можна покластися? Як розвідати це?
Перебравши поіменно всіх своїх знайомих, він, нарешті, знайшов слабку надію в образі такого собі Оріна Шорта, молодого чоловіка, якому належав невеликий магазин чоловічої білизни, що обслуговував головним чином багату молодь Лікурга. Шорт був молодий, приблизно того ж віку, що й Клайд, і, здається, з такими ж нахилами; з часу свого переїзду в Лікург Клайд завжди користувався його порадами щодо своїх галстуків, костюмів і взагалі стилю одежі. Клайд давно відзначив, що це — людина жвава, тактовна і допитлива; Шорт дуже подобався дівчатам; до того ж він завжди був надзвичайно люб'язний з своїми клієнтами, особливо з тими, кого вважав вищим від себе на східцях суспільної скали, — серед них і з Клайдом. Довідавшись, що Клайд — родич Гріфітсів, Шорт, сподіваючись, що це допоможе йому висунутися, з усіх сил намагався зав'язати з ним якнайдружніші відносини. Та Клайд через своїх поважних родичів до цього часу не вважав за можливе ставитися серйозно до такого знайомства. Але Шорт був такий привітний і послужливий, що Клайд не міг не підтримувати з ним хоча б поверхових напів-приятельських відносин, якими той був, мабуть, дуже задоволений. Справді, він поводився запобігливо, часом навіть підлесливо. І от серед усіх, з ким Клайдові доводилося зустрічатися, Шорт був майже єдиний, кого він міг спробувати розпитати, маючи надію дістати які-небудь корисні відомості.
Подумавши в зв'язку з цим про Шорта, Клайд визнав за необхідне щонайменше три дні підряд вітатися і посміхатися йому особливо дружньо (вранці і ввечері він завжди проходив повз магазин Шорта). Потім, вирішивши, що він, наскільки це дозволяє його становище, вже підготував собі грунт, Клайд зайшов у магазин, зовсім не певний, що з першого разу зуміє заговорити про небезпечну тему. Він заздалегідь вигадав для Шорта цілу історію. Він скаже, ніби до нього звернувся на фабриці один молодий робітник: він недавно одружився, йому загрожує поява дитини, а він поки що не може справитися з неминучими в такому випадку витратами — і просив Клайда порадити, де знайти лікаря, який міг би тут допомогти. Тепер Клайд збирався додати лише одну оригінальну деталь: справа в тому, що молодий чоловік дуже бідний, боязкий і не дуже кмітливий, а тому не може сам подбати про себе. Далі, оскільки Клайд живе тут зовсім недавно, він не міг вказати йому ніякого лікаря, але, як людина досвідченіша, рекомендував робітникові один тимчасовий засіб (Клайд мав на увазі довести Шорту, що сам він далеко не безпорадний і навряд чи потребував би таких порад). Але, на жаль, цей засіб не вплинув. Тому потрібні рішучіші заходи, треба знайти лікаря. А Шорт давно живе в Лікурзі, а до того жив у Гловерсвілі, і вже, звичайно, — так запевняв себе Клайд, — зможе вказати хоча б одного лікаря. Щоб відвести від себе будь-яку підозру, Клайд вирішив додати, що він, звісно, міг би розпитати з цього приводу своїх знайомих, але випадок такий незвичайний (заговорити про такі речі в його колі — значить дати привід для всіляких балачок і пліток), і тому він вважає за краще звернутися до Шорта і просити його мовчати про це.
Сталося так, що торгівля в Шорта у цей день ішла на славу, і через це він був особливо веселий і балакучий. І коли Клайд зайшов нібито купити шкарпетки, Шорт вигукнув:
— Дуже радий вас бачити, містер Гріфітс! Як поживаєте? Я саме думав, що час би вже вам заглянути до менеї Хочу вам показати деякі речі — я їх одержав після того, як ви були у мене останнім разом. Як справи Компанії Гріфітс?